2. Система державного права в зарубіжних країнах. 3. Норм і інститути державного права в зарубедных країнах.

Конституційне право як галузь національного права конкретної країни - це доладна система, що складається з різних структурних частин, елементів, субсистем. Головними його складовими є: принципи, норми та інститути, які характеризують внутрішню побудову галузі.

Принципи конституційного права - це загальні засади, в яких знаходять правове відображення найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується уся система юридичних норм, а також здійснюється конституційно- правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи утворюють нібито кістяк, каркас цієї системи. Їх особливістю є ті, що сморід регулюють відповідні суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно - правові норми.

Зазначимо, що за останні роки була зроблена спроба більш чіткого визначення поняття загальних принципів конституційного права. Зокрема, "Договір про Європейський союз" 1992 року містить спеціальну статтю " F", яка декларує в якості основних принципів європейського права і свободи людини, які: по-перше, містяться в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.; по-друге, випливають із конституційних традицій, загальних для держав-членів, по- третє, виводяться із загальних принципів права.

Оскільки сфера дії цього правового акту розповсюджується сьогодні на 15 держав Європи, можна говорити про наявність певних принципів, притаманних конституційному праву багатьох держав. Так, конституціями держав проголошуються такі принципи : народного суверенітету(ст.1 Конституції Італії, ст. 3 Конституції Франції та ін.); народного представництва(ст. 50 Конституції Нідерландів, § 2 Форми правління Фінляндії, § 1 Форми правління Швеції та ін.); розподілу влад(§ 3 Конституції Данії, §3 Форми правління Фінляндії, ст. 20 Основного Закону ФРН та ін.); рівноправності(ст. 3 Конституції Італії); невідчуженості прав(ст. 1 Основного закону ФРН та ін.) худе. Також можна знайти принципи, які мають чітку юридичну форму вираження та безпосередньо застосовується у державній діяльності :незалежність депутатів від виборців(ст.27 Конституції Франції), суднового захисту конституційних прав(ст.53 Конституції Іспанії), невідповідальності глави держави(ст.56 Конституції Іспанії, § 13 Конституції Данії).

Водночас у країнах, де в конституціях проголошені соціалістичні ідеї, можна знайти принципи, які суперечать демократичним цінностям: керівна роль марксистсько-ленінської партії, соціалістичний інтернаціоналізм(ст.ст. 5, 12, 19 Конституції Куби). Сморід є ніщо інше, як ідеологічними міфами, які не можуть бути реалізованими ніякими юридичними або політичними засобами. Наприклад, принцип керівної ролі однієї партії підриває принципи народного суверенітету і народного представництва і взагалі є несумісним ні з яким принципом демократії.

Важливим елементом структури конституційного права є його норми. Конституційно - правові норми - це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно- правових відносин.

У порівнянні з нормами інших галузей смороду відрізняються : а) своїм змістом, сферою регульованих суспільних відносин; б) джерелами, в яких смороді містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції, і в силу цього мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером своїх приписів, оскільки конституційно - правові норми, визначають форми правових актів, порядок їх прийняття і опублікування, компетенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.

Чи не найважливішою специфічною якістю конституційно- правових норм є ті, що сморід пов' язані з відносинами владарювання, тому у переважній більшості своїй є нормами загальнорегулюючого характеру. До таких у деру чергу належать норми-принципи(наприклад, ст. 10 Конституції Російської Федерації оповіщає: "Державна влада в Російській Федерації здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу й судову"); норми-поняття(ст. 2 Конституції Португалії має таке формулювання: "Португальська Республіка - демократична правова держава, що заснована на народному суверенітеті, на багатоманітності демократичних думань і демократичному політичному плюралізмі, на повазі та на гарантіях здійснення основних прав і свобод, і які мають метою перетворення демократичних принципів у економічному, соціальному та культурному житті та поглиблення демократії участі"); норми-завдання(ч.2 ст. 3 Конституції Італії містить таке положення: "Завдання Республіки - усувати перепони економічного і соціального характеру, які, фактично обмежуючи свободу і рівність громадян, перешкоджають повному розвиткові людської особистості та ефективній участі усіх трудящих у політичній, економічній і соціальній організації країни").

