Тема 3. Мова як системно-структурне утворення.

1.Поняття знака. Знаковий характер мови.

Знаком називається матеріально-виражене, умовне позначення чогось. Семіотика – наука, що вивчає знаки, лінгвосеміотика – вивчає мовні знаки. Фердинанд де Сосюр у 20-х роках ХХ ст. довів, що мова – знакова система. Мовні знаки – це замінники предметів, дій, понять, кількостей, ознак і т.д. Мовні знаки існують лише в суспільстві і будь-що може стати мовним знаком з двох умов: умовності – тобто наявності згоди прийнятої суспільством про інформацію, яка виражається знаком; та довільності – властивості знака, яка означає відсутність внутрішнього зв’язку між предметом і його означенням, довільність не породжується предметом.

Мова є однією зі знакових систем. У цьому дуже легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом. Усі слова в мові є знаками, мову не слід плутати з іншими знаковими системами, бо вона всеосяжна, універсальна, придатна на всі випадки життя. Інші знакові системи мають обмежену сферу дії. Будь-яку іншу знакову систему можна передати за допомогою мови, а навпаки зробити неможливо. Мовні знаки матеріальні. Будь-який мовний знак двосторонній (має план змісту – значення, та план вираження – форму, звукову оболонку). Фонема не є мовним знаком, бо не має плану змісту. Морфема є на пів мовним знаком. Універсальним мовним знаком є лексема.

2. Мовні рівні, їх виділення. Основні й проміжні рівні мови.

Мова складається з мовних одиниць. Сукупність однотипних одиниць утворює мовний рівень, або рівень мови. У мовознавстві виділяють такі основні рівні мови: фонологічний (одиницею якого є фонема, а наука, яка займається вивченням – фонологія), морфологічний (одиниця – морфема, наука, що вивчає – морфологія), лексико-семантичний (одиниця – лексема, наука, що вивчає – лексикологія), синтаксичний (одиниця – речення, наука, що вивчає – синтаксис). Для розрізнення рівнів мови використовують такі принципи:

- кожен рівень повинен мати свою одиницю, одиниці одного рівня мають бути однотипними;

- одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом сегментації складніших утворень;

- одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення.

Проміжними рівнями мови є: морфонологічний (морфонологія – розділ мовознавства, що вивчає фонологічну структуру морфем: /б/→[б]баба,[б′]бійка,[б_о]була), словотвірний, фразеологічний рівні. Особливістю проміжних рівнів є те, що їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують, як одиниці іншого рівня.

Отже, рівень мови – це сукупність однорідних одиниць, які вступають між собою у парадигматичні та синтагматичні відношення, але можуть перебувати у ієрархічних відношеннях.

3.Відношення між мовними одиницями.

Одиниці мови пов’язані між собою різними типами відношень. Основні види: парадигматичні та синтагматичні відношення.

Парадигматичні відношення – об’єднують одиниці мови в групи, тобто парадигми (наприклад, синонімічний ряд; частини мови; тверді, м’які приголосні). Парадигма – це ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношенням до інших; об’єднання мовних одиниць у певні класи (тверді, м’які приголосні; довгі та короткі голосні).

Синтагматичні відношення – виникають між послідовно розташованими одиницями мови в їхньому сполученні одна з одною в мовленнєвому ланцюжку; це здатність мовних одиниць поєднуватись. Ці відношення називають ще лінійними або горизонтальними.

Якщо парадигматичні та синтагматичні відношення охоплюють одиниці одного рівня, то ієрархічні відношення – різних рівнів.