- •1. Філософія. Проблема предмету філософії. Специфіка філософських проблем. Праця м.К.Мамардашвілі "Як я розумію філософію".
- •3. Поняття світогляду та його історичні форми. Структура світогляду. Світогляд і філософія.
- •4. Відношення "людина - світ" як філософсько-світоглядна проблема. Форми опанування світом: духовно-теоретична, духовно-практична, предметно-практична.
- •2. Філософія і культура. Основні функції філософії.
- •5. Міфологія як тип світогляду. Особливості світогляду давніх слов'ян.
- •6. Особливості релігійного світогляду. Світоглядний та гносеологічний аспекти віри. Християнство і його вплив на культуру України.
- •7. Наука і світогляд. Роль світогляду в науковому пізнанні. Праця в.І. Вернадського "Науковий світогляд ".
- •10. Антична філософія, схожість та відмінності від "східної" філософської традиції, основні періоди розвитку. Значення античної філософії для форм. Європейської культури.
- •Восточная ф не имела практики и представляла собой только теорию, которая состояла из религиозных постулатов, в то время, когда др греч содержала в себе больше мифологии, чем религии.
- •8. Основні риси давньоіндійської філософії. Брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •11. Основні проблеми філософії "досократиків". Мілетська школа (Геракліт, Парменід, піфагорейці, елеати, атомісти).
- •12. Софісти. Філософія Сократа та її значення для європейської культури, зокрема філософії України. Праця Платона "Апологія Сократа".
- •9. Філософія давнього Китаю. Даосизм та конфуціанство.
- •13. Філософія Платона: Теорія ідей, вчення про пізнання. Праця Платона "Менон".
- •14. Філософія Арістотеля: основні ідеї та їх вплив на світову філософію. (Характеристика однієї з праць Арістотеля "Метафізика"або "Категорії"")
- •15. Особливості культури та філософії доби середньовіччя. Роль Біблії в європейській культурі. Теоцентризм. Праця Фоми Аквінського "Природнича теологія".
- •16. Особливості культури та філософії доби європейського Відродження: гуманізм та антропоцентризм, натуралізм, пантеїзм.
- •17. Особливості філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання у ф.Бекона і р.Декарта.
- •18. Філософія і.Канта. Основні положення теорії пізнання. Філософія Канта і класична наука. Категоричний імператив Канта.
- •19. Філософія Гегеля. Діалектика, принцип тотожності мислення та буття, "панлогізм", розуміння історії. Праця г. Гегеля "Енциклопедія філософських наук. Наука логіки"
- •20. Філософія л.Фейєрбаха. Ідеї філософської антропології. Вчення про релігію. Праця л. Фейєрбаха "Сутність християнства".
- •21. Філософія марксизму: основні ідеї та їх вплив на світову філософію і соціальну практику. Праці к.Маркса "До критики політичної економії"; "Німецька ідеологія", (одна з них).
- •22. Марксистська філософія в XX сторіччі: розробка проблем, їх оцінка та роль в суспільному бутті. Різновиди марксизму.
- •23. Розвиток філософії в Україні: характеристика основних етапів.
- •24. Особливості культури Київської Русі. Зародження філософських ідей. Значення християнства у становленні української культури. Праця Іларіона Київського "Слово про закон і благодать".
- •25. Києво-Могилянська академія як осередок української і слов'янської культури. Внесок професорів Академії в філософську культуру України.
- •40. Особливості класичної та некласичної традицій у філософії: порівняльний аналіз.
- •27. Соціально-філософські мотиви в творчості Тараса Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •28. Тенденції розвитку філософії в радянській період.
- •29. Основні ідеї російської філософії кінця XIX - початку XX ст. (в.С. Соловйов, м.О. Бердяєв, п. Флоренський, л. Шестов та інші).
- •35. Антропологічний ренесанс у філософській думці XX століття (Шелер, Плесснер, Кассірер та інші.) Праця м.Шелера "Положення людини в космосі".
- •30. Релігійні течії в філософії кінця хіх-хх століть. Характеристика одного з спрямувань.
- •31. Філософія неотомізму. Праця Тейяра де Шардена "Феномен людини".
- •32. Філософія позитивізму, етапи її розвитку. Позитивізм та розвиток науки.
- •33. Постпозитивістське тлумачення науки. Ідея парадигми та наукового товариства. Праця т.Куна "Структура наукових революцій".
- •34. Філософія к.Поппера. Ідеї плюралізму, верифікації та фальсифікації в науці. Праця к.Поппера "Логіка і ріст наукового знання ".
- •36. Діяльність як універсальний спосіб людського буття. Діяльність і культура. Структура діяльності. Проблема опредмечення і розпредмечення. Феномен відчуження.
- •37. Людське існування як фундаментальна проблема екзистенціальної філософії (м.Хайдеггер, к.Ясперс, а.Камю). Праця ж.П.Сартра "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •39. Комунікативна філософія. Проблема суб'єкт-суб'єктної взаємодії (к.-о.Аппель, ю.Хабермас, к.Ясперс, м.Бубер, о.Ф.Больнов).
