28. Тенденції розвитку філософії в радянській період.

Філософська думка України після 1917 р пережила суворі історичні випробування. Її основнимим творчими центрами виявились Київ та Харків. Соціально-політичні та економічні перетворення спонукали зміни у філософській культурі. Громадянська війна розкидала українську інтелігенцію по різним потітичним обїднанням.

Михайло Грушевський в осноку методоогї дослідження історичного процесу поклав метод індукції на базі теорії факторів – біологічного, економічного, психічного. Субєктом історичного процесу вважав народ як національну індивідуальність і національну ціісність. Предмет історичного дослідження – народ. Потреба нац самовизначенні зумовлює характер міжнаціональних відносин: вони мусять будуватися на принципах свободи і суверенітету кожного народу.

Володимир Винниченко опоблікував трактат “Конкордизм”, де викладена філософія щастя. Щастя – тривала, стійка радість життя, стан, коли людина досягає злагоди та рівноваги між рівними цінностями – багатством, славою, любовю, розумом. Головною першкодою на шляху до щастя є розлагодженість елементів буття, бо це приводить до соціально-економічної нерівності, заснованій на державній власності (СРСР). Для досягнення щастянеобхадно встановити колективну власність. Шляхо морального удосконалення особи та суспільства.

Суперечності суспільного життя Радянської країни відбилися в культурі України ідеями революційної романтики та розчаруваннями. Високий злет культури та філософської думки, всього духовного життя 20-х років продемонстрував прагнення українського народу до свободи і щастя.проте з середини 30-х років розгортаються репресії, що знищують значну частину філософських кадрів, загальмували розвиток філософії. З відлигою що наступила вдругій половині 50-х років 20-го ст повязане відродження філософської думки в україні.

Творчість Павла Копніна присвячена проблемам логіки, теорії різнання, методології науки. Він спрямував філософію на те, що залежить від людини, що освоюється людиною в процесі осмислення світу, прагне осягнути природу наукового знання в контексті укупного людського досвіду. Сформувався плодотворний філософський напрямок – світоглядно-гуманістична проблематика, питання філософії культури. Дослідження яких продовжено українськими філософами 70-80 років.

29. Основні ідеї російської філософії кінця XIX - початку XX ст. (в.С. Соловйов, м.О. Бердяєв, п. Флоренський, л. Шестов та інші).

Духовная культура конца XIX — начала XX вв. была представлена целой плеядой мыслителей-философов: Н. А. Бердяевым, С. Н. Булгаковым, В. В. Розановым, И. А. Ильиным, В.С.Соловьевым, Г. Г. Шпетом, П. И. Новгородцевым, Д. С. Мережковским и др. Особенностью русской философии этого периода является выражение своих идей средствами литературы (Ф. М. Достоевский, Л. Н. Толстой, В. В. Розанов и др.)

Н.А.Бердяев (1874-1948), русский религиозный философ, представитель персонализма. Для его творчества характерны следующие идеи:

1) идея свободы определяет всю онтологию;

2) нет единого основания в философских взглядах;

3) идея творчества и объективации;

4) эсхалотический смысл истории;

Только в субъекте, в личности заключена, по Бердяеву, непостижимая внутренняя глубина, коренящаяся в свободе.

Творчество Н. А. Бердяева сложно, многогранно и противоречиво, интеллектуально насыщено. Величие человека выражается в свободе, свободе его действий и духа, его целенаправленной творческой деятельности. Цель творчества — созидание нового бытия.

В.С.Соловьев (1853—1900). Система Соловьева имеет центром теологическую направленность. Однако богословствование Соловьева не традиционно. Оно состоит из: 1) христианской мистики; 2) рационального философского теоретизирования; 3) естественнонаучных данных; 4) идеи «Богочеловечест-ва» (личное и общественное спасение человека в сотрудничестве с богом).

Проблемы личности и свободы находились в противоречии с действительностью (борьба партий профессоров в Московском университете, речь в Коммерческом собрании об отмене смертной казни по случаю убийства императора Александра II и т. п.).

Им отрабатывались следующие идеи:

а) Страшный суд и победа над мировым злом — конец истории.

б) Дух человека находится в мире зла и томится.

в) Это может произойти путем создания Вселенской церкви.

г) Церковь - основа будущей общинности, солидарности людей.

П.А.Флоренский (1882-1937) - богослов, философ, ученый-энциклопедист, священник, инженер-изобретатель. В теории познания П. А. Флоренский противопоставляет иллюзионизму, субъективизму и психологизму реализм как убеждение в транссубъективной реальности бытия: Бытие непосредственно открывается знанию.

Самой важной заслугой П. А. Флоренского перед наукой XX в. является введение им топологических структур современной науки. Он предложил линию по выявлению чисто математической «онтологии мира», начатую Галилеем, Ньютоном, Максвеллом, Эйнштейном, философски осмысленную поздним Гуссерлем.

В первые десятилетия XX в. П. А. Флоренский определил тот класс математических структур, с помощью которых решаются в конце XX в. серьезнейшие и труднейшие научные проблемы.