14. Порядок прийняття, зміни і відміни конституції.

Прийняття конституції. Одним з найбільш демократичних способів прийняття конституції вважається прийняття її спеціально обраними для цієї мети засновницькими зборами. На відміну від парламенту це звичайно орган однопалатний(у Бразилії він був двопалатним), і після прийняття конституції він нерідко розпускається, поступаючись місцем парламенту, обраному на основі нової конституції. Засновницькими зборами(з різними назвами) прийняті конституції Тунісу 1956г., Намібії 1990г., Болгарії 1991 р. та ін. Засновницькі збори нерідко продовжують свою діяльність в якості звичайного парламенту.

Засновницькі збори не завжди формуються тільки шляхом виборів. У Нігерії в 1978 р., в Гані в 1979 р., в Туреччині в 1982г. воно частково обиралося на корпоративній основі з представників різних груп населення, а частково призначалося військовою владою. Такі засновницькі збори зазвичай грають роль консультативних(у Туреччині в 1982 р., в Нігерії в 1978 р. вони так і називалися консультативними), оскільки їх результати затверджуються військовою владою, що йде при переході до цивільного правління. Консультативні засновницькі збори прийняли конституцію Кувейту 1962 р., затверджену королем(еміром).

Деякі конституції прийняті парламентами, що проголосили себе для цієї мети засновницькими зборами(у Шри-Ланке 1972 р., Папуа — Новій Гвінеї 1975 р., Танзанії 1977 р., Нідерландах 1983г., Бразилії 1988г., у Замбії 1992г.). Парламентами без перейменування їх в засновницькі збори прийняті конституції Китаю 1982 р., Мозамбіку 1990 р., В'єтнаму 1992 р., Грузії 1995 р., України 1996 р., Польщі 1997 р. В окремих країнах конституції прийняті над парламентськими органами, складовою частиною яких іноді були, а іноді і не були парламенти(наприклад, Народним консультативним конгресом в Індонезії в 1945 р., Великою джиргой в Афганістані в 1987 р., Великим народним хуралом в Монголії в 1992 р.).

Конституції нерідко приймаються шляхом референдуму — загальнодержавного голосування виборців(Франція 1958 р., Єгипет 1971 р., Філіппіни 1986 р., Алжір 1996 р., Білорусія 1996 р. та ін.). Референдум — демократичний інститут, але на нім виборець може лише відповісти « та або ні» на питання, чи схвалює він конституцію;

запропонувати ж якісь поправки він не може. Проте без попереднього обговорення проекту населенням або хоч би в парламенті громадянинові дуже нелегко розібратися в такому складному документі, як конституція. У ряді випадків шляхом референдуму приймалися реакційні конституції(у Греції, Родезии та ін.). Іноді на референдум виносяться конституції, що піддавалися попередньому обговоренню в представницьких органах, вже прийняті парламентами або засновницькими зборами(Греція в 1975 р., Іспанія в 1978 р.), а іноді конституції, вже прийняті референдумом, потім затверджуються обраними на основі цих конституцій парламентами(Бірма в 1974 р., Ефіопію в 1987г.).

У деяких країнах конституції були прийняті фактично військовою владою, що проголосила перехід таким шляхом до цивільного правління. Військові ради в якості останньої інстанції затвердили прийняті консультативними засновницькими зборами конституції, іноді вносячи в них істотні поправки(Туреччина в 1982 р., Нігерію в 1989 р.). У окремих країнах соціалістичної орієнтації, де революційно-демократичні(єдині) партії здійснювали важливі державні функції, перші конституції безпосередньо приймалися їх найвищими органами — з'їздами(Конго в 1973 р.) або виконавськими комітетами партій(Ангола і Мозамбік в 1975 р.). Нині і в Конго, і в інших країнах ці конституції замінені.

Нарешті, у ряді монархічних держав відбувалося октроирование конституцій: вони дарувалися « хорошим» монархом своєму «вірному народу»(Йорданія в 1952 р., Непал в 1962 р., Свазиленд в 1978 р., Саудівська Аравія в 1992 р. та ін.). В ході краху колоніальних імперій октроирование придбало іншу форму: метрополія(зазвичай після конференцій «круглого столу») дарувала конституцію своїм колишнім колоніям, що оголошуються незалежними державами. У Великобританії це робилося у формі «наказу в раді»(акт монарха в Таємній раді, яка складається приблизно з 300 чоловік — членів уряду, духовних ієрархів, знаті, високопоставлених ниць). Таким чином було прийнято більше 30 конституцій для британських колоній, що отримали незалежність(більшість цих актів замінена).

