Розділ І
§ 7. Про походження української мови
Інтерес до коренів української мови існував у всі часи. Список учених, які складали біографію української мови, досить розлогий, але точки зору не всіх мовознавців потрапили до читачів. М.Степаненко зазначає, що в радянській науці неординарні погляди наших мовознавців коригувалися критикою, подавалися не як альтернативні чи можливі, а як шкідливі, націоналістичні, помилкові. Чомусь на витримувався в цій науці постулат «автор може висловлювати власні міркування», такі, які підкріплюються фактами, органічно вливаються в орбіту тих чи інших теорій. Виходило так, що найвидатніші українські вчені чомусь завжди помилялися, завжди впадали в націоналізм, коли шукали прадавнє коріння української мови Їх «злочин» полягав у тому, що вони шукали себе не у російському морі, а в слов'янському, а то ще й в індоєвропейському, доводячи свою історичну й мовну самобутність і незалежність»1
Коли ж зародилася українська мова?
На це питання навіть сьогодні відповісти надзвичайно складно. Учені свідомі того, що дата появи на світ будь-якої мови не окреслюється днем, роком, десятиліттям чи навіть століттям, тому що «це не народження дитини і не падіння яблука, про яке при спостереженні можна сказати, що воно сталося о такій-то годині, хвилині…»
– зазначає О. О. Потебня. Лінгвісти і сьогодні досліджують коріння мови з мови-основи, їх завданням є вказати вік мови. Одні вчені відстоюють думку, що мова виникла п'ять тисяч років тому (і навіть раніше), інші – чотирнадцять або й сім століть.
Які існують версії щодо походження мови? Версія перша.
Сьогодні надзвичайно популярними є думки дослідників «Влесової (Велесової) книги». Цю книгу відносять до «героїчного епосу України-Руси».
Довідка:КнигазберігаласяупоміщицькомумаєткуВеликийБурлук, що на Харківщині. Написана вона була на дерев'яних дощечках (38х22 см, товщина – 0,5 см), з'єднаних ремінцем. У 1919-ому році у бібліотеці розгромленого маєтку цю книгу підібрав полковник царської армії Федір Артурович Ізембек. Зібрані у мішок дощечки промандрували з хазяїном аж до Брюсселя, потім до Бельгії. Цю книгу
1Степаненко М. Історія української мови. – К.: НАН України, УМІФ. – 1998. – С. 9–10.
38 |
Українська мова за професійним спрямуванням |
Українська мова в житті суспільства
скопіював (ніби відчував, що дощечки можуть пропасти) Ю. Миролюбов – знайомий Ф. Ізенбека. У 1941-ому році Ізенбек помер, а дощечки загубилися остаточно.
Над дослідженням цієї книги працювали вчені всього світу: С. Парамонов (псевдонім С. Лісний) з Австралії, М. Скрипник – укр. емігрант з Голландії, А. Кирпич з Англії, проф. В. Шаян.
Зазначимо, що проблема автентичності (справжності) «Велесової книги» була актуальною довгий час. Коли аргументів щодо справжності книги накопичилося вдосталь, постало інше питання: чи можна вважати цю пам'ятку праукраїнською?
За пам'яткою, початок життя нашого народу (отже, і його мови) сягає ХII століття до н.е., коли складалися слов'янські племена (легенда про Богумира).
Про що ж вона?
«Велесова книга» розповідає про походження слов'ян, про «руську землю», де вони жили, про землю, яку слов'яни любили і обороняли від ворогів-нападників, про їх заняття, побут, вірування тощо.
Дослідник пам'ятки Борис Яценко стверджує, що наша історія «починається не з Аскольда, Рюрика чи Олега Віщого, приблудних вояків. Вона сягає в глибину приблизно двох тисяч років». Отже, українська мова за «Велесовою книгою» має давню історію.
Версія друга.
Михайло Красуський – польський і російський сходознавець у праці «Древность малороссийского язика» (1818) на основі зіставлення індоєвропейських мов стверджував, що найстаршою в Європі є українська мова, коріння якої сягають у IV–III ст. до н. е. Українська мова, за переконаннями М. Красуського давніша не лише за всі слов'янські мови, а й за грецьку, латинську, санскрит – давньоіндійську літературну мову. Цією версією вчений прагнув започаткувати новий напрям у теорії глотогенезу (цим самим відійти від традиційного бачення проблеми).
Версія третя.
Російський мовознавець, професор Петербурзького університету, відомий мистецтвознавець Ф. І. Буслаєв, дослідивши лексику і фразеологію «Слова о полку Ігоревім», інші писемні пам'ятки давньоруської доби, пам'ятки чеської літератури, дійшов висновку, що українська мова древніша від мови російської.
Українська мова за професійним спрямуванням |
39 |
|
Розділ І
Подібну теорію висував Микола Марр – творець «яфетичної теорії», знавець і дослідник кавказьких мов.
Версія четверта.
Її також учені називають «сенсаційною».
І. І. Ющук – професор Київського лінгвістичного університету, зіставивши українську мову з латинською (найдавнішою індоєвропейською мовою), стверджує, що українська мова є архаїчною. А формуватися вона почала «ще перед трьома тисячами років – можливо, водночас із латинською, якщо не раніше. Адже українська мова зберегла багато того, що вже класична латинь утратила».
