Тема лекції : зміст виховання. Основні напрямки змісту виховання

ПЛАН

І. ВСТУП.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА.

1. Поняття змісту виховання.

2. Особливості змісту виховання в сучасній школі.

3. Базова культура особистості: зміст і шляхи виховання:

• Розумове виховання.

• Основи морального виховання школярів.

• Основи екологічного виховання.

• Спортивно-фізичне виховання.

• Художньо-естетичне виховання.

• Трудова підготовка та трудове виховання підростаючого покоління.

• Економічне виховання.

ІІІ. ВИСНОВКИ.

І. ВСТУП.

1. Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних знань з попередньої теми.

• Дайте визначення поняттям «виховання» (у соціальному та педагогічному значеннях), «самовиховання», «перевиховання», «вихованість».

2. Презентація теми.

Сьогодні ми будемо говорити з вами про зміст виховання. Зміст виховання в загальному вигляді – це характеристика базових культурних цінностей виховання. Тож сьогодні ми маємо усвідомити, які ж цінності є найбільш значущими для сучасної людини, та які цінності повинні становити зміст виховного процесу на сучасному етапі.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА.

1. Поняття змісту виховання.

Педагогічна виховна взаємодія, в якій би сфері життя вона не відбувалась, завжди має свої цінності і зміст. Система цінностей – це ставлення людини до найвищих цінностей: «людина», «життя», «суспільство», «праця», «пізнання»; до сукупності загальновизнаних, встановлених культурою стосунків: «совість», «воля», «справедливість», «честь»… На формування певних цінностей впливає культура, в межах якої людина здійснює свою життєдіяльність (наприклад, азійська чи європейська, євроазійська). Культура – сума духовних досягнень та пам’яті людства.

Відомо, що люди ще зі стародавніх часів намагалися зрозуміти та описати моральні норми, образ ідеальної людини як зосередження певних цінностей – позитивних якостей. Наприклад, заповіді та заборони: «Поважай батька свого та матір свою», «Не вбий», «Не кради», «Не подавай облудних свідчень». У загальній Декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, затверджуються такі цінності для всіх людей, як свобода, рівність, братерство. Слов’янська євангелістська асоціація виділяє 46 християнських цінностей, зокрема: здатність до співчуття, повага, мужність, справедливість, віра та вірність, здатність прощати, доброта, любов та ін.

Наведені вище загальнолюдські, громадянські та християнські цінності свідчать про те, що немає єдиної основи, класифікації цінностей. Правильнішою можна вважати орієнтацію на відносно невелику кількість найбільш значущих цінностей, які й будуть становити зміст виховання.

Отже, зміст виховання це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання. Зміст роботи педагога полягає в організації різних видів спільної діяльності (пізнавальної, суспільно корисної, трудової, художньої, фізкультурно-спортивної та ін.), яка залучає кожного учня до активної взаємодії із сучасною культурою.

2. Особливості змісту виховання в сучасній школі.

Нині погляди на зміст виховного процесу швидко й радикально змінюються. Сьогодні суспільство, а разом з ним і освіта, переживають складний період осягнення об’єктивної істини: пошук шляхів гуманізації, демократизації, національного самовизначення особистості, які ведуть за собою зміну пріоритетів у змісті виховання.

Нова філософія освіти й виховання утверджує пріоритет загальнолюдських цінностей і водночас незалежність освоєння національних.

В основі сучасної вітчизняної ідеології відбору змісту виховання лежать такі ідеї:

• реалізм мети виховання, її відповідність соціально-економічній ситуації, зміні цінностей суспільного життя;

• засвоєння базових основ культури, що слугує підґрунтям життєвого самовизначення особистості;

• національний підхід до відбору змісту виховання, який передбачає знання рідної мови, літератури, історії, традицій, звичаїв тощо;

• взаємозалежність діяльності вихователів і вихованців, її спільний характер, що впливає на формування активної позиції вихованця, самореалізації в процесі діяльності;

• самовизначення особистості характеризує людину, як суб’єкта власного життя – це вміння виробити власну позицію в житті, світогляд, ставлення до себе, навколишнього середовища;

• особистісна спрямованість виховання, яка визначає центром виховання саме особистість, а головним правилом її виховання – рух від найближчих проблем та інтересів до розвитку високої духовності;

• добровільність передбачає природність включення вихованців у процес виховання, створення умов, які забезпечують поступовий перехід особистості до самовиховання.

Провідні ідеї сучасного виховання знайшли своє відображення у вигляді виховних завдань, які передбачають виконання людиною трьох функцій: громадянина, працівника, сім’янина.

Виходячи з уже зазначеного, на сучасному етапі розвитку українського суспільства доцільно виокремити пріоритетні напрямки змісту виховного процесу.

• Розумове виховання, яке сприяє формуванню особистісного світогляду,

• трудове виховання,

• спортивно-фізичне,

• санітарно-гігієнічне;

• гуманістичне виховання в дусі загальнолюдських моральних ідеалів і цінностей,

• національне та патріотичне виховання,

• морально-статеве виховання,

• екологічне виховання; економічне виховання й економічна освіта в умовах ринкових відносин,

• правове виховання в умовах розбудови правової держави,

• виховання політичної культури в умовах соціально-політичного плюралізму,

• художньо-естетичне виховання.

