Тема 8. Урок правознавства у сучасній школі

ну роботу. Установка може бути просто повідомлена вчителем або проведена в формі евристичної бесіди, коли зазначається, що даний урок є одним із серії уроків за темою.

В основній частині уроку вчитель, пояснюючи новий матеріал, формує нові юридичні поняття, терміни. Подаючи новий матеріал, учитель мусить постійно звертатися до знань учнів, які вони здобули на попередніх уроках. Це, з одного боку, дає змогу перевірити засвоєні знання учнів на попередніх уроках, а з іншого - активізує діяльність учнів на даному уроці. Важливо, щоб на цьому етапі вчитель не забував про мотивацію та стимулювання учнів на уроці. Необхідно запевнити учнів у важливості курсу правознавства для їхнього майбутнього жит­тя. З метою активізації роботи учнів, подаючи новий матеріал, учи­тель може використовувати наочність, ТЗН тощо.

Заключна частина уроку включає підведення підсумку уроку, оцінку роботи учнів і визначення домашнього завдання. Виходячи з обмеженості часу та віку учнів, учителю слід подумати над закін­ченням уроку. Учні в останній чверті уроку стомлюються, а їхня увага розсіюється. Тому вчителю слід включити в завершальний етап уроку прийоми, які знімають утому. Для цього в структуру уроку можна ввести елемент гри або розв'язання тестових завдань.

Останньою частиною уроку є підведення підсумків, що передбачає наочну демонстрацію знань і умінь, які учні засвоїли на уроці в ре­зультаті застосування ігрових моментів.

Під час підведення підсумків уроку, на якому вивчалися нові юри­дичні поняття, терміни, можна використовувати кросворд чи тести. На цьому етапі проходить і оцінка діяльності учнів. При цьому вчи­тель користується всіма засобами заохочення: нарахування балів, виставлення оцінки у вигляді балів з коментарем, які б відкривали учням перспективу в подальшій роботі. На цьому етапі, як правило, відбувається і постановка домашньої роботи з необхідними пояс­неннями вчителя.

Низка уроків шкільного курсу правознавства можна провести у формі нетрадиційних уроків. В чому ж їх суть?

Термін «нетрадиційний урок» з'явився у 70-ті роки XX ст. Учи­телі почали використовувати нетрадиційні форми проведення уро­ків унаслідок загострення проблеми, пов'язаної зі зниженням за­цікавленості школярів навчанням.

89

Гуз А.М. Методика викладання правознавства в школі

Під нетрадиційним уроком розуміють імпровізоване навчальне заняття з нетрадиційною структурою, яка не відповідає звичайному уявленню про урок.

Ставлення до нетрадиційних уроків досить неоднозначне. Одні педагоги вважають їх прогресивним кроком у розвитку педагогіч­ного процесу. Існує також думка, що такі заняття є компромісом з учнями, які не хочуть наполегливо працювати. Беззаперечно, що нетрадиційні уроки підвищують інтерес учнів до предмета, розви­вають творчість, навчають працювати з різними джерелами знань, знімають перевантаження учнів домашніми завданнями, розширюють кругозір.

Найбільш поширеними формами таких уроків є лекція, семінар, залік, конференція, диспут, інтегрований урок, ділова гра, комп'ю­терний урок тощо.

Розглянемо деякі з них.

Шкільна лекція — усний виклад учителем навчального матеріалу протягом одного заняття.

Обов'язкові атрибути шкільної лекції:

• на дошці записати тему та план, терміни, цифровий матеріал;

• під час читання лекції виділяти інтонацією початок нового пункту плану, головне у питаннях, допомогти записати те, що меншою мірою висвітлено в підручнику, уникати моно­тонності, робити разом з учнями записи;

• обов'язково після кожного питання та в кінці лекції викорис-

товувати зворотній зв'язок;

• використання наочності підвищує ефективність лекції на 20-

30%. Урок-семінар використовується у старших класах зазвичай піс­ля проведення лекцій. Передбачає обов'язкове оголошення питань, винесених на семінар, не пізніше, ніж за тиждень до його прове­дення. Завдання мають бути різноманітними (тези, конспект, схе­ма, карта, дослід тощо), посильними. Обов'язково вчитель повинен дати список рекомендованої літератури. Після опрацювання в класі кожного з питань необхідно підбити підсумки. Семінар може про­водитися як із метою вивчення нового матеріалу, так із метою уза­гальнення знань чи опрацювання додаткових джерел, їх поглиб­лення.

90

1