Як ми вже зазначали, ці версії є «сенсаційними», «довести їх життєвість зможе широке порівняльно-історичне тло».1
Відома теорія про походження трьох східнослов'янських мов
–української, російської та білоруської – як окремих утворень (ХIIIст.ідалі)російськоговченогоО.О.Шахматова.Цевченняіззастереженням було сприйняте Л. А. Булаховським (указував, що розширення діалектного матеріалу дасть право по-новому трактувати проблему). Довгий час походження української мови висвітлювало-
ся за схемою: індоєвропейська – праслов'янська – східнослов'янська
(або давньоруська) – українська. Мовознавці, на думку багатьох учених, змушені були підхопити публіцистичну метафору про походження східнослов'янських народностей і їхніх мов із спільної колиски – Київської Русі. Ця метафора перетворилася на штамп, що не вимагав доказів.
Біографія української мови впорядковувалася українськими вченими: Михайлом Максимовичем, Павлом Житецьким, Костем Михальчуком, Михайлом Драгомановим, Агатангелом Кримським, Євгеном Тимченком, Михайлом Грушевським, Степаном СмальСтоцьким.
Особливої уваги заслуговують версії щодо походження української мови М. Грушевського-історика та І. Огієнка-мовознавця.
І. Огієнко (митрополит Іларіон) стверджував: «Три східнослов’янські мови: українська, білоруська й російська – зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і т. зв. «праруської» спільної мови ніколи не було». Коріння української мови вчений бачить у слов'янській прабатьківщині. Становлення
1Степаненко М. Історія української мови. – К.: НАН України, УМІФ. – 1998. – С. 14.
40 |
Українська мова за професійним спрямуванням |
Українська мова в житті суспільства
ж нашого етносу і говорів української мови, на його думку, вельми тривалий – IХ, Х, ХI ст.
Є. Тимченко зазначав, що твердження про праруську мову – непотрібна і шкідлива гіпотеза, котра тільки заплутує історію української мови. Подібно висловлюються й сучасні видатні учені. У «історичній науці не існує достатніх доказів існування єдиної руської народності,» – пише історик-поліглот О. Пріцак.
УкраїнськиймовознавецьГ.П.Півторакстверджує,щоупам'ятках другої половини ХI ст. фіксуються виразні українізми, тому рубіж ХI–ХII ст. можна вважати початком самостійної історії нашої мови. А в діалектах ці явища виникли значно раніше – в VI–IХ ст.
А. А. Москаленко у праці «Питання походження української мови в мовознавчій та історичній літературі» (1958) (у ті роки не міг бути ознайомлений з працями мовознавців з діаспори) використав відому на той час тезу, що українська мова належить до спільнослов'янських мов, які мали одну прамову. Учений зазначав, що ознаки української мови чітко простежуються в писемних пам'ятках Київської Русі княжого періоду.
Професор С. П. Бевзенко вказує у своїх працях, що формування «фонетичної природи» української мови можна віднести до ХII ст., а початки – до VII–VIII ст., коли стався розрив між слов'янськими племенами.
А. П. Грищенко у «Вступі» до «Сучасної української мови»1 підкреслює, що існує дві основні концепції зародження української мови як окремої слов’янської.
Представники першої концепції стверджують, що «українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на ХIV ст.». Припускається, що відмінності між південними, західними і північно-східними масивами східнослов’янських говорів «могли б лишитися локальними явищами і не привели б до утворення трьох східнослов’янських мов, якби не сукупність історичних умов, що спричинили формування в ХIII–ХIV ст. трьох східнослов’янських народностей, кожна з яких характеризується спільністю території, розвитком своєрідних рис у культурі і закрі-
1Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Вища школа, 1997. – С. 6-8.
Українська мова за професійним спрямуванням |
41 |
|
Розділ І
пленням у мові тих характерних особливостей, які розвивалися ще в спільносхіднослов’янський період»1.
Цей погляд на історію української мови ґрунтується передусім на відображенні у найдавніших пам’ятках індивідуальних фонетичних і меншою мірою морфологічних ознак української мови.
У 1985 році Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні було прийнято таку періодизацію української мови:
I. Українська літературна мова ХIV – поч. ХVIII ст.
1.Українська літературна мова ХIV – першої половини ХVI ст.
2.Українська літературна мова середини ХVI – середини ХVII ст.
3.УкраїнськалітературнамовадругоїполовиниХVII–поч.ХVIIIст. II. Українська літературна мова середини й кінця ХVIII ст.
III. Нова українська літературна мова. Початковий період її розвитку ( кінець ХVIII ст. – 40-ві роки ХIХ ст.).
IV. Українська літературна мова 40-х років ХIХ до початку ХХ ст. V. Українська літературна мова 20–90-х років ХХ ст.
1.20–30-і роки (довоєнна доба).
2.Літературна мова 40–50-х років.
3.Сучасна українська літературна мова (з 60-х років). Представники другої концепції стверджують, що безпосеред-
нім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої розпочинається орієнтовно в VII ст. Цієї теорії дотримуються Юрій Шевельов (Шерех), І. Огієнко та ін.
Відомий у науковому світі український мовознавець із еміграції лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка Ю. Шевельов у становленні української мови виділяє такі періоди:
I. Протоукраїнська мова (VII–ХI ст.);
II. Староукраїнська мова (ХІ ст., час появи перших писемних пам’яток – кінець ХІV ст.);
III. Середньоукраїнська мова (кінець ХIV cт.– початок ХХ ст), у межах якої розрізняються підперіоди:
а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХIVст.– кінець ХVI ст.); б) середньоукраїнська мова (кінець ХVI cт.– початок ХVIII ст.); в)пізнясередньоукраїнськамова(початокХVIIIст.–початокХІХст.); IV. Нова українська мова.
1Історія української мови. Фонетика. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 30.
42 |
Українська мова за професійним спрямуванням |