- •Міністерстово освіти і науки україни
- •1. Методологічні основи виробничого менеджменту
- •1.1. Об'єкт і предмет вивчення, мета та завдання виробничого менеджменту
- •1.2. Коротка історія розвитку виробничого менеджменту
- •1.3. Сутність і функції виробничого менеджменту
- •Засобивиробництва Продукція Предмети праці Оперуюча система Жива праця Послуги
- •1.4. Менеджмент, як системний процес формування управлінських рішень
- •2.Формування базисних стратегій продукту
- •2.1. Життєвий цикл продукту та особливості виробничого менеджменту по його стадіях
- •2.2. Маркетингова розробка продукту
- •2.3. Формування продуктової програми підприємства
- •3. Проектування нового продукту
- •3.1. Інноваційний процес: зміст та особливості
- •1. За значи-містю
- •5. За відношенням до розробки
- •11. За причинами виникнення
- •6. За масштабами поширення
- •12. За предметом та сферою докладання
- •7. За роллю у процесі виробництва
- •8. За характером задовольняючих потреб
- •9. За степенем новизни
- •3.2. Конструювання нового продукту
- •3.3. Конструкторська підготовка виробництва нового продукту
- •3.4. Технологічна підготовка виробництва нового продукту
- •3.5. Організаційні структури керування інноваційними процессами
- •4.Типи виробничих процесів
- •4.1. Виробничий процес та його структура
- •4.2. Принципи раціональної організації виробничого процесу
- •4.3. Типи процесів і типи виробництва
- •4.4. Техніко-економічна характеристика типів виробництва
- •4.5. Особливості стратегії процесу в сервісі
- •5.Виробничий цикл
- •5.1. Ритм виробництва та виробничий цикл
- •5.2. Норма часу на операцію
- •5.3. Операційний цикл
- •5.4. Технологічний цикл
- •6. Виробнича потужність
- •6.1. Обсяг виробництва та виробнича потужність
- •6.2. Практичні розрахунки виробничої потужності
- •6.3. Планування виробничої потужності
- •6.4. Обґрунтування виробничої потужності
- •7. Розміщення та організація виробниЧої структуРи підприємства. ВиробнИче планування та керування запасами
- •7.1. Вибір розміщення підприємства
- •7.2. Виробнича структура підприємства та її елементи
- •7.3. Принципи раціонального розміщення підрозділів підприємства
- •7.4. Форми спеціалізаці підрозділів підприємства
- •7.5. Виробнича структура підрозділів підприємства
- •7.6 Організація виробництва непотоковими методами
- •7.7. Організація виробництва потоковими методами
- •7.8. Планування і прогнозування, рівні планування
- •7.9. Завдання створення виробничих запасів
- •7.10. Функції та типи запасів
- •8. Технічне обслуговування виробництва
- •8.1. Інструментальне господарство підприємства
- •8.2. Ремонтне господарство підприємства
- •8.3. Енергетичне господарство підприємства
- •8.4. Організація транспортного господарства підприємства
- •8.5. Організація складського господарства підприємства
- •9. Стратегія якості продукції
- •9.1. Визначення якості продукції
- •9.2. Концепція загального управління якістю
- •9.3. Міжнародні стандарти якості
- •Література Основная литература
- •Дополнительная литература
7.6 Організація виробництва непотоковими методами
Вибір підприємством стратегії організації виробництва, орієнтованої на процес, у цей час найпоширеніший у машинобудуванні. Дана стратегія використається на 75—85% всіх виробничих підприємств і забезпечує необхідний рівень гнучкості виробництва й завантаження виробничих потужностей в умовах частої зміни номенклатури продукції, яка виготовляється, або виробництва «на замовлення». Крім того, ця стратегія є стартовою, вихідною для розробки й застосування інших стратегій. Найбільш характерною організаційною одиницею у виробничій структурі підприємств, що прийняли стратегію, орієнтовану на процес, є ділянка. На невеликих підприємствах при безцеховій виробничій структурі ділянка — це головний структуроутворюючий елемент. На великих підприємствах ділянки входять до складу цехів, цехи можуть поєднуватися в прольоти, комплекси й т.д. Розглянемо форми й методи організації виробництва на прикладі створення ділянки.
Дільниця являє собою відносно відособлену групу робочих місць. Відокремлення відбувається по організаційно-виробничих ознаках, серед яких провідну роль грає форма спеціалізації.Робоче місце — частина виробничої площі, обладнана всім необхідним для виконання окремих операцій виробничого процесу одним або групою робітників. Класифікація робочих місць показана на мал. 7.1.
До предметів оснащення робочих місць відноситься: технологічне встаткування, кошти механізації й автоматизації, технологічне й організаційне оснащення. Всі елементи оснащення робочих місць розподіляються на постійні, тобто не залежні від виконуваної операції, і змінні, специфічні для кожної окремо взятої операції або групи операцій. Предмети оснащення та наявні виробничі площі є об'єктами планування робочих місць. Планування повинна забезпечувати оптимальне сполучення речовинних елементів трудового процесу і його безпосереднього виконавця - людини. При цьому потрібно забезпечити високу продуктивність праці робітника, дотримання вимог технології, підтримка працездатності робітника на тривалий період і безпеку його праці.
