5. Взаємодія школи, сім’ї та громадськості у вихованні дітей.

Сім’я – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Саме у сім’ї дитина отримує перший особистий і соціальний досвід, від сім’ї значною мірою залежить її майбутнє.

Виховання дітей – одна з найважливіших функцій сімї (родини). Вона забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального та духовного становлення дитини, становлення особистості.

Родинне виховання – це виховання дітей в сімї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху (фізичне здоров’я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя). Саме вони й складають головну мету сімейного виховання.

Надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє приклад батьків, їх авторитет; вплив на дитину є більш індивідуалізований і здебільшого ґрунтується на конкретних вчинках.

Були і залишаються актуальними сьогодні слова А. Макаренка звернуті до батьків у «Книзі для батьків»: «Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя! Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.».

А ось деякі роздуми про сімейне виховання іншого видатного українського педагога В. Сухомлинського: «…найголовнішими майстрами, що формують розум, думку малюків є мати, батько. Родинний колектив, де дитину вводять у світ зрілості і мудрості старших, - це така підвалина дитячого мислення, яку не може замінити в цьому віці ніхто. Спостереження вчених у дитячих яслах і садках переконливо свідчать: коли спілкуються тривалий час діти одного віку (наприклад, 3-4 років), коли вони позбавлені систематичного індивідуального духовного впливу старших, розвиток їх мислення затримується. Тільки повсякденне спілкування з матір’ю і батьком, з бабусею, дідусем, із старшими братами й сестрами забезпечує найсприятливішу обстановку для розвитку дитячого мислення.

Особу матері й батька – вихователів ніхто й ніколи й ні за яких обставин замінити не може. Я кажу батькам і матерям майбутніх наших учнів:

-У вас народилася дитина. Пам’ятайте, що виховання її розуму починається з того часу, коли своїми очима вона побачила барвисту квітку чи іграшку, почула шелестіння листя, дзижчання бджоли. Від того, що людського ввійшло в цей період у свідомість дитини, залежить, наскільки розвиненою, кмітливою розумною прийде вона до школи. Через без турботливість деяких батьків інколи «виховання» дає такі наслідки, що потім і наймудріший, найдосвідченіший педагог нічого не зможе зробити…»

Важливе місце у вихованні дітей у сучасній родині мають зайняти трудові, моральні, естетичні та інші народні звичаї, традиції. Святкування дат родинного та народного календаря сприятимуть єдності поколінь, міцності родини тощо.