1.Виховання як суспільно-педагогічне, культурне явище.

Термін «виховання» виник у 18 столітті й спочатку сприймався буквально як «напоїти», «нагодувати» дитину. А з часом це поняття почало означати не лише догляд за дитиною, а ще й турботу про її духовне зростання, її мораль.

Сьогодні виховання не обмежується лише дитячим віком. Воно стосується всього нашого суспільства, усіх його вікових та соціальних прошарків.

Різноманітність виховних факторів впливу на особистість зумовлює варіативність наукових визначень самого поняття виховання.

Виховання (у широкому значенні) - це органічна частина спільного, єдиного процесу творення особистості, що здійснюється під впливом зовнішніх чинників соціалізації і внутрішніх процесів саморозвитку особистості (індивідуалізації).

Виховання (як частина цілісного педагогічного процесу) – це спільна діяльність вихователя та вихованців, спрямована на творчий саморозвиток особистості.

Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Виховання має:

• широкий соціальний зміст – сукупність суспільних інститутів, які формують моральні норми, цінності, соціально-культурний досвід і передають їх підростаючому поколінню;

• широкий педагогічний зміст – процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи;

• вузький педагогічний зміст – спеціальна виховна діяльність, покликана формувати конкретні якості, риси характеру особистості.

У підручниках з педагогіки радянських часів виховання окреслювалось як цілеспрямований процес впливу вихователя на особистість. За такого тлумачення особистість вихованця розглядається не як об’єкт виховання. Примусовість, насилля не сприяють вихованню творчої, саморозвиваючої особистості, воно схоже на тренування простого відтворення, виконання, людині не можна нічого «прищепити», у неї не можна «виробити» без її особистої активності.

Відомий філософ Г.С. Батищев писав: «… людину не можна «зробити», «виробити», «виліпити» як річ, як продукт, як пасивний результат дії ззовні, можна лише … викликати його особисту активність, його особисту діяльність.

Як об’єкт виховання дитина не розуміє своїх цінностей та інтересів, очікує інструкцій відмовляється від прийняття самостійних рішень, використовує готові програми, нездатна до самоаналізу.

Відомий український педагог В.О. Сухомлинський писав «Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховає».

Тому завдання виховання взагалі, і шкільного зокрема, - пробудити внутрішні сили дитини, її творчий потенціал і направити їх на саморозвиток, самовиховання, тобто перетворити виховання в самовиховання.

Самовиховання – усвідомлена діяльність суб’єкта, спрямована на розвиток у собі схвалювальних (нормативних, позитивних) якостей особистості, удосконалення особистого способу життя через присвоєння духовних цінностей, традицій та звичаїв, які є прийнятними в цьому суспільстві, а також подолання недоліків, що виникають. Потреба у самовихованні – вища форма розвитку особистості.

Перевиховання – «виправлення відхилень, вад, негативних наслідків, допущених у вихованні людської особистості.

Показником ефективності, якості виховання є рівень вихованості особистості. Вихованість – це ступінь відповідності особистісного розвитку вихованця педагогічній меті.

Виховання є не тільки громадським процесом, воно також є компонентом загальносвітової та національної культури.

Виховання (як компонент культури) – процес входження людини (дитини) як суб’єкта в сучасну для нього світову та національну культуру. Виховання дає змогу індивіду розвиватися у гармонії з громадською культурою.

Послідовність, єдність і наступність процесу виховання пов’язана з психологічною структурою особистості і визначається кількома етапами, які можна відобразити схематично:

Оволодіння знаннями норм

і правилами поведінки _____

Становлення переконань _______

Формування поведінки

Формування почуттів ________

Вироблення умінь і ________

навичок поведінки

І етап – знайомство з нормами і правилами поведінки та оволодіння ними. До них належать загальнолюдські християнські моральні постулати, правила етики й етикету.

ІІ етап – передбачає вплив на свідомість і формування відповідних переконань, які здійснюють мотиваційну, спрямовуючу та коригуючи функції у виборі способів поведінки. (Переконання – це стійкі погляди, що формуються під впливом оточення і ґрунтуються на певних положеннях, думках, які вважаються істинними).

ІІІ етап – формування почуттів, емоційного забарвлення переживань і переконань. Стійкі переживання спрямовують поведінку особистості.

ІУ етап – вироблення умінь і навичок поведінки. Тривалі багаторазові спроби чинити правильно народжують навички та звички чинити правильно.

Теорія виховання як розділ педагогічної науки має свій об’єкт і предмет.

Об’єкт виховання – процес виховання особистості в сукупності її ставлення до себе й інших людей, до праці.

Предмет виховання – специфічні для виховання проблеми та явища: закономірності й принципи, зміст, технології, методи, прийоми та форми, спрямовані на реалізацію мети та завдань виховання.

Усі названі поняття складають цілісну структуру процесу виховання.