Опинатися й опинятися

“Яка відмінність між дієсловами опинатися й опинятися?”

Вони передають різне значення.

Опинатися – протидіяти комусь, чомусь, чинити опір. “Василина не хотіла йти й опиналась” (Іван Нечуй-Левицький).

Опинятися – раптово потрапляти кудись. “Павло опинився на полі бою сам” (Василь Кучер), опинився ні в сих ні в тих.

* * *

Виключно чи винятково?

Виключно – штучно створений прислівник, яким зловживають мовці, зокрема науковці, публіцисти, хоч на позначення високої міри ознаки є більш підхожі, питомі слова винятково, дуже, надзвичайно. Правильні словосполучення: слухали винятково уважно, дуже ввічливий, надзвичайно сумлінна. Неправильні: слухали виключно уважно, виключно ввічливий, виключно сумлінна.

У ролі видільно-обмежувальної частки бажано замість виключно вживати тільки, лише, як це робили наші класики. “Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю” (Леся Українка), “Софія Петрівна сердито обвела оком цілу родину, але співчував їй тільки Антоша” (Михайло Коцюбинський), “Лише мох вкриває собою оте віковічне, ніким не займане каміння” (Анатолій Шиян).

* * *

Знак м’якшення наприкінці слова після р

“Чи ставлять знак м’якшення наприкінці слова після р?”

На відміну від російської мови в українській приголосний р у цій позиції завжди твердий. Порівняймо: рос. бунтарь, кобзарь, лекарь, секретарь, царь, Игорь – укр. бунтар, кобзар, лікар, секретар, цар, Ігор. Тільки в кількох лексемах пишемо знак м’якшення (трьох, чотирьох).

* * *

Болгарів, татарів

“З телеекрана нам розповідають про болгарів, татарів. А хіба ці слова правильно вжито?”

З погляду морфологічних норм, такі форми є помилковими. Іменники чоловічого роду з випадним суфіксом -ин у множині мають нульове закінчення родового відмінка; решта закінчується на -ів: болгар (ин) – болгари, болгар; вірменин – вірмени – вірмен; татарин – татари – татар; але поляк – поляки – поляків; партизан – партизани – партизанів; осетин – осетини – осетинів; солдат – солдати – солдатів.

***********************************

Урок 30

Радять лінгвісти

Бути зобов’язаним чи мусити

“Як ліпше сказати: бути зобов’язаним чи мусити?”

Святослав Караванський:

– Кожна мова у своєму розвитку прагне до лаконічності: мовці спонтанно з кількох можливих варіантів обирають найкоротший: бачиться – бачся, Спаситель – Спас тощо.

Знає скорочення і літературна мова, зокрема її публіцистичний стиль. У пресі можна прочитати: компромат замість компрометаційний матеріал, теракт замість терористичний акт. Коли коротша форма передає той самий зміст, що й довша, то загал мовців віддає перевагу коротшій, і вона мало-помалу витискає з ужитку довшу. Однак буває і навпаки. Наприклад, можна почути: “Їх неодноразово попереджали про це”, “Ми неодноразово зверталися до голови”. Чи не краще в таких випадках сказати або написати: “Їх не раз попереджали про це”, “Ми не раз зверталися до голови”. Сьогодні дуже модна – переважно в друкованих текстах – частка адже. “Адже справа не в тім, що...”, “Бережись, адже ти граєш з вогнем”. У живій мові наведені приклади звучатимуть так: “Справа ж не в тім, що...”, “Бережись, ти ж граєш з вогнем”. Частки ж або же виконують ту саму роль, що й адже. Часом його можна замінити формами бо, бо ж, таж. Це варто робити бодай з міркувань стилю. Не слід у короткому тексті раз у раз вживати адже.

Дуже полюбляють сучасники і вираз бути зобов’язаним. “Вони були зобов’язані спитати”, “Хто зобов’язаний постачати добрива?” Навіщо такі довжелезні пасажі, коли легше і ближче до української мовної стихії: “Вони мусили спитати”, “Хто мусить постачати добрива?”

* * *