3. Через дефіс пишуться:

а) Складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм.

б) Складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Білецький-Носенко, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ’яненко, Немирович-Данченко, Нечуй-Левицький, Римський-Корсаков, Чорний-Діденко.

в) Імена з кваліфікаційними прикладками, котрі часто вживаються у фольклорі для характеристики персонажів: Іван-солдат, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то ставиться тире: Іван – мужичий син, рідше – кома: Іван, селянський син.

1. Прикметники від складних особових імен, що пишуться через дефіс, зберігають це написання: Жан-Жак – жан-жаківський.

Дефіс також ставимо в прикметниках, утворених від імені та прізвища: Вальтер Скотт – вальтер-скоттівський, Жуль Верн – жуль-вернівський, Марк Твен – марк-твенівський.

2. Прикметники від китайських, корейських, в’єтнамських та індонезійських особових назв пишуться разом: Мао Цзедун – маоцзедунівський, Кім Ір Сен – кімірсенівський.

3. Прикметники від прізвищ типу ван Бетховен, фон Бісмарк утворюються тільки від іменника: бетховенський, бісмарківський. Якщо прикметник утворюється від прізвища з часткою, артиклем тощо, то він пишеться разом: де Голль – деголлівський, Нур ед Дін – нуреддінівський. Прикметники від прізвищ типу Д’Аламбер зберігають апостроф після частки: д’аламберівський.

4. Не утворюються прикметники:

а) від складних прізвищ, прізвиськ і псевдонімів типу: Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, Дніпрова Чайка, Річард Левове Серце.

б) Від тюркських, вірменських, арабських та інших особових назв типу Керогли, Осман-паша тощо.

в) Від невідмінюваних іншомовних прізвищ типу ді Вітторіо, Ламетрі, Д’Обіньє.

***********************************

У сумних подій ювілеїв не буває

Читачі цікавляться, чи тотожні слова роковини та ювілей. Відповідь напрошується така: ці іменники синонімічні, проте їхні значення збігаються не повністю. Перший з них виражає загальніше поняття, що вбирає в себе й поняття ювілей.

У тлумачних словниках читаємо: роковини – “календарна дата, коли закінчується ще один рік від початку якої-небудь події”, зокрема, це й “день народження, іменини”, а також і день смерті (хоч він тут спеціально не виділяється). Дев’яті роковини Незалежності України; 55-ті роковини Великої Перемоги. У цьому ж значенні вживається й річниця.

Ювілей – від латинського jubileus – “ювілейний рік”. Це рік, який колись припадав раз на піввіку. Ювілеєм називали урочистості насамперед з приводу п’ятдесятиліття, століття, тисячоліття пам’ятної події. Тепер його обчислюють не обов’язково п’ятдесятиліттям, але звичайно в круглих і переважно великих числах (про ювілей у 18 чи 20 років кажуть, як правило, жартома).

У сучасній мові ювілей означає вшанування особи, котра досягла певного віку або строку своєї громадської, наукової, мистецької, викладацької чи якоїсь іншої діяльності. То і врочисто відзначувана річниця важливої суспільної події, існування установи, закладу, міста. 1500-літній ювілей Києва. А тих, чий ювілей святкується, звично називають ювілярами.

Замість ювілей завжди можна сказати роковини (тільки в множині), річниця, але зворотна заміна можлива лише тоді, коли йдеться про дату, обчислювану в 50 і більше (знову-таки в круглих числах) літ. Не рекомендується замінювати роковини, річницю на ювілей з нагоди сумної події.

Зі згаданими лексемами часто стоять близькі одне до одного за змістом слова присвячувати і приурочувати. Через таке зближення часом плутають форми іменників, залежних від цих дієслів. Тож слід мати на увазі, що присвячувати (присвятити) керує безприйменниковим давальним відмінком іменників. Наприклад: “Відкриття музею присвячене 85-й річниці від дня народження художника” (з газ.). А приурочувати (приурочити) вимагає після себе родового відмінка з прийменником до: “Книжкову виставку приурочено до ювілею письменника” (з газ.).

***********************************