57. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Істина і правда. Позиція фалібілізму. Істина та достовірність.

Знание должно соответствовать законам объективного мира, т. е. быть истинным. Истина - цель познания, она же предмет исследования, важнейшая категория гносеологии.

Аристотель понимал под истиной соответствие мысли объекту.

Истина есть логическая форма, выраженная в виде мысли, где утверждается или отрицается наличие тех или иных связей. Истинно то, что определяется объектом, а не соглашением.

Марксистская гносеология дает свое понимание истины. Объективность истины В.И.Ленин связывает со следующими положениями:

1) источник знания - объективная реальность;

2) качества субъекта сами по себе не определяют истинность утверждаемого суждения;

3) вопросы истинности не решаются арифметическим большинством; истина субъективна по форме своего выражения, носителем ее является человек;

4) категории для выражения, обозначения истины не создаются произвольной игрой воображения, а сформированы длительной эволюцией науки и социума;

5) истина есть процесс;

6) истина всегда носит конкретный характер.

В марксизме разработаны категории абсолютной и относительной истины. Абсолютное выражает момент устойчивости, неизменное в явлениях. Относительное - изменчиво, преходящее в знаниях в связи с ростом новых фактов, теорий.

Несовпадение представлений субъекта с отражаемым объектом приводит к заблуждению, неистине. Знание должно соответствовать предмету исследования.

Стремление к истине должно быть связано с ее критерием. Часть мыслителей (скажем, агностики) отрицали такой критерий. Другие считали, что таковым может быть опыт человека, т. е. его ощущения; третьи полагали, что ясность и самоочевидность.

Принцип фаллибилизма — признание принципиальной гипотетичности любого научного знания. Процесс научного познания рассматривается как непрерывный критический диалог между различными научными теориями.

58. Проблема та гіпотеза в науковому пізнанні.

Пізнання — це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметного змісту у зміст мислення (отримання знань), а кінцевою метою — досягнення істини. Предмет теорії пізнання — знання в цілому, яке служить людству в його практичній діяльності.

Процес пізнання є відображенням об'єктивної дійсності в людській свідомості. Але об'єктивна реальність, природа, матерія, не тотожні об'єкту, предмету пізнання. Об'єкт — це лише частина об'єктивної реальності, лише той її фрагмент, який включений в людську діяльність і пізнання. Об'єктивна реальність існує незалежно від людини, суб'єкту. Проте у якості об'єкта вона находиться в єдності, у взаємозв'язку з суб'єктом. Таким чином, об'єкт — це те, що виділено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'язку природи і суспільства, це те, на що спрямована людська діяльність.

«Суб'єкт» у загальному розумінні — це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Під суб'єктом потрібно розуміти людину як історичну істоту, індивідуальне втілення людського суспільства, як відбиток суспільної здатності до пізнання. Логічний склад мислення, система понять і категорій, форми і методи пізнання — все це формується і розвивається всередині суспільства, має суспільно-практичний характер.

ПРОБЛЕМА — складне теоретичне або практичне завдання, що потребує розв'я і зання, але шляхи цього розв'язання і можливий результат невідомі. Напр., наук. проблема найчастіше виникає тоді, коли наука натрапляє на невідомі факти, які вона неспроможна пояснити, виходячи із знань, що вже існують. Розв'язання наук. П. і приводить до наук. відкриттів. Формою стислого виразу- проблеми, як правило, є питання або система їх.

Особливе місце в дослідній теорії займають гіпотези. Гіпотези, тобто припущення відіграють роль орієнтирів наукового пошуку, вказуючи напрямок побудови теорії. Наукові гіпотези складають первинну теоретичну сітку, що накидається на дійсність. Без них неможливий початок якого б то не було дослідження, який б то не було теорії.

У ролі гіпотез можуть виступати закони, принципи і навіть цілі теорії. Звичайно вважається, що у випадку підтвердження гіпотези здобувають рівноправний статус серед других елементів теорії; чи других теорій; у випадку не підтвердження (фальсифікації) відкидаються. Це трохи спрощений погляд. Насправді все відбувається набагато складніше. Підтвердження чи спростування сучасної наукової теорії досить громіздка справа. Крім відповідності фактам враховується також цілий ряд інших факторів.