Німецькі та французькі запозичення

“Які німецькі та французькі лексичні запозичення є в українській мові?”

До найбільших з кількісного погляду належать німецькі. Вони так органічно адаптувалися в нашому мовному вжитку, що в багатьох випадках не сприймаються як слова іншомовного походження. Це, наприклад, будувати, гаптувати, гамувати, коштувати, мусити, мордувати, мурувати, керувати, плюндрувати, вага, варта, груба, келих, кухоль, комин, лантух, ганчірка, кучер, крам, шафа, шина, смак, рятунок, рама, кімната, картопля, крейда, будинок та багато інших назв реалій, пов’язаних з побутом і різними сферами давніх ремісничих виробництв.

Німецькі лексичні запозичення вживають також на позначення предметів, понять і процесів у царині техніки та будівництва (верстат, домкрат, кельма, клейстер, клапан, кран, муфта, стамеска, фуганок, шпунт, шланг, штукатурка), військової справи (бруствер, гаубиця, гауптвахта, єфрейтор, офіцер, солдат, фельдмаршал, фланг, штаб, штурм), мистецтва (арфа, балетмейстер, камертон, капельмейстер, лейтмотив, танець), друкарства (абзац, кегль, форзац, шрифт), гірництва (шахта, шихта, штольня, штрек, шурф), торгівлі та фінансів (бухгалтер, вексель, касир, маклер, штраф), побутових речей (кітель, фартух, футляр, ширма).

Слова французького походження потрапляли до української мови спочатку через польське, а потім російське посередництво. Тут бачимо суспільно-політичну термінологію (абсолютизм, альтернатива, асамблея, бюлетень, бюрократ, демонстрація, імперіалізм, комюніке, націоналізм, режим, саботаж, шантаж), мистецькі терміни і поняття (акомпанемент, амплуа, ансамбль, балет, бюст, гравюра, натюрморт, рояль, шедевр), армійську лексику (авангард, ар’єргард, амбразура, арсенал, гарнізон, дирижабль, парашут), назви одягу, тканин, предметів побуту (блуза, вуаль, велюр, драп, пальто, трикотаж, абажур, одеколон, ридикюль).

* * *

Штани і брюки

“У яких випадках уживають іменник штани, а в яких – брюки?”

Слово штани в українській мові – давнє. Його засвідчують прислів’я, приказки, пісні: “Один усе закладався та й без штанів зостався”, “Невісточка сорочку полатає, а зять штани здере”, “Дожилися: штани одні, а сорочок ще менше”. Загальновідомими є фразеологізми протирати штани, залишатися в самих штанях. Це слово обов’язкове в описах чоловічого національного одягу, воно широко побутує в нашій художній літературі. Скажімо, Олесь Гончар узагалі не вдавався до іменника брюки, тільки – штани. Всі українські словники фіксують слово штани як основну видову назву відповідної реалії, порівняймо родові найменування: шаровари, галіфе, рейтузи, джинси.

Лексема брюки прийшла в нашу мову через російську й усталилася у сферах швейної промисловості, торгівлі, реклами. “Майстерня приймає також замовлення на виготовлення чоловічих та жіночих брюк” (з оголошення). Підтримується це слововживання термінологізованими сполученнями брючний костюм, брючний цех, хоч замість них можна ( й треба!) запропонувати варіанти типу жіночий костюм-штани, цех для виготовлення штанів.

* * *

Личить і годиться

“Чи однаково часто виступають семантично близькі дієслова личить і годиться?”

Личити найбільше вживається в значенні “пасувати до зовнішності людини”. Наприклад: “Вбрання... явно личило їй” (Олесь Гончар). Інше його значення – “пристойно, відповідно до становища, характеру чинити”. “Хто тут тебе поставив за пророка? Прилюдно жінці личило б мовчати” (Леся Українка).

Іноді це слово використовують у застиглій формі 3-ї особи однини – у розумінні “як має бути”, “як належить”. “Він ішов мовчки, не поспішаючи, спокійно й поважно, як і личить хазяїнові Дніпрового берега” (Олесь Донченко). У значенні “як належить” літературна мова знає також слово годитися. “Буду їсти та пити, та хороше ходити – звісно, як панові вельможному годиться” (Марко Вовчок).

Останнім часом в усному мовленні й у художній літературі лексему личити стали використовувати частіше, аніж годитися (в спільному значенні), хоча в деяких контекстах краще було б ужити друге з них.

* * *