Гімнастерка – гімнастьорка

Яка з цих форм правильніша?

Російському наголошеному ё після приголосного в українській мові здебільшого відповідає е: тёлка – телиця, новосёл – новосел; те саме спостерігаємо і в словах іншомовного походження: шофёр – шофер, киоскёр – кіоскер, прожектёр – прожектер. Але лён – льон, костёл – костьол (хоч трапляється й костел). У мовній практиці надають перевагу формі з е, бо вона більш правомірна. Це й зафіксовано в “Словнику української мови”: “Гімнастерка, рідко гімнастьорка. Військова формена сорочка з цупкої тканини з відкладним або стоячим коміром”. “Словник-довідник з правопису та слововживання” Сергія Головащука, “Орфографічний словник української мови” подають тільки форму гімнастерка. І це правильно.

Сусіда – сусід

Серед поширених раніше варіантів сусіда і сусід другий став частіше вживаним у літературній мові останнього часу, тому й у родовому відмінку множини закріпилася форма із закінченням – ів: сусідів.

Ігнорувати порадами чи поради?

Чи можна вживати дієслово ігнорувати з додатком в орудному відмінку (приміром, “Петренко ігнорує порадами друзів”)?

Ігнорувати походить від латинського ignorare – “не знати” і має значення “навмисне не помічати когось або чогось, не рахуватися, не брати до уваги”. Вимагає після себе додатка в знахідному відмінку (ігнорувати кого? що?). “Дівчата невмолимо замикали вікна, зсовували занавіски й намагалися ігнорувати те, що стукало вже... до їхніх юних сердець” (Юрій Яновський), “Оскільки мистецтво основним своїм об’єктом має людину, воно не може ігнорувати багатства виявів її життя” (з журналу).

Вживання слова ігнорувати з додатком в орудному відмінку (ігнорувати порадами друзів) – помилкове. Треба: ігнорувати поради друзів.

Свідчити, а не давати показання

Дієслово свідчити (свідчення) наші засоби масової інформації нерідко замінюють незграбним словосполученням давати показання (копія російської форми). Цей мовний динозавр потрапив навіть у тексти офіційних документів, що дуже прикро.

Синоніми, та не ті

Тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Тому досі багато хто залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, виступаючий, всепоглинаючий, дислокуватися, добросовісний, економити, значимий, кафетерій, корзина, кофеварка, настійливий, переважаючий, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращими синонімічними відповідниками: добробут, вирушати, промовець, всепоглинний (всепоглинальний), розміщуватися (розташовуватися), сумлінний, заощаджувати, значущий, кав’ярня, кошик, кавоварка, наполегливий, переважний, приймальня, суперечність, початківець. Ігнорувати ці оригінальні елементи української лексеми немає жодних підстав.

Меморіальний – пам’ятний

Мають не тільки спільне значення, а й відтінки, за котрими розрізняються, не завжди однакову сполучуваність.

Меморіальний – слово іншомовного походження (memorialis латинською означало “пам’ятний”). У сучасній українській мові виступає зі значенням “той, що служить для увічнення пам’яті якоїсь особи або визначної події”. Меморіальний знак, меморіальна дошка, меморіальний комплекс.

Пам’ятний – прикметник, в якого куди ширший спектр значень, ніж у синонімічного йому тільки в одному з них меморіальний. Це – “що добре зберігся в пам’яті, довго пам’ятається”: “Ох, і ловилися ж прокляті коропи в те літо пам’ятне” (Максим Рильський). А також “про якого пам’ятають”: “Не трепетать від пам’ятного стуку” (Любов Забашта). Синонімами до цього значення є знайомий, відомий. Уживається пам’ятний і для позначення того, чого не можна забути, синонімізуючись зі словом незабутній: “Все про нього, все про славного, вічно пам’ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша” (Гнат Хоткевич).

А близькі пам’ятний і меморіальний у значенні “який слугує для запам’ятовування, для нагадування про когось, щось”: “У Києві багато пам’ятників, пам’ятних плит і стел, меморіальних дощок” (з газети). Вислів меморіальний пам’ятник – неправильний, бо є тавтологічним сполученням.

***********************************

Урок 5

Відповідаємо на запитання читачів