16. Особливості культури та філософії доби європейського Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.

развития материального производства, обусловил развитие техники, естествознания, математики, механики. Все это требовало поворота к естественнонаучному познанию мира и человека Важнейшей отличительной чертой мировоззрения эпохи Возрождения оказывается его ориентация на искусство: если средневековье можно назвать эпохой религиозной, то Возрождение – эпохой художественно-эстетической по преимуществу. И если в центре внимания античности была природно-космическая жизнь, в средние века – бог и связанная с ним идея спасения (теоцентризм), то в эпоху Возрождения в центре внимания оказывается человек (антропоцентризм). Поэтому философское мышление этого периода можно охарактеризовать как антропоцентрическое.

Гуманізм (лат. — людяний, людський) — Ідейний напрям культури епохи Відродження, який утверджував у філософії, літературі й мистецтві моральне право людини на земне щастя, на чуттєві радощі, боровся за визволення науки і людської особистості від церковних обмежень. Тісно пов'язаний з матеріалізмом. Видатними гуманістами тієї епохи були Леонардо да Вінчі, Т. Кампанелла, Дж. Бруно, Ф. Петрарка, М. Коперник та ін. Г. справив вплив. на розвиток суспільно-політич. думки і народів Росії, зокрема на Україні гуманістичними ідеями були пройняті суспільно-політичні погляди І. Вишенського, Г. Сковороди та ін.

Пантеїзм (від грец. — бог) — філософсько-релігійне вчення, за яким бог є безособовим началом; розлитим по всій природі, тотожним з нею або' з її субстанцією. Методологічну основу П. становила вчення про еманацію (витікання) нижчих .сфер буття з вищої та вчення про безпосереднє надрозумне пізнання бога. Пантеїзм став теоретич. основою натурфілософ, учень, що протистояли креаціонізмові. пантеїсти середньовіччя розвивали концепції вічного «породження» всього існуючого безособовою істотою, яку вовн часто ототожнювали з природою. Найяскравіше П. виявився у вченні неоплатоніків. Пантеїстичне забарвлення характерне для середньовічних єресей.Пантеїстичні ідеї були поширені в епоху Відродження (Кузанський та ін.), а також у 16—17 ст. (Д. Бруно, Б. Спіноза). П. характерний і для світогляду ряду мислителів 18—19 ст.— Й.-В. Гете, Й.Т. Гердера та ін. П. з його тезою «природа — це бог, розлитий у речах» був зручною формою боротьби проти релігії. Прогресивне спрямування мав П. у вченні видатного укр. філософа Г. С. Сковороди. На сучас. етапі П. перетворився на релігійно-ідеалістичну Теорію про існування світу в особі бога і є спробою примирити релігію з наукою.

Натуралізм – метолологічний принцип, що пояснює розвиток суспільства законами природи (кліматичними умовами, гнографічним середовищем, біологічними і расовими особливостями людей) він не враховує специфічних закономірностей суспільного життя.

Николай Коперник (1473-1543) в своей книге «Об обращениях небесных сфер», опубликованной в 1543 году, выдвинул гипотезу о вращении Земли вокруг Солнца и вокруг своей оси и тем самым поставил под сомнение истинность разделявшейся церковниками геоцентрической гипотезы Птолемея, согласно которой в центре мира якобы находится Земля, а вокруг нее вращаются Солнце и планеты.

Галилео Галилей (1564—1642), по праву считающийся основателем естествознания. Характерной чертой учения и деятельности этих великих мыслителей эпохи Возрождения является их непримиримая борьба против духовной диктатуры церкви и идеализма, отстаивание материалистического мировоззрения, подчеркивание решающей роли опыта в познании человеком природы.

Джордано Бруно – итальянский философ, борец против схоластической философии и римско-католической церкви. Мировоззрение Бруно сложилось под влиянием идей античной философии и современной ему науки, особенно гелиоцентрической теории Коперника. Последовательно отождествляя бесконечного бога с природой, Бруно еще решительнее, чем Николай Кузанский, влияние которого он испытывал, утверждал бесконечность самой природы. Бруно пришел к выводу о бесчисленности миров, а также о населенности их, о бесконечности мироздания. Выступая против натурфилософского дуализма схоластики, утверждал физическую однородность земного и небесного миров, состоящей из земли, воды, воздуха, огня и эфира.

Под влиянием неоплатонизма допускал существование мировой души, понимаемой как субстанция, которая находясь во всех без исключения вещах, составляет их движущее начало. Бруно развивал также ряд диалектических положений: о единстве, связности и универсальном движении в природе, о совпадении противоположностей как в бесконечно большом, так и в бесконечно малом. Основные сочинения: философские диалоги "О причине, начале и едином", "О бесконечности, вселенной и мирах".

На рубеже 16- 17 веков возрождавшееся материалистическое мировоззрение было представлено также в творениях Галилео. Будучи сторонником учения Коперника, Галилей в своих взглядах на мироздание выступил как защитник свободы исследования природы. Он, как и Бруно, последовательно отстаивал учение о первичности материи и утверждал, что материальный мир находится в состоянии вечного движения и изменения. Материализм Галилея проявился и в том, что он решительно боролся против ложных авторитетов прошлого, видел критерий истинности в опыте и разуме человека.Он заложил основы метафизического, механистического метода в естествознании, ставшего впоследствии (в XVII—XVIII вв.) господствующим методом изучения природы.