У ділянку можуть бути об'єднані робочі місця, де виконуються подібні технологічні операції, та установлене однотипне встаткування. Це ділянки зтехнологічною спеціалізацією аботехнологічні ділянки. Вони більше характерні для багатономенклатурного виробництва, тому що на них простіше вирівняти завантаження встаткування при частій зміні об'єктів виробництва. Більш ефективне використанняпредметної спеціалізації ділянки, при якій за ним закріплюється група однотипних виробів, оброблюваних на робочих місцях де виконуються різноманітні технологічні операції.
а)
б)
в)
г)
д)
е)
Рис. 7.1. Класифікація робочих місць: а) - за рівнем автоматизації; б) - по кількості одиниць устаткування; в) - по числу основних робітників; г) - за рівнем спеціалізації; д) - по ступені рухливості; е) - за умовами праці
Якщо вироби проходять тут повний цикл обробки, то така ділянка називається предметно-замкнутою (ПЗД). Необхідно, насамперед, прагнути до організації предметно-замкнутих ділянок з однаковими або подібними технологічними маршрутами виготовлення виробів.
З іншого боку, чим більше ступінь кооперації даної предметно-замкнутої ділянки з іншими виробничими ділянками й менша ступінь його замкнутості, тим більше предметна ділянка наближається до технологічної. Число всіх можливих варіантів подібних технологічних маршрутів Iсмдля однієї певної послідовності виконання операцій становить:
(7.2) |
де KОП— найбільше число операцій по даній групі предметів з подібними технологічними маршрутами.
Якщо, наприклад, деталі з однаковими технологічними маршрутами проходять три операції, виконані в такій послідовності: токарна (Ток), фрезерна (Фр) і шліфувальна (Шл), то при цій послідовності можливі наступні варіанти подібних технологічних маршрутів:
|
Ток |
– |
Фр |
– |
Шл
|
|
Ток |
– |
Фр |
– |
― |
|
Ток |
– |
― |
– |
Шл
|
|
― |
– |
Фр |
– |
Шл
|
|
Ток |
– |
― |
– |
― |
|
― |
– |
Фр |
– |
― |
|
― |
– |
― |
– |
Шл
|
Очевидно, що для раціонального завантаження ПЗД з подібними технологічними маршрутами повинна бути стійка номенклатура однотипних виробів, виробництво яких постійно відновлюється. Це визначає область застосування ПЗД.
Предметно-замкнуті ділянки можуть бути спеціалізовані по складальних одиницях або деталям. При організації складальних ПЗД, спеціалізованих по складальних одиницях, ознаками класифікації для них є застосовність, масштаби й повторюваність їхнього випуску, конструктивна й технологічна однорідність, габарити або вага. При організації предметно-замкнутих ділянок, спеціалізованих по деталях, насамперед, повинні бути зроблені класифікація деталей по конструктивно-технологічних ознаках, що визначає умови їхньої обробки, потім підбір і закріплення деталей за певними робочими місцями.
При груповій обробці деталей по методу Митрофанова в одну групу включаються деталі, оброблені при одному настроюванні відповідного встаткування на робочому місці. Якщо для однієї й тієї ж деталі деякі операції виконуються при різних групових настроюваннях, то включення деталі в ту або іншу групу провадиться по провідної, найбільш трудомісткій операції. При організації предметно-замкнутих ділянок необхідно прагнути до максимальної однорідності деталей, що закріплюють за ними, або складальних одиниць по всіх класифікаційних ознаках, що приведе до поліпшення використання встаткування й завантаження робітників, спрощенню організацією і планування на ділянці і у цеху в цілому. При недостатнім завантаженні робочих місць виготовленням предметів однієї класифікаційної групи за предметно-замкнутою ділянкою закріплюються предмети декількох груп з подібними класифікаційними ознаками. Остаточний вибір варіанта закріплення предметів за якою-небудь групою робочих місць визначається завантаженням останніх.
Ступінь (коефіцієнт) завантаження робочих місць обчислюється шляхом розподілу розрахункового (потрібного) їхнього числа для виконання заданої програми на прийняте або фактично наявну кількість. Для визначення потрібного кількості встаткування й робітників місць використаються так звані об'ємні розрахунки, тобто розрахунки, виконані в статиці, не враховуючі ні можливої зміни номенклатури і обсягу випуску, ні динаміки самого процесу виготовлення. Очевидно, що такі розрахунки досить умовні, однак через їхню простоту та наочність вони знаходять широке застосування на практиці. Звичайна область застосування об’ємних розрахунків - проектування цехів і ділянок. Кращі результати вони дають в умовах стабільного випуску продукції.