3. Характеристика основних груп методів виховання.

Робота з таблицею «Класифікація методів виховання».

ДОВІДКА

Методи виховання у зарубіжній педагогіці засновані, загалом, на методиках психоаналізу: групові дискусії, рольові ігри, тренінги, індивідуальні бесіди, консультації, тестування і навіть заняття. Так, у школах існують спеціальні навчальні предмети (курси), які складаються з серії уроків. Їх основна мета – формування свідомості та поведінки, наприклад, курс навчання, спрямований на оволодіння методами вирішення конфліктних ситуацій.

Не існує універсальних форм та методів виховання. Жоден з методів не може бути наперед ефективним чи неефективним без урахування тих умов, у яких вони застосовуються. Необхідно використовувати все різномаїття існуючих форм і методів виховання, щоб максимально стимулювати не стільки виховання, скільки самовиховання дитини.

ІІІ. ВИСНОВКИ.

ТЕМА ЛЕКЦІЇ :

ФОРМУВАННЯ УЧНІВСЬКОГО КОЛЕКТИВУ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК ШКОЛЯРА.

ПЛАН

І. ВСТУП

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Поняття про колектив. Види колективів. Функції колективу.

2. Закони життя колективу. Педагогічне керівництво процесом формування колективу. Стадії розвитку колективу (за А.С.Макаренком).

3. Особливості саморозвитку особистості в колективі.

4. Педагогічне управління колективом.

ІІІ. ВИСНОВКИ

І. ВСТУП

1. Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних знань з попередньої теми.

2. Презентація теми.

Людина за своєю природою колективіст, її «его» та індивідуалістичне начало найчастіше підпорядковані прагненню бути та жити в колективі однодумців, людей, які розуміють і приймають. Українська народна педагогіка акумулювала тисячолітній досвід народу стосовно місця й ролі колективу у виховній діяльності людини. У колективі вона вбачала живильне джерело всебічного розвитку особистості, передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів’ях зустрічаємо думки, які підтверджують колективістську психологію українців: «Громада – великий чоловік», «Де дружно, там хлібно», «Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться», «Громада – це рада, як вирішила, так і буде», «У товаристві лад – усяк тому рад».

Питання колективного виховання ставилися в педагогічній науці давно. Ідея колективного виховання була реалізована ще у ХУІІІ столітті в дитячих притулках Й. Песталоцці, у ХІХ – ХХ ст. П. Каптєрєвим, М. Пироговим, Л. Толстим, К Ушинським, які вказували на необхідність розвитку у дітей почуття взаємодопомоги. У радянські часи створення й розробка педагогічної теорії колективу належить А. Макаренку, С. Шацькому, В. Сухомлинському. Хоча теорія розвитку колективу, що існувала в радянські часи, загалом орієнтувалася на формування колективної свідомості, відповідальності, взаємозалежності. Вважалося, що особистість повинна підпорядковуватися колективу, втрачалася її роль як суб’єкта колективних взаємин. В умовах розвитку демократичного суспільства будь-які колективи мають формуватися та розвиватися на засадах гуманізму й демократизму.

Сучасний школяр – член багатьох колективів, неформальних та формальних об’єднань. З віком кількість груп та колективів збільшується, відношення з ними та в них збагачуються та ускладнюються водночас. Тож формування колективних взаємин, використання могутнього потенціалу колективу для успішного соціально-психологічного розвитку особистості є нагальним педагогічним завдання сучасності.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Поняття про колектив. Види колективів.

Поняття колектив (від латинського collectifious – зібраний) розглядається як організована група людей, об’єднана спільними цілями, професійними й соціальними інтересами, ціннісними орієнтаціями, спільною діяльністю, спілкуванням і взаємо відповідальністю.

У педагогіці існує своє визначення. Учнівський колектив – організована група учнів, об’єднана загальною соціально значущою метою, діяльністю., організацією цієї діяльності, має органи самоуправління, відрізняється морально-психологічною єдністю, поєднанням особистих і колективних інтересів, динамізмом життєдіяльності.

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

Людина упродовж свого життя входить одночасно до складу різних колективів, типологія яких складається за такими ознаками:

Типологічна ознака	Види колективів
Зміст діяльності, яка об’єднує членів колективу	Навчальні, трудові, наукові, художньо-творчі, клубні, спортивні тощо
Ступінь складності структури й опосередкованості міжособистісних взаємин	Первинний – колектив класу, групи, відділу (1-15 осіб). У структурі первинного колективу виділяють групи, що стихійно виникають і об’єднують 3-5 чоловік. Причина їхнього виникнення – потреба у спілкуванні на ґрунті загальних інтересів, симпатій. Ці групи одержали назву малих груп (мікро груп). Вторинний – складається з первинних колективів при наявності спільної мети та завдань (500-600 осіб). Наприклад, загальношкільний колектив
Соціально фіксований статус	Формальні – мають юридично фіксований статус (виробничий колектив, навчальна група). Неформальні об’єднують людей на основі їх спільних інтересів, особистісних симпатій, взаємної користі
Тривалість функціонування	Постійні; тимчасові, ситуативні (створюються для виконання локального завдання)
Зовні задана функція	Виробничі колективи, створені для вирішення конкретних соціально-виробничих завдань (підприємство, військова частина, педагогічний колектив), Виховні – колективи, створені з метою реалізації виховних або освітніх завдань