- •41. Діалектика. Основні історичні форми діалектики і їх місце в історії філософії.
- •42. Проблема свідомості (марксизм, фрейдизм, феноменологія, екзистенціалізм про свідомість). Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Праця 3. Фрейда "я і Воно".
- •78. Поняття політики як феномену суспільного буття. Політична організація суспільства (філософські проблеми). Політична ідеологія та політичні організації в сучасній Україні.
- •43. Свідомість та мова. Мова в житті людини та науковій творчості. Національна мова і національна свідомість.
- •44. Проблема буття (Парменід, класична онтологія, "нові онтології" - Гуссерль, Хайдеггер, Сартр, Лукач). Буття як повнота (тотальність).
- •45. Проблема субстанції в історії філософії: монізм, дуалізм, плюралізм.
- •47. Філософські категорії, їх специфіка та роль у пізнанні і людській діяльності. Наукове мислення та категорії.
- •46. Співвідношення матеріального та духовного в бутті людини (тлумачення в працях з релігійної філософії, марксизму, філософської антропології, комунікативної філософії").
- •48. Категорії "рух" і "спокій", "час" і "простір". Соціально-культурний та когнітивний зміст і функції перелічених категорій.
- •49. Категорії "кількість" і "якість". Роль кількісних методів у науковому пізнанні.
- •50. Категорії тотожності, розрізнення, протиріччя. Протиріччя як джерело руху і розвитку. Соціальні протиріччя.
- •51. Категорії "сутність" і "явище", їх соціокультурний та когнітивний зміст та функції.
- •52. Категорії "зміст" і "форма", організація та самоорганізація, їх соціокультурний і когнітивний зміст та функції. Праця у. Пригожина та і.Стенгерс "Порядок з хаосу"
- •53. Категорія заперечення (діалектичний і метафізичний смисл). Розвиток та відмирання, утвердження і заперечення як екзістенціальна та гносеологічна проблема.
- •54. Принципи детермінізму й індетермінізму. Категорії детермінації. Сучасна наука та детермінізм і індетермінізм.
- •55. Поняття пізнання. Суб'єкт та об'єкт пізнання в класичній, некласичній та постнекласичній науці і методології.
- •56. Пізнання та предметно-практична діяльність. Практика як соціокультурна і гносеологічна категорія (марксизм, прагматизм).
- •57. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Істина і правда. Позиція фалібілізму. Істина та достовірність.
- •58. Проблема та гіпотеза в науковому пізнанні.
- •59. Чуттєве та раціональне в пізнанні. Сенсуалізм і раціоналізм в науковому пізнанні. Емоції і наукова творчість. Проблема інтуїції.
- •60. Поняття науки. Критерії науковості знання. Наука і псевдонаука. Соціокультурні функції науки.
- •61. Наука як пізнавальна система та соціальний інститут. Проблема лідера в науці. Моральна відповідальність вченого.
- •62. Класична, некласична та постнекласична наука (основні риси). Історичні типи наукової раціональності.
- •63. Наука в культурі постмодерну. Праця ж-ф Ліотара" Стан постмодерну".
- •64. Поняття наукового методу. Методологія, метод, методика. Співвідношення філософського і наукового методів у процесі пізнання.
- •65. Емпіричний рівень пізнання. Форми та методи емпіричного пізнання. Поняття наукового факту і емпіричного закону.
- •67. Категорії «закон» і «хаос» у сучасній науці та культурі. Синергетика: основні філософські проблеми. Тотальність як динамічна цілістність. Праця г.Хакена «Синергетика».
- •68. Соціальне буття. Основні проблеми філософії соціального буття. Духовне та матеріальне в існуванні спільства (теософські, марксистські та інші погляди).
- •69. Культура як соціально-історичний феномен, спосіб буття людини. Культура і антикультура. Масова культура.
- •72. Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства, інформаційного суспільства (д. Белл, о.Тоффлер).
- •71. Культура і цінності. Національна культура і загальнолюдські цінності.
- •74. Конфлікти та злагода, війни та мир, революції та еволюція в розвитку історії.
- •73. Суб'єкти та об'єкти історії. Народ та особа в історії. Місце природних і духовних чинників в історичному процесі.
- •75. Проблеми сенсу та спрямованості історії. Основні концепції прогресу та регресу. Сутнісні риси сучасних глобалізаційних процесів.
- •76. Соціальна структура суспільства, особливості сучасного стану. Інтелігенція в суспільному бутті. Ідея еліти. Проблема національної еліти і її роль в житті нації.
- •79. Громадянське суспільство. Держава, право, людина в умовах громадянського суспільства. Проблеми формування громадянського суспільства в сучасній Україні.
- •80. Идеи Римского клуба. Глобальные проблемы современности и основные пути их решения.
- •81. Опозиція «модерн-постмодерн» у культурному поступі людства. Праця п.Козловськи «Постмодерна культура»
17. Особливості філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання у ф.Бекона і р.Декарта.
