15. Прийняття конституції представницькими органами.

Прийняття конституції представницькими органами — це прийняття конституції засновницькими(конституційним) зборами, парламентом або надпарламентским установою. Засновницькі збори є виборними, а іноді і інший орган, що спеціально створюється для розробки і прийняття конституції і, як правило, розпускається після виконання цього завдання. Історично першими такими зборами був в США Філадельфійський конвент 1787 р., що засідав чотири місяці. Незабаром, в 1791 р. такі збори були скликані у Франції. Пізніше за практика скликань засновницьких зборах отримала досить широке поширення. Як відомо, відразу ж після Лютневої революції 1917 р. і скидання монархії в Росії було проголошено про скликання Засновницьких зборів для прийняття її конституції, яке було обрано в листопаді того ж року, а в січні 1918 р. розбещено більшовиками, так і не виконавши своєї мети.

Особливо широко засновницькі збори використовувалися після Другої світової війни. Так, вони скликалися для прийняття Конституції Франції 1946 р., Конституції Італії 1947 р., Конституції Тунісу 1956 р., Конституції Кувейту 1962 р., Конституції Португалії 1976 р., Конституції Нігерії 1978 р., Конституції Гани 1979 р., Конституції Туреччини 1982 р., конституцій Болгарії і Румунії 1991 р. та ін. Скликання в майбутньому для прийняття нових конституцій засновницьких зборів передбачається в чинних основних законах цілий низки країн, у тому числі і Росії(Конституційні Збори). Засновницькі збори розрізняються за способом їх формування, бо одні з них формуються шляхом загальних і прямих виборів, а інші обираються лише частково, а частково призначаються або делегуються(особливо в країнах, що розвиваються). З іншого боку, деякі засновницькі збори остаточно приймають конституцію, а інші приймають її, але остаточно вона затверджується референдумом або яким-небудь державним органом.

У рамках того ж першого варіанту конституція може прийматися і дійсно приймається іншим представницьким органом — парламентом(без його можливого перетворення(перейменування) в засновницькі збори). Так були прийняті, наприклад, конституції Шри-Ланки 1978 р., Китаю 1982 р., Мозамбіку 1990 р., В'єтнаму 1992 р., Грузії 1995 р., України 1996 р., Польщі 1997 р. та ін. Парламентами, засновницькими зборами, що проголосили себе, були прийняті конституції Шри-Ланки 1972 р., Танзанії 1977 р., Нідерландів 1983 р., Бразилії 1988 р., Замбії 1992 р. та ін. Іноді конституції приймаються надпарламентскими органом, який може включає парламент, а може і не включає(наприклад, Конституція Індонезії 1945 р., прийнята Народним консультативним конгресом; Конституція Афганістану 1987 р. — Великою джиргой; Конституція Монголії 1992 р. — Великим народним хуралом).

16. Прийняття конституції виборчим корпусом.

Прийняття конституції виборчим корпусом— це прийняття конституції шляхом проведення референдуму, тобто загальнодержавного голосування виборців. Прямо і безпосередньо через референдум, без попереднього розгляду проекту в представницьких державних органах конституції в демократичних країнах приймаються досить рідко(наприклад, Конституція Франції 1958 р., Конституція Росії 1993 р., Конституція Казахстану 1995 р. та ін.). У країнах(Алжір, Бірма, Бенін, Мадагаскар, Ефіопія та ін.), що розвиваються, такий спосіб застосовується значно ширше. Так, тільки за період з 1989 по 1993 р. через референдуми конституції були прийняті в 16 країнах Африки. При цьому за останні десятиліття у багатьох країнах, що розвиваються, серйозно демократизувався процес розробки і обговорення проектів конституцій перед референдумом. Частіше в демократично розвинених країнах референдум використовується як форма остаточного схвалення конституції після її розгляду і прийняття представницькими органами. Наприклад, так приймалися конституції Італії 1947 р., Греції 1975 р., Португалії 1976 р., Іспанії 1978 р., Румунії 1991 р. та ін. Буває і так, що цей процес має зворотну спрямованість: конституції, вже прийняті на референдумі, пізніше затверджувалися новообраними парламентами(наприклад, конституції Бірми 1947 р. і Ефіопії 1987 р.).

В принципі референдум, поза сумнівом, найдемократичніший спосіб прийняття конституції. Але і при цьому не можна не враховувати, що, по-перше, він також обмежений в тому відношенні, що виборець на нім має тільки можливість висловитися за або проти запропонованого проекту, але не має можливості взяти участь в його обговоренні і внести ті або інші поправки; а по-друге, в умовах тоталітаризму і авторитаризму референдум найчастіше не дозволяє виявити дійсне, вільне волевиявлення народу і може, як показує досвід, використовуватися в антидемократичних цілях(наприклад, референдум в Чилі 1980 р. в умовах військової диктатури Піночета).

В цілому ж перший і другий варіанти прийняття конституції є сьогодні найбільш поширеними, переважаючими. Після прийняття конституції представницьким органом або на референдумі глава держави найчастіше промульгувала(засвідчує) таке рішення, не маючи при цьому зазвичай права відкладального вето.