Восточная ф не имела практики и представляла собой только теорию, которая состояла из религиозных постулатов, в то время, когда др греч содержала в себе больше мифологии, чем религии.

8. Основні риси давньоіндійської філософії. Брахманізм, буддизм, індуїзм.

Різкий розвиток філософських шкіл і плинів Древнього Сходу, Греції і Рима в VII-IV століттях до н.е. було викликано кризами міфологічної свідомості, обумовлено рядом причин. Головну роль тут зігрв економічний розвиток: розширення торгівлі і судноплавства; виникнення і розширення колоній; збільшення багатства і його перерозподіл; ріст народонаселення і приплив його в міста. Розширення зв'язків і контактів з іншими народами, відкриття раніше незнайомих звичаїв, вірувань, надавило на думці про відносність, умовність власних і політичних установлень.

Стрибок у розвитку виробничих сил у наслідок переходу від бронзи до заліза, поява товарно-грошових відносин, ослаблення родоплеменних структур, виникнення нових держав, ріст опозиції традиційної релігії і її ідеологів в особі жреців, критика нормативних моральних установ і представлень, зусилля критичного духу і ріст наукових знань – ось деякі фактори, що сприяли народженню філософії. У древній Індії філософія була продовженням міфології. Цей шлях пролягає через опозицію релігійному світогляду, що було викладене в 4-х Вєдах ("вєда" – знання) – збірниках гімнів на честь богів. Кожна вєда пізніше обросла брахманами, тобто описами, коментарем, а ще пізніше – аранінами ("улесливі книги", призначені для пустельників) і, нанаиу, унанінієдами (від словосполучення "сидіти біля ніг вчителя"). Ведичні тексти вважалися священним одкровенням. Знавцями і тлумачами ведичної мудрості виступали представники вищої касти – брахмани.

У Індії почали зявлятись Упанішади (таємне вчення) – коментарі до вед, релігійно – філософське тлумачення питань, що викладені ведами, а також зібрання розповідей і бесід на філософськи теми.Упанішади, є першими памятками індійської філософії, що зароджувалась. В них була критика релігійних догм та обрядів, ставились та обговорювались питання про сутність Всесвіту, про постійну основу вічно змінних предметів та явищ, про природу душі людини, про пізнання світу та інше. Окремі матеріалістичні висловлювання поступово переростали в систему, у світогляд, що протиставлявся існуючим релігійно – ідеалістичним поглядам, що викладені у Ведах. Ще були письмові памятники стародавньої індійської філософії перші твори індійського епосу: “Махабхарата” – збірник древніх оповідань та поєм “Рамаяна”.

Взагалом індійська філ. ділеться на ортодоксальну: вєданта, міманса, ньяя, санкхья, вайшешика, йога; і неортодоксальну: джайнізм, гарвака, гарвака – локаята, будизм. Представникі ортодоксальної іфл. притримувались Вєд.

Буддизм – релігія, що проповідує рятування від страждань шляхом відмовлення від бажань і досягнення "вищого просвітління" – нірвани. Будда ("прояснений", раніше царевич Гаутама племені Шакья) відкинув існування бога-творця, заперечував релігію Вєд, але він прийняв їхнє навчання про коло народження (сансаре) і про воздання (карму).

Індуїзм – для индуизма характерно существование философского монотеизма (веданта) и аскетического созерцания (йога), деление общества на касты (сословия). Распространен культ святых, святых мест (река Ганг) и святых существ (корова). Индуизм делится на два основных течения вишнуизм (бог Вишну) и шиваизм (бог Шива). Приверженцами индуизма являются 83% населения Индии.