Порівняння – порівняно – проти

Іменником порівняння українці користуються досить широко. “Чудним видалось йому самому порівняння тонконогої в коротенькій спідничці дівчинки з перепеленям на стерні” (Андрій Головко). Без порівняння – незрівнянно. “Щасливий буду, коли напишете мені про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні” (Михайло Коцюбинський). Над усяке порівняння – незрівнянно більше, краще. У цих реченнях, висловах порівняння звучить цілком природно. Чого не можна сказати про фрази, в яких воно вжите з прийменниками в і при як відповідник російських по сравнению, сравнительно. Ось одна з них: “При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень”. Тут правильно було б: як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури), з порівняння... виходить.

Прислівник порівняно слушний там, де йдеться про порівняння з ким-, чим-небудь. “Порівняно з іншими Бронников мав добрий заробіток – професія машиніста по південних економіях вважалася досить дефіцитною” (Олесь Гончар).

З таким самим значенням інколи виступає й прийменник проти: “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський), “Проти того ж періоду минулого року...” (з газети).

Запам’ятайте!

Найчастіше вставними бувають і виділяються комами такі слова й сполучення: бач, бачиш, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, втім, гадаю, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, природно, проте й однак (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками), сказати б, скажімо, слід гадати, справді, трапляється, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.

Не є вставними і не відокремлюються такі слова й сполучення: майже, при тому, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як, адже, все-таки, все ж таки, наче, навіть, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, мовби, неначе, між тим, за традицією, буквально, якби, у кінцевому підсумку.

Знову про безособову форму на -но, -то

Хоч “Уроки...” вже писали про неї, але, мабуть, недостатньо розкрили тему, бо читачі просять продовжити розмову.

Почнемо з того, що незмінювана форма дієслова твориться від пасивних дієприкметників шляхом зміни закінчення на суфікс -о: прочитаний – прочитано, виготовлений – виготовлено, забутий – забуто. Вона, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При цій формі не буває підмета, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: звіт заслухано, всі роботи розглянуто, помилок не виявлено.

Використовувати форму на -но, -то слід замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці. Маємо писати: споруджено нову станцію метрополітену, а не споруджена нова станція метрополітену. Але: бійці були виснажені після важкого бою. Безособова форма виражає дію, що відбулася недавно. Іспит складено, підручники здано. Якщо ж ідеться про дію давноминулу, то додаються дієслова було чи буде. Цю вулицю було прокладено на початку ХІХ сторіччя; незабаром буде відзначено ювілей журналу.

***********************************