44. Проблема буття (Парменід, класична онтологія, "нові онтології" - Гуссерль, Хайдеггер, Сартр, Лукач). Буття як повнота (тотальність).

Термин бытие переводится как быть, есть, существовать. Эт опонятие возникло из стремления познать окружающий человека мир как единое целое.. с его помощью дается ответ на важнейший вопрос о том, что есть мир.

Парменид учил, что бытие- эт осущее и кроме него ничего больше нет. Оно похоже на большой неподвижный и наполненный шар с темной и светлыми сторонами.

По Гераклиту, бытие пронизано борьбой противоположностей, их взаимодействием. Демокрит полагал, что первросновой бытия являются атомы как некие неделимые частицы. Платон выделял мир идей как подлинное бытие, вечное и неизменное. А мир вещей перходящ и смертен.

В средние века бытие рассматривалось как сотворенный богом мир.

В эпоху Возрождения бытие рассматривалось как физическая реальность. Оно прежде всего природа как объект естествознания и практической деятельности человека.

Немецкая классическая философия соединила борьбу двух направлений и подходов в трактовке бытия. – идеалистического и метериалистического.. гегль подлинным бытием считал абсолютную идею, а Фейербах сводил его к природе.

Е. Гуссерль за допомогою сформованого ним методу реномено-логічної редукції подолав «зовнішність» буття для пізнавального осягнення його свідомістю, перетворивши його на «внутрішній» для свідомості пізнаваний предмет — інтенційний об'єкт («корелят» свідомості), «феномен» («те, що саме себе показує», безпосередньо споглядається).

Сартр відмічав, що буття чиста, логічна тотожність з собою самиму ставленні до людини тотожність виступає як буття-в собі, як пригнічена поміркованість.

М. Гайдеггер (1889—1976) — родоначальник німецького екзистенціалізму (хоча сам термін «екзистенціалізм» стосовно своєї філософії Гайдеггер не вживав).

Гайдеггер порушує питання про необхідність пізнання найфундаментальнішої основи світу — буття як такого, буття самого по собі. Вся попередня філософія (за винятком хіба що досократиків) була пізнанням лише сущого, оскільки була пізнанням метафізичним. У чому ж полягає суть метафізичного пізнання, суть метафізики? «Метафізика не ставить питання про істину самого буття, а не ставить його вона лише тому, що це питання просто недосяжне для метафізики як такої». «Метафізика забуває буття як таке. Забування буття — це прихована, але постійна перепона, щоб поставити питання всередині метафізики». Адже, міркує Гайдеггер, метафізика — це таке сприйняття навколишнього світу, за якого будь-яка дійсність виступає у формі предмета ; предметне ж відношення в пізнавальному процесі е результатом суб'єкт-об'єктного відношення, або суб'єктивності, оскільки суб'єкт, цілком природно, є «творцем» об'єктів: адже об'єкт є те, на що спрямовано діяльність суб'єкта, що підлягає діянню суб'єкта. Звичайно об'єктом стає частина буття —суще, на яке безпосередньо й спрямовується пізнавальна дія суб'єкта, об'єкт — це своєрідна «маска», що і стає предметом безпосередніх пізнавальних зусиль суб'єкта, «ховаючи» під собою (роблячи «зовнішнім», замежовим, отже, недосяжним для пізнання) саме буття.

Принципово іншим (порівняно з традиційно «метафізичним» тлумаченням) є й екзистенційне розуміння істини. Істина виявляється властивістю не судження, а самого буття, істинним буттям, «відкритістю». «Буття істини перебуває у відпочатковому зв'язку з буттям людської свідомості.

Філософією сущого і є метафізика, яка характеризується такими рисами: розглядає буття за аналогією з сущим; основою людини вважає розумову (раціональну) діяльність; розглядає процес пізнання як взаємодію суб'єкта і об'єкта; шлях визнання розглядає як рух від явища до сутності.

Тотальність (від лат. — загальність)—повнота, всезагальність, всеосяжність охоплення усіх сторін дійсності. Об'єктивний ідеалізм інтерпретує Т. через її суто пізнавальний зміст, абсолютизує абстрактну всезагальність. У гегелівській системі Т. (цілокупність) — це специфічний всезаг. спосіб діяльності мислення, коли предмет і знання про нього тотожні. Найвищим виявом Т. у Гегеля є тотожність мислення і буття. В суб'єктивноідеалістич. філософ. течіях недооцінюється всезагальність, абсолютизуються або одиничний наук. експеримент (позитивізм), або індивідуальність, суб'єктивність, які протиставляться Т. (екзистенціалізм). Всі ідеалістичні інтерпретації Т. є наслідком абстрактного аналізу людської діяльності. Вони пов'язані з нерозумінням методологіч. значення принципу суспільно-істор. практики. Марксистська філософія тлумачить Т. як внутрішньо конкретну діалектичну єдність одиничного і особливого, як визначальну рису суспільно-істор. практики, що являє собою єдність всезагальності й безпосередньої дійсності.