6. Виробнича потужність

6.1. Обсяг виробництва та виробнича потужність

Потужність — це максимально можливий вихід системи за певний період. Виробнича потужність визначає норму виходу виробництва, таку, як максимально можливий обсяг випуску продукції певного найменування (номенклатури) за календарний період (тиждень, місяць або рік).

Виробнича потужність як можливість виробляти певну продукцію припускає наявність на підприємстві або у його підрозділі відповідних виробничих ресурсів: устаткування, площ, персоналу, матеріалів і т.д. Саме наявний на підприємстві або у підрозділі набір ресурсів даного складу й обсягу, певним чином взаємозалежних у просторі та часі (за допомогою певної технології, організації виробництва та ін.), визначає можливість випуску конкретної продукції у встановленому обсязі. При цьому можлива безліч комбінацій з'єднання в єдине ціле навіть тих самих по складу та кількості ресурсів, і кожна комбінація дозволяє випускати дану продукцію, але у різному обсязі. У визначенні виробничої потужності мається на увазі та комбінація виробничих ресурсів, що забезпечує максимум випуску продукції заданої номенклатури.

Існують два підходи для визначення поняття виробничої потужності. Відповідно до першого обліку підлягають всі види виробничих ресурсів, що беруть участь у випуску продукції, відповідно до другого — тільки виробниче устаткування та площі. На практиці більш розповсюджений другий, спрощений підхід. Виробнича потужність підприємства (цеху, ділянки) - це максимально можливий випуск продукції за певний період у певних кількісних співвідношеннях і номенклатурі при найбільш ефективному використанні певного набору виробничих ресурсів (виробничого устаткування та площ).

Для керування потужністю в умовах коливань попиту важливе виділення у складі набору виробничих ресурсів двох складових — постійної та змінної. Як об'єкти керування вони принципово відрізняються та вимагають диференційованого підходу при керуванні потужністю. Постійна складова — це устаткування та площі, змінна складова — персонал і матеріали. При зміні попиту виникає потреба в адекватній зміні обсягу випуску, що вимагає зміни обсягу прикладання усіх видів виробничих ресурсів. Проблема полягає у тому, що у короткотерміновому періоді збільшення обсягу використання виробничих ресурсів можливо тільки за рахунок змінної складової (закупівля додаткових матеріалів, наймання персоналу). Постійна складова (наявні площі й устаткування) залишається незмінною протягом тривалого періоду та не може бути збільшена у короткотерміновий період, якщо частина її не була заздалегідь зарезервована. У зв'язку з цим керування виробничою потужністю припускає прийняття як стратегічних, так і тактичних й оперативних рішень. Стратегічні рішення про виробничу потужність пов'язані з плануванням та обґрунтуванням її економічно доцільного розміру на довгостроковий період на основі прогнозу максимального попиту. Такі рішення приймаються, як правило, при будівництві нових, розширенні, реконструкції та технічному переозброєнні діючих цехів, виробництв, підприємств, їхньому перепрофілюванні та реорганізації. Рішення такого роду носять довгостроковий характер, пов’язані зі значними одноразовими витратами видів ресурсів і вимагають залучення великих інвестицій. Прийняті на цьому етапі рішення про розмір виробничої потужності встановлюють верхню межу обсягу випуску продукції (тобто можливості задоволення попиту) і нижню межу поточних виробничих витрат (тобто рентабельності виробництва).

Тактичні рішення пов'язані із плануванням завантаження наявних (створених) виробничих потужностей при задоволенні попиту у середньостроковому та короткостроковому періодах, коли прогнози поточного попиту більш точні, і є конкретні замовлення споживачів. Такі рішення приймаються при агрегатному плануванні виробництва, плануванні виробничих потреб/ресурсів, складанні короткострокових розкладів робіт.Оперативні рішення пов'язані з обліком фактичного завантаження та стану окремих елементів виробничих потужностей, контролем їхньої відповідності плановим значенням і регулюванням шляхом перерозподілу окремих робіт у режимі реального часу. Подібні рішення становлять зміст виробничого диспетчерування.

Взаємозв'язок зазначених рішень проявляється в наступному: у рамках виробничого планування вирішується завдання найбільш повного задоволення запитів споживачів при ефективному використанні всіх видів виробничих ресурсів, що припускає досягнення балансу між ступенем завантаження потужностей і ступенем задоволення попиту. Завдання надзвичайно складне, тому що в той самий календарний період попит мінливий, а потужність постійна. Підтримка обсягу випуску продукції на постійному рівні незалежно від коливань попиту можлива якщо запаси, що накопичують у періоди малого попиту (нижче обсягу випуску), вдається повністю реалізувати у періоди високого попиту (вище обсягу випуску). Але нагромадження запасів, особливо у таких розмірах, звичайно економічно не доцільно, у сервісі - взагалі не можливо. Виникає необхідність у поточному регулюванні випуску відповідно до коливань попиту, що можливо тільки в обмежених межах: шляхом прийому (звільнення) тимчасового персоналу, використання понаднормових робіт, закупівель, субконтрактів й інших мір, доступних при агрегатному плануванні виробництва.