Зміна конституції. Кращим засобом, здатним забезпечити необхідну стабільність конституційних норм, вважається складніший порядок внесення змін до конституції в порівнянні із звичайним законом. Скликання засновницьких зборів для внесення поправок в текст вже діючої конституції зазвичай не потрібно, але в деяких країнах, наприклад у Болгарії, для зміни « укріплених» статей конституції це необхідно. Поправки вносяться за рішенням парламенту або на підставі підсумків референдуму, проте ухвалення таких рішень пов'язане із спеціальними вимогами. Передусім сама пропозиція про внесення поправок вимагає дотримання певних умов. Якщо проект звичайного закону у ряді країн може внести один член парламенту, то проект про зміну конституції вноситься тільки главою держави, урядом, певною групою депутатів(у Туреччині — 1/3 усі склади парламенту), суб'єктами федерації(у Бразилії — половиною штатів) і так далі. Правда, в США поправку до конституції може внести і один депутат, і за 200 років їх було запропоновано більше 10 тис., але прийнято тільки 27. Поправки до конституцій штатів в США можуть бути внесені і в порядку народної ініціативи — групою виборців : в різних штатах від 3 до 20% виборців, що брали участь в останніх виборах губернатора штату.

Як правило, поправка має бути прийнята не простим, а кваліфікованою більшістю в кожній палаті парламенту(2/3 загальні числа голосів в Австрії, Італії, Нідерландах та ін., 3/5 — в Греції, Іспанії) або(що рідше) на спільному засіданні палат(3/5 голосів у Франції). Таке рішення не завжди є остаточним. Часто необхідно, щоб воно було прийняте парламентом двічі з певним інтервалом(у Греції — не менше місяця, в Італії — 3 місяці). У деяких країнах другий вотум повинен мати місце тільки після обрання нового складу парламенту(Бельгія, Фінляндія).

Після того, як парламент прийняв поправку до конституції, в деяких федераціях його рішення має бути затверджене певною більшістю суб'єктів федерації(у США — 3/4). У Данії, Швейцарії, деяких інших країнах воно затверджується референдумом. У Франції вказані 3/5 голосів конгресу(спільного засідання палат) — це теж твердження рішень палат. Певні статті конституції змінюються рішенням кваліфікованої більшості, інші — простою більшістю(наприклад, в Індії).

У більшості випадків конституційні поправки не підлягають вето глави держави(його вимозі повторно розглянути закон) і мають бути опубліковані, але в деяких країнах вето глави держави поширюється і на закони про поправки(Індія, Нідерланди, Пакистан), хоча на практиці не застосовується.

Майже завжди в нові конституції включаються норми, що забороняють переглядати деякі положення(у ряді країн — республіканську форму правління, в Португалії — право на демократичну опозицію, в Німеччині — принципи правової, демократичної і федеральної держави, в Мавританії — принципи багатопартійності). про деякі країни(Греція, Румунія) незмінними оголошені цілі розділи конституції. Нерідко забороняється зміна конституції в період надзвичайного стану(наприклад, в Іспанії), іноді — впродовж певного терміну після її прийняття(у Бразилії, Греції, Португалії — 5 років).

При військових переворотах нерідко використовується надзвичайний порядок зміни і відміни конституції : військові ради відміняють або призупиняють її деякі глави або статті, а іноді і увесь текст. Як правило, згодом призупинена конституція не поновлюється, військові при переході до цивільного правління розробляють новий основний закон.

Звичайний порядок відміни на практиці означає, що прийнята нова конституція, після чого стара автоматично відміняється.

Конституція може відмінятися в передбаченому нею ж порядку в результаті корінних змін в житті країни, коли складається нова розстановка політичних сил. Іноді в нових основних законах міститься згадка про юридичну відміну попереднього акту. Так, Конституція Бельгії в ст. 137 встановлює: «Основний закон від 25 серпня 1815 Г. відміняється».

У нові конституції часто переходять багато положень колишніх. Зберігається термінологія, часом структура, фразеологія, хоча останнім часом все більше спостерігаються риси схожості конституційних актів різних країн.

Нерідко конституції передбачають складніший порядок для повної конституційної реформи в порівнянні з частковою. Так, згідно ст. 120 Конституцій Швейцарії, загальний її перегляд здійснюється шляхом, «встановленим для федерального законодавства», проте спочатку повинен відбутися референдум з питання 0 доцільності загального перегляду; у разі позитивного рішення обидві палати Федеральних зборів мають бути переобрані. Жорсткіші вимоги для повного перегляду в порівнянні з частковим встановлені іспанською, кубинською конституціями.

Надзвичайний порядок відміни конституції - це акт надзвичайного законодавства. Він пов'язаний, як правило, з якимись екстраординарними подіями в країні: державним переворотом, революцією і тому подібне

Іноді після революції або перевороту дія конституції призупиняється, іноді відміняються її деякі глави або статті, а іноді і увесь текст, і новий правлячий режим оголошує про необхідність прийняття нової конституції. Проте іноді післяреволюційні акти залишають в силі деякі законоположення поваленого режиму. Наприклад, в ст. 178 конституції Веймара Німеччини 1919 року вказувалося, що «інші закони і укази Імперії залишаються в силі, оскільки не знаходяться в протиріччі з Конституцією».