Окреме місце займає сімейний колектив, який об’єднує членів однієї родини. Оскільки тенденції розвитку української сім’ї характеризувалися багатодітністю, спільністю співжиття в одній родині двох-трьох поколінь, сім’я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного та соціального розвитку особистості. Якщо в сім’ї батько, мати та одна дитина, складаються певні стосунки, які в цілому негативно впливають на виховання дитини. «Єдність дитини, - писав А. Макаренко, - приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки. І в той же час у такій сім’ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку протистояти. Нема братів і сестер – ні старших, ні молодших, - нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу, навіть сучасного сусідства… Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім’ї кінець кінцем зводиться до того, що сім’я втрачає якості колективу».

У соціально-психологічному і педагогічному плані колективи можуть бути одновікові й різновікові. Різновікові колективи – це природний шлях виховання особистості.

А. Макаренко у комуні Ф. Дзержинського, яку очолював, спочатку намагався створити загони за найпростішим принципом: «хто з ким вчиться, хто з ким працює», потім вирішив відділити молодших від старших, але з часом помітив, що це шкідливо. Виходило протиставлення молодших учнів і старших, їх ізоляція. І лише після цього Антону Семеновичу спала на думку ідея: сім’я – ось найкраще об’єднання вихованців. Тут і піклування і пошана і захист і передача досвіду, терпимість до критики тощо.

Функції учнівського колективу (організаційна, виховна, стимулююча).

Колектив виконує такі функції:

• організаторська – організація життєдіяльності школярів у різних формах: навчання, праця, гра, суспільна діяльність, у процесі яких формуються ділові і моральні стосунки учнів;

• виховна – формування моральних якостей особистості, її морально-естетичного ставлення до навколишнього світу;

• стимулююча – формування морально цінних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулювання поведінку членів колективу, їх взаємовідносин.

Закони життя колективу. Педагогічне керівництво процесом формування колективу. Стадії розвитку колективу (за А.С.Макаренком).

Процес формування взаємин у колективі достатньо складний і тривалий. У своєму розвитку група повинна пройти певний шлях якісних перетворень, які здійснюються згідно з конкретними законами та принципами організації життєдіяльності колективу. Вагомий внесок в розробку теорії і практики формування колективу вніс А Макаренко. Саме йому належать такі закони і принципи:

• Закон паралельної дії передбачає не тільки пряму дію педагога на особистість як члена колективу, а й опосередковану дію на неї через громадську думку колективу. Колектив сам виступає суб’єктом виховання, носієм виховної дії.

• Закон розвитку (руху) колективу діє через постановку нових цілей, завдань, оптимізацію колективних взаємин, постійну динаміку якісних змін у колективі.

• Принцип перспективних ліній полягає в організації нових перспектив колективної діяльності, які захоплюють увесь колектив і кожного його члена, стають стимулом подальшої діяльності (крім загальної мети колектив повинен мати перспективи: ближню, середню та далеку). Перспектива – це мета, «завтрашня радість», як зазначав А. Макаренко, що виступає стимулом у діяльності колективу й окремих його членів.

• Принцип педагогічної доцільності зміст життя, діяльності й спілкування в колективі обумовлені цілями та завданнями виховання.

• Принцип відповідальної залежності характеризує систему взаємин між членами колективу, їх взаємодопомогу, відповідальність за спільну справу.

• Принцип зміцнення позитивних традицій це усталені форми колективного життя, які емоційно втілюють норми, звички та бажання вихованців.

Важливими ознаками колективу А Макаренко вважав стиль і тон взаємин у ньому, які визначаються через: - мажор – постійну бадьорість, готовність вихованців до дії;

- почуття власної гідності, що витікає з уявлень про цінність свого колективу, гордість за нього;

- почуття захищеності;

- активність, що виявляється в готовності до впорядкованої ділової дії;

- звичка до стриманості в рухах, словах, проявах емоцій.

Створити здоровий, дружний колектив – справа складна, тому А. Макаренко виділив основні три етапи розвитку колективу:

1. Діти пасивні, ініціатор діяльності - педагог, у якості чинника згуртування виступають його вимоги до учнів. У групі його майже ніхто не підтримує. Немає чіткого розподілу обов’язків, діти несамостійні, найчастіше пасивні, особистість незахищена групою, не відчуває себе комфортно.

2. У групі формується офіційна структура, актив, який допомагає свідомо підтримувати дисципліну; з’являється дружня згуртованість, громадська думка. Загальна діяльність більш самостійна, успішна. Ефективність виховного впливу зростає

3. Педагога підтримує вся група, але керівництво непомітне, група самостійна, ініціативна, ролі всіх членів розподілені – дружна, згуртована і водночас самокритична, пред’являє вимоги до самого себе вже сам колектив, відбувається його саморозвиток. Вона стає сильним виховним та захисним чинником для всіх її членів.

Отже, заслуга А. Макаренка полягає в розробці концепції згуртування та виховання дитячого колективу. Але нині деякі положення потребують осмислення з позиції змін, які відбулися в нашому суспільстві.