Місити – мішати

Місити – розминати якусь густу в’язку масу, змішуючи її. Місити діжу, місити тісто, місити глину. Від цього дієслова походить іменник місилка, який позначає знаряддя для місіння чогось. Місилка тіста. Переносно: завдавати ударів, бити. “А дрібнота Уже за порогом як кинеться, по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити” (Тарас Шевченко), “Ніколи б не повірив, що він за в’язку сушняку може... катувати людей важкими носаками, місити чобітьми” (Михайло Стельмах).

Мішати виступає в кількох значеннях: 1. повертати круговим рухом якусь рідину чи масу за допомогою чогось (“мішати ложкою манну кашу”); 2. з’єднувати щось в одну масу чи рідину (“мішати масло з сиром”). Має похідне мішалка – пристрій для розмішування чогось. Лабораторна мішалка, механічна мішалка.

В усному мовленні це дієслово іноді використовують ще у двох значеннях: 1. створювати перешкоду в чомусь, ставати на заваді (“не мішай готувати уроки”); 2. плутати, вважаючи щось за інше (“він мішає сон з дійсністю”). Однак таке вживання лексеми мішати в українській літературній мові не виправдане.

Напам’ять – на пам’ять

Розрізняються написанням.

Напам’ять (прислівник) – з пам’яті, не дивлячись у текст. Виступає як одне слово. “(Неріса:) Певне, вже й сусіди напам’ять вивчили оту промову про викуп мій” (Леся Українка), “Дмитро майже напам’ять знав, хто що має і як живе” (Андрій Гудима). На пам’ять (іменник з прийменником). Обидва слова пишемо окремо. “Часом давно забуте звідкись прилізе на пам’ять” (Михайло Коцюбинський), “Якось Хома виявив бажання, щоб Ференц змалював його на пам’ять нащадкам подільської Вулиги” (Олесь Гончар).

Намулити – намуляти

Виражають неоднакові поняття.

Намулити – нанести щось течією води, хвилями. Намулити землі.

Намуляти – натерти до болю, до пошкодження якусь частину тіла. “На першій же екскурсії Тіма намуляв ноги, і ввечері довелося ходити босому” (Оксана Іваненко); “Йому плече намуляла рушниця” (Андрій Головко). Вислів намуляти очі означає “набриднути, надокучити комусь”. “Вузлики з зерном так довго висіли під образами, аж намуляли очі” (Архип Тесленко).

Як правильно записувати дати

Чи треба ставити крапку між позначенням римськими цифрами місяця і назвою року? У багатьох виданнях ця частина запису дати оформлюється по-різному. Усталеними вважаються такі варіанти: 1) запис чисел місяця і року арабськими цифрами, наймення місяця – словами; після цифрового вираження назви року – “р” з крапкою (4 листопада 2002 р.); 2) запис числа арабськими цифрами, далі – крапка, потім – запис місяця римськими, а року – арабськими та “р” з крапкою, між записом місяця й року крапка не ставиться (18.ІV 1996 р.); 3) запис числа місяця арабськими цифрами, далі вертикальна похила риска, потім римськими назва місяця й арабськими назва року та “р” з крапкою, між записом місяця і року крапка не ставиться (5/ІХ 1999 р.). В останніх двох варіантах необов’язково ставити “р” і крапку після нього, а також повністю рік (можна лишити тільки останні дві цифри – 25.Х 92; 25/Х 92).

У зв’язку зі зрослим застосуванням обчислювальної техніки останнім часом великого поширення дістав варіант запису дат, який складається з двоцифрових компонентів, позначуваних арабськими цифрами і відокремлюваних крапкою: 25.10.92; такий запис застосовується не тільки в діловій документації, а й у приватному листуванні.

У шкільній практиці, зокрема в контрольних та екзаменаційних роботах, здебільшого назву місяця (а часто й число) пишуть словами.