1. Поняття «система освіти».

Що ж являє собою система освіти? Система освіти – це сукупність загальноосвітніх та інших навчальних закладів, які забезпечують загальну середню і вищу освіту, одержання спеціальності чи кваліфікації, підготовку чи перепідготовку кадрів для економіки й культури («Педагогічний словник»). Закон України «Про освіту» визначає такі складові системи освіти, як: заклади освіти, наукові, науково-методичні та методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні й місцеві органи управління та самоврядування в освітянській галузі (стаття 28).

2. Етапи становлення народної освіти в Україні.

До 1918 року в Російській імперії, до складу якої входили українські землі, існувала система освіти, що розвивалась за трьома рівнями.

До нижчого рівня належали переважно сільські, земські або церковно-парафіяльні (приходські) школи, де навчали дітей (у межах 2-3 класів) письма, читання та Закону Божого.

На середньому рівні розвивалися гімназії в містах, які готували службовців із числа забезпечених городян – чиновників або вступників до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Така освіта відповідала теорії формальної освіти (Й.Ф. Гербарт), вивчалися предмети, які не завжди мали практичне значення, спиралися на механічне запам’ятовування матеріалу. Скажімо, латинська, давньогрецька мови, звичайно ж, середньо статичній, як ми нині кажемо, людині користі принести не могли.

До вищого рівня належали університети, які давали переважно гуманітарну освіту.

Матеріальну освіту, зорієнтовану на підготовку правлячої еліти, чиновництва, інтелігенції (Г. Спенсер), здобували в реальних (для підготовки спеціалістів виробництва) і комерційних (для підготовки купців та економістів) училищах, технікумах, політехнічних інститутах.

Існувала також незначна кількість духовних і вчительських семінарій. Для українського народу рідна мова («малороська») була заборонена.

Після повалення царського самодержавства в Російській імперії утворилася Народна Республіка. У 1917-1919 рр. влада в Україні неодноразово змінювалася і кожен уряд по-своєму вирішував питання освіти. У 1918 р. була розроблена концепція національної освіти, в основі якої лежали принципи суспільно-державного характеру освіти; рівноправності усіх громадян щодо одержання загальної освіти; навчання рідною мовою; самоврядування в школі; пріоритетного характеру фінансування освіти; введення загального, безкоштовного, обов’язкового, світського початкового навчання. В наступні роки демократичні перетворення в українській школі продовжувалися.

До початку навчального 1920 року в Україні склалася така система народної освіти:

• дошкільні установи (дитячі сади і майданчики для дітей 3-8 років);

• школа першого ступеня (8-12 років);

• школа другого ступеня (12-15 років);

• фабрично-заводські училища;

• технікуми;

• вищі навчальні заклади.

У 1930 році в країні була оголошена боротьба з неграмотністю, у цьому ж році – перехід на обов’язкову початкову освіту всього населення. У 1934/35 навчальному році в Україні встановлена єдина система освіти:

• початкова школа (1-4 класи);

• неповна середня школа (1-7 класи);

• середня школа (1-10 класи).

Республіка готувалася до переходу на обов’язкову семирічну освіту, але цьому перешкодила Велика Вітчизняна війна.

Під час війни було прийнято низку важливих для школи рішень: прийом дітей до школи із семирічного віку, окреме навчання хлопчиків і дівчаток (проіснувало до 1954 року), створення нових типів навчальних закладів(шкіл робочої і сільської молоді, суворовських і нахімовських училищ) відкриття дитячих будинків для дітей-сиріт, введення обов’язкових випускних іспитів, нагородження випускників-відмінників золотою і срібною медалями. У 1956 році з’являється новий тип школи – школа – інтернат.

У 1948 році був зроблений обов’язків перехід на семирічну освіту, 1958р. – на обов’язкову восьмирічну освіту, а в 1972 році – на обов’язкову середню освіту (10-річну).

У 1984 році прийнято Основні напрямки реформи загальноосвітньої школи, метою яких було підвищення якості освіти і виховання (навчання дітей із 6-річного віку, одинадцятирічний термін навчання).

За роки незалежності України в сучасній системі освіти відбулися суттєві зміни. Затверджено Державну програму «Освіта» (Україна ХХІ століття), що визначила стратегію розвитку вітчизняної освіти в найближчі роки й на перспективу. Прийнято Конституцію України, що утверджує здобуття повної загальної середньої освіти не лише як право, а й обов’язок кожного громадянина. Схвалено Закони України, «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», де закріплено цілу низку цілу низку суттєвих нових підходів до розвитку шкільної справи. У 2001 році схвалена концепція загальної середньої освіти (12-річна школа). А в квітні 2002 року прийнято Національну доктрину розвитку освіти України в ХХІ столітті. Згідно з цими документами, освіта ХХІ століття – це освіта для людини. Її стрижень – розвивальна, культурологічна домінанта, виховання відповідальної, творчої особистості, яка вміє критично мислити, опрацьовувати й використовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.