Кількість і склад виробничого устаткування, площ, штатного персоналу, місця географічного розміщення заводів, забудову їхніх територій, планування цехів і розміщення устаткування досить складно й економічно не доцільно змінювати часто й на короткий час, пристосовуючись до поточного стану попиту. Тому реакція виробництва на часті й короткотермінові зміни попиту укладається насамперед у відповідному регулюванні завантаження наявних потужностей. При цьому неминучі тимчасові втрати як від недонавантаження потужності, коли попит нижче рівня потужності, так і від упущеної вигоди, коли попит вище рівня потужності. Загальні втрати можна мінімізувати, визначивши відповідний цьому мінімуму рівень потужності.

У цьому полягає економічний зміст завдання, пов'язаного з ухваленням стратегічного рішення про розмір потужності на майбутній довготерміновий період. Як правило, упущена вигода перевищує втрати від простою устаткування (і площ), інші фактори виробництва можуть залучатися у міру необхідності або використовуватися за іншим призначенням без втрат від простою. У зв'язку із цим для задоволення очікуваного максимуму попиту на підприємствах цілеспрямовано створюються резерви потужності у вигляді певної кількості зарезервованих одиниць устаткування, але частіше - у вигляді резерву їхнього завантаження у часі. Обґрунтування економічного розміру резерву потужності ґрунтується на довгостроковому прогнозі максимуму попиту й установленні компанією стандарту обслуговування, що фіксує рівень задоволення попиту (наприклад, у термінах довжини черги на обслуговування або часу очікування виконання замовлення, припустимих за умовами конкурентного оточення чи за згодою споживачів). Виробнича потужність приймається на рівні такого обсягу випуску, що забезпечує мінімум загальних витрат, пов'язаних з очікуванням споживачів і простоєм устаткування.

Прикладом зі сфери сервісу є ухвалення довготермінового рішення при проектуванні супермаркету про загальну кількість розрахунково-касових вузлів і поточне регулювання тієї їхньої кількості, що будуть фактично використовуватися у певні дні та години роботи супермаркету після завершення його будівництва. Довготермінове рішення приймається на основі довготермінового прогнозу максимуму попиту на тривалу перспективу, що тепер регулювання здійснюється на основі короткотермінових прогнозів попиту або за фактом у реальному часі.

Потужності визначаються наявністю виробничих ресурсів, тому могли б вимірюватися в одиницях наявного устаткування: площ, робочої сили, матеріалів. Але попит зазвичай вимірюється в одиницях товарів (робіт, послуг). Тому виробнича потужність, як максимально можливий обсяг виробництва в умовах його орієнтації на попит, теж повинна вимірюватися в одиницях товарів (робіт, послуг).

При виробництві товару одного найменування вимір потужності може бути прямим – це максимальне число одиниць, що може бути вироблено підприємством або підрозділом за певний період. При виробництві товарів багатьох найменувань із використанням різних технологічних процесів різної продуктивності вимір потужності в одиницях товарів стає неможливим. У цих випадках універсальною одиницею виміру потужності, яку застосовують до всіх товарів що випускаються, та процесів, що використовуються, служить робочий час, витрачений на виробництво продукції. Для машинобудування характерний вимір виробничої потужності у натуральних або у наведених за трудомісткістю умовних одиницях: у одиничному виробництві - у нормо-годинах (рідше у вартісному вираженні); у серійному - в умовних виробах, комплектах; у масовому та крупносерійному - у комплектах, деталях, виробах. У ливарних, ковальських та інших заготівельних цехах як вимірювачі виробничої потужності використовуються тонни та умовні тонни (з урахуванням складності заготовок); у гальванічних цехах - квадратні метри покриття; у складальному та деяких інших цехах - квадратні метри виробничої площі.

Розрізняють проектну, очікувану та нормативну потужність. Проектна потужність — це максимум потужності, що може бути досягнутий за ідеальних умов. У реальних умовах практично неможливо досягти 100% проектної потужності. Тому підприємства оперуютьочікуваною потужністю, що зазвичай становить близько 92% від проектної. Відношення очікуваної потужності до проектної у відсотках називаютьефективністю потужності. Більшість підприємств у дійсності оперують потужністю у ще меншому розмірі, ніж очікувана, тому що воліють мати певний резерв потужності. Ценормативна потужність, що використовується у планових розрахунках. Для визначення нормативної потужності застосовуєтьсякоефіцієнт використання потужності, що представляє собою відношення дійсного виходу системи до очікуваної потужності (у відсотках). Нормативна потужність визначається як добуток проектної потужності, ефективності та коефіцієнту використання потужності. Нормативна потужність не може бути вище проектної потужності, тому що ефективність та коефіцієнт використання потужності не можуть перевищувати одиницю.

Приклад 6.1.Нормативна потужність

Підприємство, що провадить виріб А, має устаткування з ефективністю 90% і коефіцієнтом використання потужності 80%. Для випуску виробу А використовуються три виробничі лінії. Лінії працюють 7 днів у тиждень по три 8-ми годинні зміни в день. Кожна лінія спроектована на 120 стандартних виробів А за годину. Необхідно визначити нормативну потужність підприємства (виробів у тиждень).

При розрахунку нормативної потужності множимо проектну потужність (яка дорівнює добутку числа ліній, часу роботи лінії в годинниках і числа виробів у годину) на коефіцієнт використання потужності й ефективність. Устаткування використається сім днів у тиждень, три зміни в день. Таким чином, кожна виробнича лінія працює 168 годин на тиждень (168 = 7 х 3 х 8). По цій інформації нормативна потужність може бути визначена в такий спосіб: