3. Внутрішкільне управління.

Управління навчальним закладом здійснює директор і його заступники (заступник директора з навчально-виховної роботи, заступник директора з виховної роботи, у нових типах шкіл – заступник з наукової роботи).

Їх функціональні обов’язки, порядок призначення чи обрання визначаються Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, Статутом загальноосвітньої школи чи іншого навчального закладу.

Функціональні обов’язки посадових осіб (підготувати на практичне).

Загальні принципи управління загальноосвітнім навчальним закладом.

4. Школа як педагогічна система й об’єкт управління.

Система – певна цілісність, що складається із взаємопов’язаних частин, кожна з яких долучає свій внесок до характеристики цілого. Усі навчально-виховні заклади є відкритими системами. Вони характеризуються взаємодією із зовнішнім середовищем. Функціонування навчального закладу спрямоване на досягнення мети, обумовленої потребами особистості й суспільства. Загальна мета конкретизується за допомогою завдань, об’єднані в окремі напрями навчально-виховної роботи. Ефективне управління передбачає уміння керівників шкіл, учителів, органів учнівського самоврядування визначати завдання і на кожному етапі співвідносити їх із загальною метою, регулюючи й корегуючи досягнення визначених результатів.

Функціонування педагогічної системи можливе при наявності відповідних умов. Під умовами функціонування педагогічної системи розуміють стійкі обставини, які впливають на її розвиток.

В управлінні школою прийнято виділяти , як мінімум, дві групи умов: загальні і специфічні.

До загальних умов належать: соціальні, економічні, культурні, національні, географічні умови. До специфічних – особливості соціально-демографічного складу учнів, місцезнаходження школи, матеріальні можливості школи, виховні можливості навколишнього середовища.

Структурні компоненти педагогічної системи представлені двома підсистемами – управляючою (адміністрація, педагогічний колектив) і підсистемою яка управляється (учнівський колектив), а також змістом, формами, методами і засобами педагогічної діяльності.

Отже, діяльність керівників шкіл , спрямована на досягнення цілі загальноосвітнього навчального закладу за допомогою учасників навчального процесу, є серією безперервних взаємопов’язаних дій.

Ці дії називаються управлінськими функціями : аналіз інформації, планування, організація, контроль.

• Функціональні обов’язки посадових осіб

• Функції внутрішкільного управління (аналіз інформації, планування, організація, внутрішкільний контроль).

• Організаційні форми управлінської діяльності в школі (рада школи, педагогічна рада, нарада при директорові тощо).

• Прийняття рішень.

Тема лекції:

ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ

ПЛАН

І. ВСТУП.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА.

1. Поняття про процес управління.

2. Функції внутрішкільного управління.

3. Прийняття рішень.

ІІІ. ВИСНОВКИ.

І. ВСТУП.

Презентація теми.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА.

1. Поняття про процес управління.

Нагадаємо, що латинське слово processus означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку, сукупність послідовних дій з метою досягнення певного результату. Діяльність керівників шкіл, спрямована на досягнення цілі загальноосвітнього навчального закладу за допомогою учасників педагогічного процесу, є серією безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії називаються управлінськими функціями.

Процес управління – це здійснення взаємопов’язаних управлінських функцій, необхідних для того, щоб сформувати мету загальноосвітнього закладу і успішно її реалізувати.

Урахування змісту і структури «шкільного виробництва» дозволяє виділити 4 управлінські функції: аналіз інформації, планування, організація і контроль.

У загальних рисах процес управління школою здійснюється таким чином: управляюча підсистема (керівники школи) отримує певну інформацію про стан підсистеми, що управляється. Цю інформацію вона аналізує,порівнює зі станом зовнішнього середовища,розпорядженнями та рекомендаціями керівних органів освіти, напрацьовує та приймає управлінські рішення, спрямовані на впорядкування стану керованої підсистеми або переведення її на новий, вищий рівень. Це рішення (командна інформація) потрапляє до керованої підсистеми. Коло руху інформації в управлінській діяльності керівників школи замикається.

Порушення хоча б однієї ланки цього циклу призводить до того, що керована підсистема частково чи повністю виходить із взаємодії з управляючою підсистемою.

Процес управління складається з великої кількості різних за цілями і завданнями, об’єктами і тривалістю управлінських циклів: навчальний рік, навчальний семестр, навчальна чверть. Управлінський цикл завжди має функції аналізу, планування, організації, контролю.

2. Функції внутрішкільного управління.

Аналіз інформації

Аналізом інформації називається функція управління, що спрямована на вивчення стану школи і зовнішнього середовища, що її оточує, об’єктивну оцінку результатів педагогічного процесу і вироблення на цій основі регулюючих механізмів подальшого функціонування або проведення системи в русло нового якісного стану.

Аналіз інформації в структурі управлінського циклу займає особливе місце: з нього починається і ним закінчується будь-який управлінський цикл. Основними об’єктами, які постійно аналізуються керівниками школи є: урок, інші форми навчальних занять, колективна діяльність учнів у позаурочний час, аналіз підсумків навчального року.

У теорії і практиці внутрішкільного управління визначені основні види аналізу інформації. Існують різні його класифікації залежно від об’єкта аналізу. Для прикладу розглянемо види аналізу за змістовою ознакою.

Параметричний аналіз – допомагає щоденно аналізувати показники навчально-виховного процесу, виявляти причини, які порушують його оптимальне протікання, виробляти рекомендації щодо усунення цих причин. Предметом параметричного аналізу є: урок і виховна справа, вивчення поточної успішності, відвідування учнями навчальних занять, стан дисципліни, дотримання розкладу, санітарний стан школи тощо.

Параметричний аналіз не завжди дає можливість виявити глибинні причини тих чи інших педагогічних явищ. Однак він є найбільш важливим, тому, що фіксування результатів, їх систематизація і осмислення є базою для проведення іншого виду аналізу – тематичного.

Тематичний аналіз – спрямований на вивчення більш стійких залежностей, тенденцій у протіканні і результатах педагогічного процесу.

Предметом тематичного аналізу є: система уроків, система позакласної роботи тощо. Тематичний аналіз дозволяє більш глибоко проникнути в суть особливостей прояву тих чи інших сторін педагогічного процесу.

Підсумковий аналіз – використовується для вивчення результатів одного із звітних періодів роботи школи., проводиться після закінчення чверті, півріччя, семестру, навчального року.

Планування

Плануванням називається функція управління, що полягає у визначенні мети навчального закладу та розробці програм її досягнення.

Планування має бути підпорядковане принципам науковості, передбачати систему науково-обгрунтованих завдань, змісту, методів, форм і засобів. Серед інших вимог до планування – чіткість, зрозумілість, педагогічна доцільність, єдине спрямування, організаційна, концептуальна єдність заходів у досягненні сформульованих цілей.

За формою планування буває текстовим, графічним, змішаним. Але завжли йому повинна бути властива календарність.

За терміном передбачення і реалізації дій планування діяльності школи поділяють на перспективне, річне, поточне.

Перспективний план розробляється на 3-5 років на основі глибокого аналізу роботи школи за останні роки.

Мета плану – визначити найважливіші орієнтири, головні напрями розвитку навчального закладу на наступні роки. До структури перспективного плану входять питання контингенту учнів, потреби школи у педагогічних кадрах, перспективи оновлення навчально-виховного процесу, розвиток матеріально-технічної бази, фінансова, комерційна діяльність та ін.

Річне планування забезпечує основні завдання педагогічного колективу га наступний рік(формується протягом поточного року). Загалом річний план охоплює такі розділи: вступ, виконання Закону про освіту, організація роботи з кадрами, керівництво навчально-виховним процесом, внутрішкільний контроль за навчально-виховним процесом, робота з батьками, спонсорами, громадськістю, зміцнення матеріально-технічної бази.

Поточне планування – це календарні плани організаційної, методичної та позакласної роботи на місяць, чверть, семестр: плани роботи вчителів, класних керівників, директора та його заступників, учнівських гуртків та організацій тощо.

Планування навчально-виховної роботи є важливою умовою її успішності, оскільки забезпечує цілеспрямовану діяльність (раціональне використання можливостей і резервів) усіх підрозділів. Планування дає змогу уникнути дублювання, заздалегідь визначити питання, на яких слід зосередити увагу, спланувати роботу й особистий час учителів та учнів.

