20. Філософія л.Фейєрбаха. Ідеї філософської антропології. Вчення про релігію. Праця л. Фейєрбаха "Сутність християнства".

В конце 18 и начале 19 веков Германия, преодолевая экономическую и политическую отсталость, приближалась к буржуазной революции, и "подобно тому как во Франции в18 веке, в Германии в 19 веке философская революция предшествовала политическому перевороту". Маркс рассматривал немецкую классическую философию как немецкую теорию французской революции.

Важную роль в формировании немецкой философии сыграли достижения естествознания и общественных наук: стали развиваться физика и химия, продвигалось вперед изучение органической природы. Открытия в области математики, позволившие понять процессы в их точном количественном выражении, астрономические, геологические, эмбриологические теории, а также теории развития человеческого общества – все это со всей остротой и неизбежностью выдвигало на план идею развития как теорию и метод познания действительности. Основными представителями немецкой классической философии являются Кант, Гегель и Фейербах.

Иным направлением в развитии немецкой философии явилось учение Людвига Фейербаха – крупнейшего (антропологического) материалиста –метафизика. до марксистской эпохи, последователя немецкой классической философии. Первоначально Фейербах увлекался философией Гегеля, однако позже подверг ее резкой критике. С точки зрения Фейербаха, идеализм есть не что иное, как рационализированная религия, а философия и религия по самому их существу, считает Фейербах, противоположны друг другу. В основе религии лежит вера в догматы, тогда как в основе философии – знание, стремление раскрыть действительную природу вещей. Поэтому первейшую задачу философии Фейербах видит в критике религии, в разоблачении тех иллюзий, которые составляют сущность религиозного сознания. Религия и близкая ей по духу идеалистическая философия возникают из отчуждения человеческой сущности, посредством приписывания богу тех атрибутов, которые в действительности принадлежат самому человеку. "Бесконечная или божественная сущность, - пишет Фейербах, - есть духовная сущность человека, которая, однако, обособляется от человека и представляется как самостоятельное существо".

Критикуя объективный идеализм Гегеля, Фейербах отстаивал материалистический взгляд на природу. Однако эта критика носила односторонний характер: за отрицанием идеализма он недооценивал гегелевскую диалектику.

Материализм Фейербаха традиционно оставался метафизическим. Его характерной чертой был антропоцентризм, заключающийся в понимании человека в неразрывном единстве с природой.

Однако природная сторона в человеке выпячивается, а социальная – недооценивается. Человеческая природа толкуется Фейербахом преимущественно биологически, и отдельный индивид для него – не исторически – духовное образование, как у Гегеля, а звено в развитии человеческого рода. В теории познания Фейербах выступает как сенсуалист, полагая, что ощущения составляет единственный источник нашего познания. Только то, что дано нам через органы чувств – зрение, слух, осязание, обоняние, - обладает, по Фейербаху, подлинной реальностью. С помощью органов чувств мы познаем как физические объекты, так и психические состояния других людей; не признавая никакой сверхчувственной реальности, Фейербах отвергает и возможность чисто отвлеченного познания с помощью разума, считая последнее изобретением идеалистической спекуляции.

Фейєрбах мусив працювати над створенням нової форми матеріалістичної філософії — такої, що орієнтується не просто на природу, а на природну людину, не просто на розум, а й на чуттєвість (щоб уникнути спекулятивної абстрактності). Справжня суть реальності вбачається Фойєрбахом у природі, що виступає як «базис людини». Звідси роль «універсальної» науки, за Фойєрбахом, може відтепер відігравати лише наука, що розкриває «природу людини», тобто антропологія. Тому, якщо нова філософія і є матеріалізмом, то це вже матеріалізм не механістичний (тим більше не вульгарний), а антропологічний.

Звичайно, такий «антропологічний» матеріалізм чимось нагаї.ує ренесансний пантеїзм (адже й той спирався як на свій «базис» на природну людину). Так, схожість є. Більше того, можна сказати, що на Фойєрбаховій позиції антропологічного матеріалу відчутно по­значилися риси не стільки ренесансного, скільки містично-діалектичного бачення природи на зразок вчення Я. Беме. Природа у Фойєрбаховому баченні — це одухотворено-почуттєва природа. Зазначимо, що в містицизмі та пантеїзмі «одухотвореність» природи має божественний характер. Фейєрбах же заявляє про атеїстичність своєї позиції. Своєму атеїзмові він намагається надати «позитивного» плану (згадаймо, що сам термін «атеїзм» негативний, він перекладається як «заперечення Бога»). Фойєрбах же, заперечуючи Бога, не полишає його місце «порожнім», натомість він ставить людину.

“Сутність християнства” - Нова філософія, спираючись на людину як на «найпозитивніше, реальне начало, — стверджує Фойєрбах, — уявляє собі річ не як об'єкт абстрактного розуму, а як об'єкт дійсної, цілісної людини. Ця філософія спирається не на розум у собі, не на абсолютний, безіменний, невідомо кому належний, а на розум людини, далекої від умоглядності та християнства. Вона говорить людською, а не безіменною, невиразною мовою... Вона виробляє кожну мисль із її протилежності, з матерії, з сутності, з чуттів і ставиться до предмета чуттєво, тобто пасивно й рецептивно, перш ніж визначити його мисленно».