Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпоры по философии2 / Мои шпоры на философию-печать.doc
Скачиваний:
193
Добавлен:
02.05.2014
Размер:
689.15 Кб
Скачать

39. Комунікативна філософія. Проблема суб'єкт-суб'єктної взаємодії (к.-о.Аппель, ю.Хабермас, к.Ясперс, м.Бубер, о.Ф.Больнов).

Субєкт і обект у філософії — 1) В широкому розумінні — категорії, якими позначають носія певного роду діяльності — с у б '-є к т, і те, на що спрямовано цю діяльність, те, що підлягав діявяю,— о б' є к т. 2) В пізнання теорії — взаємодіючі протилежності процесу пізнання: свідома істота, що пізнає,— суб'єкт і пізнавана дійсність — об'єкт. Питання про природу С. і о. та характер їхнього взаємовідношення є однією з гол. проблем філософії. Матеріалістична філософія розв'язує цю проблему, виходячи з визнання матеріальної природи як об'єкта, так і суб'єкта. Суб'єктом пізнаввя в не свідомість сама по собі, а матеріальна істота, яка має свідомість,— суспільна людина. Об'єктом пізнання є ті фрагменти об'єктивної реальності, які потрапили в коло практичної й пізнавальної діяльності людини. З розвитком суспільства об'єктом пізнання стає й саме пізнання, мислення людини. Перетворюючись на об'єкти лише в сфері практичної й пізнавальної діяльності суб'єкта, речі, що пізнаються, існують поза суб'єктом і незалежно від нього та його пізнання. На противагу матеріалізмові, ідеалізм виходить з визнання духовної природи С. і о. За ідеалістичними вченнями, суб'єктом є самосвідомість, мисляче й відчуваюче «Я» або дух, «абсолютний дух» і т. п., об'єктом — пізнавана реальність, що тлумачиться як породження духовного суб'єкта. Ідеалізм підкреслює й абсолютизує активну, творчу сторону суб'єкта пізнання. Метафізичний матеріалізм був неспроможний до кінця спростувати ідеалізм, оскільки він переносив активність виключно на об'єкт і розглядав пізнання як пасивне, дзеркальне відображення об'єкта в свідомості суб'єкта. Діалектичний матеріалізм враховує й активну сторону суб'єкта пізнання. Згідно з марксистською філософією людина, як суб'єкт пізнання, пізнає навколишній світ на основі і в процесі практичного перетворення його. Сама людина є суспільно-істор. істотою, отже, її пізнання має суспільно-історичний характер. З розвитком суспільства, суспільної ярактмку змінюються людина й об'єкт її пізнання. Коло предметів і явищ, які стають об'єктами пізнання, неухильно розширюється з розвитком суспільної практики. Наук. розв'язання проблеми С. і о. має велике зна­чення для розуміння суті процесу пізнання.

Гайдеггер, метафізика — це таке сприйняття навколишнього світу, за якого будь-яка дійсність виступає у формі предмета ; предметне ж відношення в пізнавальному процесі е результатом суб'єкт-об'єктного відношення, або суб'єктивності, оскільки суб'єкт, цілком природно, є «творцем» об'єктів: адже об'єкт є те, на що спрямовано діяльність суб'єкта, що підлягає діянню суб'єкта. Звичайно об'єктом стає частина буття —суще, на яке безпосередньо й спрямовується пізнавальна дія суб'єкта, об'єкт — це своєрідна «маска», що і стає предметом безпосередніх пізнавальних зусиль суб'єкта, «ховаючи» під собою (роблячи «зовнішнім», замежовим, отже, недосяжним для пізнання) саме буття.

Суб'єкт-об'єктне відношення, вперше чітко визначене Декартом (хоч по сугі воно вже існувало у Сократа), фактично ототожнювало мислення і буття. Оскільки у Декарта розум є «світлом самої природи», остільки його «формула»: «Я мислю, отже, існую» практично урівнює мислення та існування. Але берклівська (і юмівська) критика Локка показала, що безпосередній (чуттєвий) образ існування (речі) і раціональний (розумовий) його образ, який, за визначенням, мав бути тотожним самому існуванню, виявилися далеко не одним і тим самим. Берклі конкретно довів це, вказавши, що чуттєвий образ трикутника і поняття трикутника абсолютно нетотожні.

Ситуацію, здавалося б, урятував Гуссерль, який за допомогою феноменологічного методу («редукції» емпіричного — «натуралістичного» і «психологічного» змісту пізнання) трансформує саме буття у внутрішню апріорну структуру свідомості — у корелят свідомості, «феномен, який сам себе показує». Трансформоване у «феномен» буття стає тим, що нами «обмислене» відповідно до властивостей свідомості Отже, дослідження має бути спрямоване «на наукове пізнання сутності свідомості, на те, що «є» свідомість в усіх своїх різноманітних утворах саме по своїй суті... Оскільки ж усяка свідомість є «свідомість про», остільки вивчення сутності свідомості включає в себе вивчення сенсу свідомості і предметності свідомості як такої». Але «феноменолізоване» Гуссерлем буття виявилося часовим феноменом, несумірним з раціональним характером Гуссерлевої свідомості (а Гуссерль, як ми вже знаємо, хотів зберегти саме раціоналістичний характер своєї феноменології). Разом з «редукцією» зовнішності буття Гуссерль «виніс за дужки» і людський (ек-зистенційний) сенс чистої свідомості, без якої свідомість виявилася нездатною зробити прозорою («упрозорити») часову природу «фено-менолізованого» буття.

Соседние файлы в папке Шпоры по философии2