В конце 15 начале 17 вв. впередовых странах Западной Европы зарождается капиталистич. способ производства. Изменяется духовная жизнь общества в следствии распада феодальных отношений. Религия утрачивает господствующее влияние на развитие науки и философии. Визникает новое мировоззрение, отвечающее интересам развития науки о природе. И Ньютон формулирует основные законы классической механики, открывает закон всемирного тяготения. У. Гарвей делает открытие кровообращения и исследует его роль. Значительный вклад в развитие механики, физики, математики вносят выдающиеся философы Р. Декарт и Г. Лейбниц.
Свою главную задачу философы и естествоиспытатели видят в увеличении власти человека над природой и в совершенствовании самого человека. Бесплодная схоластическая псевдонаука, которая основывалась на церковном авторитете и умозрительных поспешных обобщениях, постепенно уступает место новой науке, опирающейся на практику. Бурное развитие естествознания, особенно механимко – математических наук оказало сильное влияние на развитие философии. Перед философией на одно из первых мест выдвинулась задача создания и обоснования методов научного познания.
Родоначальником эмпиризма и материализма был английский философ Фрэнсис Бэкон (1561 – 1626), который считается основателем экспериментирующей науки нового времени. Он автор знаменитого трактата "Новый Органон" (новый метод) в отличие от "Органона" Аристотеля, в котором автор развил новое понимание задач науки и основы научной индукции. Согласно Бэкону, задача философии состоит в создании нового метода научного познания. Цель научного знания - в принесении пользы человеческому роду; наука служит жизни и практике и только в этом находит свое оправдание. Общая задача всех наук - увеличение власти человека над природой, а достичь этой цели может лишь наука, постигающая истинные причины явлений. По отношению ко всему предшествующему знанию Бэкон требует занять скептическую позицию. Для достижения достоверного знания, истины необходимо очистить ум от постоянно грозящих ему заблуждений ("идолов"). Часть этих заблуждений порождается склонностями ума, присущими всему человеческому роду, часть - склонностями, свойственными отдельным группам ученых или отдельным лицам, часть коренится в несовершенстве и неточности языка, и, наконец, часть - в некритическом усвоении чужих мнений. После устранения ложных воззрений возможно построение новой науки на основе истинного метода. Наука эта должна быть рациональной переработкой фактов опыта. Всякое познание должно опираться на опыт, должно двигаться от изучения единичных фактов к общим положениям. Таким образом, индукции (метод нахождения знаний идя от частного к общему) Бэкон придает универсальное значение.
Родоначальником рационализма считается французский ученый Рене Декарт (1596 – 1650). Вместе с Бэконом Декарт конечную задачу знания видел в господстве человека над силами природы, в открытии и изобретении технических средств, в познании причин и действий, в усовершенствовании природы человека. Для достижения этой задачи Декарт считал необходимым предварительно усомниться во всем наличном существовании. Это сомнение не есть неверие в непознаваемость всего сущего, но лишь прием для нахождения безусловно достоверного начала знания. Таким началом Декарт считал положение "мыслю, следовательно существую". Исходя из этого тезиса, Декарт пытался вывести также существование Бога, а затем убеждение в реальности внешнего мира. Декарт признавал всеобщий и необходимый характер материалистического знания, который будто вытекает из природы самого ума, поэтому главенствующую роль в процессе познания отвел дедукции (доказательство или выведение утверждения из одного или нескольких других утверждений на основе законов логики), которая опирается на вполне достоверные интуитивно постигаемые аксиомы. Сотворенный мир Декарт делит на два рода субстанций: духовные и материальные. Нематериальная субстанция имеет в себе идеи, которые присущи ей изначально, а не приобретены в опыте, а потому в 17 веке их называли врожденными. К врожденным Декарт относил идею Бога как существа всесовершенного, затем - идеи чисел и фигур, а также некоторые общие понятия (некоторые аксиомы).
Рационализм(от лат. rationalis — разумный) — направления в эпистемологии, считающие разум решающим или даже единственным источником истинного знания. С т.зр. Р. критерием истины является не чувственное восприятие и опирающаяся на эмпирические данные индукция, а интеллект и проводимая им дедукция. Противоположностью Р. является эмпиризм, понимаемый как убеждение, что чувственный опыт есть единственный источник знания.
История Р., делающего центральным пунктом анализа познания разум, мышление, рассудок, начинается с элеатов (Парменид, Зенон из Элеи, Мелисс Самосский), считавших, что чувства дают нам не достоверное знание, а только ложные мнения и что истина о мире постигается только силой разума. Р. Пифагора и Платона, настаивавших на самодостаточности разума, был подхвачен неоплатонизмом и идеализмом. В 17— 18 вв. на позициях Р. стояли Р. Декарт, Б. Спиноза, Г.В. Лейбниц и др., считавшие, что в сфере познания разум обладает неограниченным господством и является высшей инстанцией. Противниками такого субъективно понятого Р. являлись эмпирики Дж. Локк, Д. Юм и др. В нем. идеалистической философии Р. было придано объективистское, пантологическое звучание: разум оказался не только критерием истины, но и основой самого реального мира.