Копіткий, клопіткий, клопітливий

“Що означають близькозвучні слова копіткий, клопіткий, клопітливий?”

Марудну роботу, яка вимагає неабияких зусиль, споріднену з “копатися”, “поратися”, називають копіткою. Копітке дослідження, копіткі розшуки. Людина, котра витрачає багато часу на щось, також копітка (повільна, некваплива). Копіткий – це й старанний. “Галька копітка жінка: не докличешся її обідати” (Дмитро Яворницький).

Клопіткий – прикметник, пов’язаний з іменником клопіт, дієсловом клопотатися, має ті самі значення, що й копіткий, за винятком “повільний у роботі, в рухах”. Клопітка справа (діяльність, професія), клопітке вивчення умов життя.

Коли йдеться про того, хто завжди в ділі, невтомно турбується про когось, щось, використовують означення клопітливий.

* * *

Спочатку і з початку

“Чи є відмінність між словами спочатку і з початку?”

Спочатку, прислівник. Перед чимсь іншим, спершу, раніше; знову. “Спочатку все було спокійно” (Михайло Коцюбинський); “Ти б спочатку розпалив огонь під казаном, а тоді воду носив” (Григорій Тютюнник).

З початку, іменник з прийменником. “На превеликий жаль, мало не з початку боїв під Хотином Сагайдачного, що сам водив козаків у бій, було поранено кулею в руку”. (Адріан Кащенко).

* * *

Церемонія чи церемоніал?

В українській мові є обидва слова, семантично споріднені між собою.

Церемонія – 1. Установлений урочистий обряд, порядок здійснення чогось. Церемонія заручин, церемонія вручення нагород. 2. Умовності в поведінці церемонної людини. Прошу без церемоній, що за церемонії.

Церемоніал (у) – розпорядок, установлений для якогось обряду, церемонії. Церемоніал привітання, випускний церемоніал.

***********************************

Урок 26 Які іменники належать до спільного роду?

До цієї специфічної групи зараховують іменники на -а, які називають особу за її характерними діями або рисами поведінки. Наприклад: писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, задирака, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, сонюга, жаднюга, сердега, бродяга, добряга, скуп’яга, знайда, пройда, заблуда, приблуда, проява, роззява, шельма, прожога, невидимка, плакса, рюмса, дубина, ханжа, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, прилиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, нероба, єхида, недоторка, ябеда тощо.

З морфологічного погляду наведені іменники належать до чоловічого чи жіночого роду залежно від статі, котру вони позначають. У зв’язку з цим родова диференціація здійснюється за допомогою аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів або ж відповідного контексту. Порівняймо аналітичне вираження в першому випадку і контекстуальне в другому: “Йонька був якийсь невдаха, все йому не в руки потрапляло, а ковзало між пальцями” (Григорій Тютюнник), “Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою” (Кость Гордієнко).

До іменників спільного роду відносимо й деякі назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) – велике ледащо, страшенне доробало.

Подвійний рід (чоловічий – середній, жіночий – середній) спостерігається в частини іменників, утворених за допомогою суфікса -ищ (е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище, ручище.

* * *