2. Структура процесу виховання.

Структура виховного процесу – єдині мета, зміст та способи досягнення результату.

Розглянемо провідні компоненти цієї структури – мету і завдання сучасного виховання.

Мета – це усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності. У сучасних умовах розвитку суспільства провідною залишається мета виховання, яка є ідеалом кожного цивілізованого суспільства – формування гармонійної, всебічно розвинутої, конкурентноспроможної особистості для життя в нових економічних умовах з умінням самовдосконалюватися та самореалізуватися. Цей ідеал діє протягом століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійної людини.

Провідні завдання виховання достатньо чітко визначені у Конституції України, законодавчих актах про освіту, у Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), у Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті.

Серед основних завдань виховання є: забезпечення високого рівня освіченості і вихованості свідомого громадянина України, здатного до засвоєння досягнень світової культури з урахуванням загальнонаціональних, регіональних та етнічних особливостей, формування творчої, працелюбної особистості, забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, формування екологічної культури людини, формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Реалізація завдань виховання – складний і суперечливий процес, в якому доцільно враховувати складність сучасної соціально-економічної ситуації, зокрема в українському суспільстві.

Стикаючись з труднощами сучасного виховання, багато хто приходить до висновку, що раніше було усе просто і ефективно. Але слід пам’ятати, що деяка неузгодженість між завданнями виховання і його результатами необхідна передумова історичного розвитку узагалі. Якби якомусь із поколінь дорослих вдалося сформувати дітей цілком собі подібних, наступна історія просто повторювала би попередню.

Сьогоднішній час, інформаційна революція висувають перед суспільством необхідність уточнення критеріїв ефективності виховання. У минулому старші оцінювали успішність своєї виховної роботи, перш за все по тому, наскільки їм вдалося передати дітям накопичені знання, уміння. Навички, цінності. Дітей готували до життя в суспільстві, яке – як передбачалося – головним чином буде схоже на той світ, в якому жили батьки. Зараз усе змінюється. Соціальні зміни - науково-технічні, культурні, побутові – настільки швидкі й значущі, що ніхто не сумнівається: сьогоднішні діти будуть жити у світі, відмінному від того, в якому живуть їхні батьки й вихователі. Тому і свою виховну роботу ми повинні оцінювати не стільки по тому, як нам вдається передати молоді свої знання принципи, скільки по тому, чи зуміли ми підготувати їх самостійно діяти і приймати рішення в умовах, які завідомо не було й не могло бути в житті батьківського покоління.

Проблема ця є світовою, глобальною. Сучасне виховання повинно бути перш за все вихованням самостійності, творчої ініціативи і соціальної відповідальності, які одне без одного неможливі.

Особливості процесу виховання:

• Багатофакторність – на нього впливають численні об’єктивні та суб’єктивні чинники – середовище, біологічний та ін. Цей процес поширюється не тільки на виховання загалом, а й на певну людину.

• Результати процесу виховання не настільки швидко виявляють себе, не так відчутні, як, наприклад, у навчанні. Утворення необхідних якостей вимагає часу. При цьому на особистість впливають як позитивні, так і негативні явища, відповідно накопичується не лише позитивний, але й негативний досвід, який вимагає постійної корекції.

• Процес виховання рухливий, мінливий, динамічний.

• Процес виховання триває все життя.

• Процес виховання комплексний, оскільки передбачає єдність цілей змісту, методів, форм. При цьому формується не одна певна якість, а комплекс.

• Процес виховання варіативний, що пояснюється значними індивідуальними відмінностями вихованців, їхнім соціальним досвідом, ставленням до виховання.

• Процес виховання двосторонній має суб’єкт-субєктний характер.

На жаль у значної частини людей складається думка, що виховання людини – справа проста й доступна. Це наслідок низького рівня педагогічної культури суспільства. У.Д, Ушинський зауважував, що: «Мистецтва виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою, - і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вважає, що для цього потрібна природжена здібність і вміння, тобто навичка; але мало хто прийшов до переконання, що, крім терпіння, вродженої здібності і навички, потрібні ще й спеціальні знання…». Практика свідчить, що відсутність педагогічних знань, психологічна некомпетентність, дилетантський підхід до розв’язання багатьох життєвих питань, пов’язаних із педагогічними аспектами, призводить до помилок і втрат у різних сферах і галузях життя, здавалось би на перший погляд далеких від педагогіки.

ІІІ. Висновки.