4. Структура системи освіти в Україні.

У ст. 29 Закону України «Про освіту» визначено структуру освіти, яка включає дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту. Отже, система освіти в Україні має таку структуру:

• дошкільні виховні заклади: дитячі ясла, дитячі садки;

• середні заклади освіти: початкова школа (1-4 класи), основна школа (5-9 класи);

старша школа (10-11 класи); ліцеї; гімназії; спеціалізовані школи;

• позашкільні виховні заклади;

• професійно-технічні заклади;

• вищі заклади освіти: училища, технікуми, коледжі; інститути, університети, консерваторії, академії;

• аспірантура.

Першим структурним елементом системи освіти є дошкільна освіта. Основна увага в межах довкілля звертається на розвиток соціальної та пізнавальної активності, її фізичний розвиток, загартування організму, засвоєння культурно-гігієнічних навичок тощо. Дітям пропонуються колективні, а також індивідуальні ігри, в межах яких особливо виявляються і розвиваються творчі можливості і потреби дитини. Діти п’ятирічного віку залучаються до 20-30-хвилинних занять з розвитку рідної мови, музики, лічби, співів, рукоділля. Невирішеним остаточно є питання про міру доцільності великих дошкільних комбінатів. Цьому варіанту нерідко і досить аргументовано протиставляються дрібні дитячі садочки, в тому числі сімейні тощо.

Обов’язковою складовою безперервної освіти є загальна середня освіта, спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості через навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, полі культурності, світського характеру освіти, системності, інтегрованості, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави (Закон України «Про загальну середню освіту». – Стаття 3. 13 травня 1999р.).

Відповідно до закону 12-річна загальна середня освіта має три рівні: початковий, основний, старший. Навчання здійснюється у загальноосвітній школі трьох ступенів: перший – початкова школа, другий – основна школа, третій – старша школа, що можуть функціонувати разом чи окремо.

Початкова школа – перша й обов’язкова ланка навчання дітей віком від 6-7 до 9-10 років. Строк навчання -4 роки. Можуть створюватися «Школа – дитячий садок», групи продовженого дня. Забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, знати основи арифметики; набуття первинних навичок користування книжкою та іншими джерелами інформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

Основна школа – забезпечує базову загальну середню освіту, формує готовність до вибору подальшого профілю навчання. Тривалість навчання – 5 років.

Старша школа – надає повну загальну середню освіту. Термін навчання 2-3 роки.

Забезпечує поглиблене засвоєння знань з базових дисциплін та за вибором.

З 2003/2004 навчального року в практику загальноосвітньої школи України втілено Концепцію профільного навчання. Профільне навчання – засіб диференціації та індивідуалізації навчання що за рахунок змін у структурі, змісті й організації освітнього процесу сприяє повнішому врахуванню інтересів, нахилів і здібностей учнів, створенню умов для навчання старшокласників відповідно до їх інтересів і намірів щодо продовження освіти (природничо-математичний, суспільно-гуманітарний, виробничо-технологічний, художньо-естетичний, спортивний профілі).

Крім загальноосвітніх шкіл існують й інші типи загальноосвітніх навчальних закладів:

• загальноосвітня школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги;

• вечірня школа – загальноосвітній навчальний заклад для громадян, які не мають можливості навчатися з денною формою навчання (ІІ-ІІІ ст.);

• спеціалізована школа (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів;

• гімназія – загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ст. з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

• ліцей – загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

• колегіум - загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

• спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку;

• загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування;

• школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

Позашкільна освіта – сукупність знань, умінь і навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах час (крім вищеназваних нормативних документів державну політику у сфері позашкільної освіти визначають: Закон України «Про позашкільну освіту», Концепція позашкільної освіти та виховання, Положення про позашкільний навчальний заклад та ін.).

Позашкільна освіта є відкритою, гнучкою структурою, спрямованою на розвиток здібностей та обдарувань дітей. Здобуття її ґрунтується на принципі добровільності вибору типів закладів і видів діяльності. Позашкільну освіту здійснюють позашкільні навчальні заклади – заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості у професійному становленні та забезпечують соціальний захист. Такими закладами є: дитячі театри, центри науково-технічної творчості, школи образотворчих мистецтв, палаци та будинки дитячої творчості, дитячі залізниці, флотилії, центри і станції юних техніків, дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячі бібліотеки тощо.

Професійна освіта – здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

1. Технікум, училище – готують молодшого спеціаліста.

2. Коледжі –готують бакалаврів.

3-4. Інститут, консерваторія, академія, університет – готують бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Освіта в Україні організовується з урахуванням принципу безперервності (навчання впродовж усього життя). Ринок праці змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Цю функцію виконує система післядипломної освіти.