Конституційно - правові норми різняться від норм інших галузей своєю внутрішньою структурою. Є норми, які мають тільки диспозицію: "Президент Республіки є регулятором державного ладу(п. 1 ст. 30 Конституції Греції); є також норми, що складаються з гіпотези і диспозиції: "Якщо до дня виборів Президента Республіки не будуть утворені всі обласні ради, то у виборах беруть долю тільки членуй обох палат"( ч. ІІ ст. 139 Конституції Італії). У окремих випадках конституційно - правові норми набувають класичної форми тобто мають у своєму складі всі три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного права поділяються на матеріальні("Парламент складається з Національної асамблеї і Сенату - ст. 24 Конституції Франції; "Риксдаг збирається на сесії щорічно" - § 1 розділу IV Форми правління Швеції) та процесуальні("Вимога про народне голосування стосовно питання про Основний закон або пропозиція про резолюцію недовіри повинні знаходитись на столі палати до качану іншого засідання після засідання, на якому була висунута вимога, і вирішуватися не пізніше наступного засідання" - §2 розділу V "Акту про Ригсдаг").

За функціональною спрямованістю конституційно - правові норми можна класифікувати як регулятивні й охоронні. Переважають регулятивні норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин. Наприклад: "Ініціатива щодо прийняття законів Скупщиною може виходити від Уряду, від окремих депутатів Скупщини, та не менш ніж від п'яти тисяч виборців"(ст. 88 Конституції Словенії). Охоронні конституційно - правові норми являють собою боронуй до будь-якої участі у релігійних актах і обрядах і до дотримання релігійних днів відпочинку" - встановлює ст. 20 Конституції Люксембургу).

Кожна конституційно- правова норма діє не ізольовано. Для регулювання відповідної сфери суспільних відносин необхідна їх сукупність. Єдність певної групи правових норм за змістом дозволяє об' єднати їх у відповідні інститути. Конституційно - правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов'язані суспільні відносини і які утворюють відносно самостійну групу.

У вітчизняній літературі з конституційного права зарубіжних країн виділяються три різновиди таких інститутів : а) загальні; б) головні, що входять до складу загальних; в) початкові, які містять декілька правових норм.

Загальні конституційно - правові інститути - це нормативні формування, як правило, комплексного змісту. До них, наприклад, належить інститут засідок організації та діяльності державного інституту шкірного з вищих органів держави, основ організації місцевого управління(із певними застереженнями) самоврядування та деякі інші(поклад від змісту галузі конституційного права конкретної держави). До загальних конституційно- правових інститутів слід віднести інститут конституційного статусу особини, який включає такі головні інститути як громадянство, та основні права і свободи особини. До початкових конституційно- правових інститутів можна віднести інститут депутатського запиту, інститут імпічменту та інші.

Постійний динамізм розвитку суспільних відносин є об' єктивною основою зміни, удосконалення системи національного конституційного права будь-якої держави. У такій значній за обсягом і доладною за структурою галузі, яким є конституційне право, поряд із названими компонентами структури доцільно виділити і такий, як підгалузі права. Російський вчений А.С.Піголкін, з позицією якого збігається й наша, дає цьому компоненту таке визначення. Підгалузь права - це цілісне за складом і предметом регулювання утворення, яку регламентує особливу сферу відносин у межах більш широкого комплексу тієї чи іншої галузі права.

У межах конституційного права окремих зарубіжних країн виділяють, наприклад, такі важливі підгалузі права, як парламентське право, муніципальне право, виборче право і виборчий процес(Російська Федерація). На увагу заслуговує і пропозиція німецьких учених-юристів Е.Бенди і Е. Кляйна, які говорять про наявність підгалузі конституційно- процесуального права, під якого сморід розуміють "усі правові норми, що регулюють провадження конституційних судів і в конституційних судах, в яких повинне вирішуватися матеріальні конституційні питання.

Нарешті, структуру галузі конституційного права зарубіжних країн можна розглядати ще на одному рівні. Як і у більшості галузей права, і в конституційному праві потрібно виділяти загальну й особливу частини. До загальної частини доцільно відносити основи теорії конституції, конституційно- правовий статус людини і громадянина, конституційно- правовий статус політичних інститутів, форми правління, організація виборів і референдумів, статус законодавчих, виконавчих і судових органів, територіальну організацію публічної влади. Інакше кажучи, у загальній часині формулюються нормативні приписи, основоположні для конкретних норм галузі, які нібито " обслуговують" їх і які розповсюджують свою дію на вусі коло відносин, що регулюються галуззю. Загальна частина містить і галузеві принципи права, визначає предмет і завдання галузі, її обсяг. Вона покликана об' єднати, цементувати зміст галузі.

Норми ж загальної частини розвиваються і конкретизуються в особливій частині на прикладах із конституційного права окремих зарубіжних країн. Саме така структура дозволяє компактно викласти нормативний матеріал, виключити повтори, полегшити тлумачення і застосування норм галузі.