3. Базова культура особистості: зміст і шляхи виховання:

Система актуальних виховних завдань за напрямками виховання розкривається через конкретні характеристики.

Розумове (інтелектуальне) виховання:

розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, культури мислення, раціональної організації навчальної праці;

засвоєння системи знань (фактів, понять, законів правил, алгоритмів діяльності тощо);

формування потреби в постійному розвитку й саморозвитку;

вироблення вміння самостійно здобувати знання;

готовність до застосування знань і вмінь у практичній діяльності.

Трудове виховання:

• вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини й суспільства;

• розвиток потреби у творчій праці;

• виховання діловитості, підприємливості;

• формування готовності до праці в умовах ринкової економіки.

Складовою частиною трудового виховання учнів є профорієнтація – обґрунтована система допомоги учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці. Компоненти профорієнтації учнів: профінформація, профконсультація, профвідбір, профадаптація (процес пристосування до умов професійної діяльності).

Національне та патріотичне виховання:

• формування національної самосвідомості;

• культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, гостинності тощо;

• формування громадського обов’язку перед країною, суспільством;

• виховання шанобливого ставлення до рідної мови, культури, традицій;

• формування високої етики міжнаціональних стосунків тощо.

Гуманістичне виховання:

• формування ставлення до іншої людини як найвищої цінності;

• визнання прав і свобод особистості (економічних, політичних, громадянських, соціальних, екологічних, культурних);

• сприйняття іншої людини такою, якою вона є, ненасильницьке формування будь-яких якостей;

• формування готовності й розвиток умінь вирішити конфліктні ситуації за допомогою компромісів.

Морально-статеве виховання:

• формування у вихованців розуміння норм загальнолюдської та народної моралі (мораль як форма суспільної свідомості є системою правил, норм, вимог, які регулюють відношення і взаємодію людей, їх поведінку);

• розвиток моральних почуттів: порядності, тактовності, чесності, доброти, милосердя тощо;

• виховання почуття власної гідності: честі, свободи, рівності, самодисципліни, працелюбності;

• виховання культури поведінки;

• формування готовності укласти шлюб і виконувати сімейні обов’язки;

• формування культури статевих і сімейних відносин.

Спортивно-фізичне виховання:

• формування позитивного ставлення до здорового способу життя;

• виховання відповідального ставлення до зміцнення свого здоров’я;

• формування навичок дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування;

• фізичне, духовне і психічне загартування.

Екологічне виховання (екологія – наука, що вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів – від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами. Екологічна культура учня – це сформована система наукових знань про процеси і результати взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності:

• формування в особистості розуміння залежності людини від природи, необхідності жити в гармонії з нею;

• формування підвалин глобального екологічного мислення;

• виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на Землі;

• формування активної позиції щодо впровадження норм екологічної культури.

Економічне виховання:

• формування системи економічних знань, певних навичок і вмін;

• формування нового економічного мислення, здатність адаптуватися в ринкових умовах;

• раціональна організація праці та часу;

• бережливе ставлення до продуктів людської праці;

• розвиток особистісних якостей: ініціативи, організованості, самостійності, підприємливості.

Правове виховання:

• виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів;

• формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

• прищеплення поваги до прав і свобод громадянина;

• негативне ставлення та протидія випадкам порушення законів.

Художньо-естетичне виховання (естетична культура - здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси; естетичні смаки – здатність оцінювати витвори мистецтва, естетичні явища з позицій естетичних знань і ідеалів; естетичні ідеали – соціально та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі,суспільстві, людині, мистецтві, художні уміння, здібності в галузі мистецтва):

• формування системи знань про світову культуру й мистецтво;

• розвиток естетичних потреб і почуттів;

• оволодіння основами народного мистецтва, усної народної творчості, музики, побуту тощо;

• готовність будувати власне життя за законами краси.

Засоби естетичного виховання: праця, природа, мистецтво, побут.

В цілому зміст кожного напрямку виховання реалізується кількома шляхами:

• у процесі вивчення дисциплін з наголосом на виховному потенціалі предмета;

• у різних формах поз навчальної діяльності (клуби за інтересами, громадські об’єднання, гуртки тощо);

• залучення особистості до практичної діяльності, в якій формуються відповідні моральні норми, навички громадської поведінки;

• реалізація певного змісту виховання в процесі узгодженої дії всіх суб’єктів виховання (сім’ї, школи, громадськості, засобів масової інформації).

Напрямки змісту й завдання виховного процесу тісно пов’язані між собою і зумовлюють один одного. У своїй сукупності вони утворюють сучасну систему виховання в Україні, формують модель виховного процесу.

ІІІ. ВИСНОВКИ.

ТЕМА ЛЕКЦІЇ:

ЗАКОНОМІРНОСТІ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ВИХОВАННЯ

ПЛАН

5. Закономірності та принципи процесу виховання, їх характеристика.

6. Методи та прийоми виховання. Різні підходи до класифікації методів виховання.

7. Характеристика основних груп методів виховання.

Закономірності та принципи процесу виховання.

Закономірність – це впорядкованість педагогічних явищ, відносна сталість стійких, впливових факторів, систематичних зв’язків між об’єктами.

Закономірності виховання – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки між елементами виховного процесу, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Принципи виховання – це основні вимоги до змісту та методів організації виховного процесу, виконання яких забезпечить його результативність.

Принцип випливає із встановлених закономірностей процесу.