Організація

Під організацією розуміють діяльність керівника школи, спрямовану на формування та регулювання структури взаємодій і відносин, яка необхідна для виконання прийнятих планів і управлінських рішень.

Організація передбачає підбір виконавців (учителів, класних керівників, учнів, батьків, представників громадськості) кожного конкретного завдання із великої кількості завдань, визначених у річному плані роботи школи, а також координацію зусиль усіх виконавців, оцінку ходу і результатів їх роботи.

Організаційні форми управлінської діяльності: рада школи, педагогічна рада, нарада при директорові, нарада при заступниках директора школи, оперативні наради, методичні семінари, засідання комісій тощо.

Рада школи – обирається на зборах (конференціях – вищим органом громадського самоврядування); затверджує режим роботи школи, підтримує ініціативи щодо удосконалення системи навчання і виховання, заохочення творчих пошуків, дослідницько-експериментальної роботи педагогів, вносить пропозиції про стимулювання педагогічних та інших працівників школи, організовує громадський контроль за харчуванням і медичним обслуговуванням, створює умови для педагогічної освіти батьків, контролює витрати бюджетних і позабюджетних коштів та виконує інші функції. До ради школи обираються: представники від працівників цього закладу, учнів школи ІІ-ІІІ ст., батьків і громадськості.

Педагогічна рада школи рада професіоналів. До її складу входять: педагоги, що працюють в одному педагогічному колективі. Очолює педагогічну раду директор школи. Педагогічна рада покликана вирішувати питання, пов’язані безпосередньо з організацією навчально-виховного процесу, визначенням шляхів його удосконалення.

Нарада при директорові – корекція окремих сторін педагогічного процесу. Беруть участь у нараді при директорові лише ті педагоги, які несуть відповідальність за вирішення поставлених на порядок денний питань.

Наради при заступниках директора школи розглядають поточні питання, які стосуються їх адміністративної компетенції.

Оперативні інформаційні наради проводяться у зв’язку з виникненням тих чи інших реальних ситуацій.

Внутрішкільний контроль

Внутрішкільний контроль є функцією управління,яка встановлює необхідність реального ходу навчально-виховного процесу загальнодержавним вимогам і планам роботи школи. Інформація, яка одержується в результаті внутрішкільного контролю, стає предметом педагогічного аналізу.

Ефективне здійснення завдань внутрішкільного контролю можливе за умов дотримання важливих вимог: систематичності, об’єктивності, гуманізації, індивідуалізації, диференціації.

Змістом внуитрішкільного контролю є цілісний педагогічний процес.

Види контролю (за Т.І. Шамовою): тематичний і фронтальний.

Тематичний контроль спрямований на поглиблене вивчення будь-якого конкретного питання у системі діяльності педагогічного колективу, групи учителів чи окремого педагога.

Фронтальний контроль спрямований на всебічне вивчення діяльності педагогічного колективу, методичного об’єднання, окремого вчителя.

Форми контролю: персональний, класно-узагальнюючий, тематично-узагальнюючий, комплексно-узагальнюючий.

Персональний контроль – здійснюється за роботою окремого вчителя, класного керівника, вихователя.

Класно-узагальнюючий – вивчає фактори, які впливають на формування класного колективу.

Предметно-узагальнюючий- застосовується у тих випадках, коли вивчається стан і якість викладання окремого предмета.

Тематично-узагальнюючий контроль використовується для вивчення роботи різних учителів у різних класах, але з окремих напрямів навчально-виховної роботи.

Комплексно-узагальнюючий контроль передбачає отримання інформації про організацію вивченнятряду навчальних предметів в одному або декількох класах.

Основними методами здійснення контролю є:спостереження, вивчення й аналіз документації, бесіди, анкетування, проведення контрольних робіт, хронометрування тощо.

Внутрішкільний контроль дає позитивні результати тоді, коли він охоплює всі сторони педагогічного процесу, коли здійснюється партнерство керівників шкіл, учителів, вихователів, спрямоване на кінцевий результат.

3. Прийняття рішень.

Усі згадані функції внутрішкільного управління мають загальну характеристику: вони вимагають прийняття рішень. Для того, щоб забезпечити чітку роботу навчального закладу, його керівник повинен здійснити серію правильних виборів із декількох альтернативних. Вибір однієї з альтернатив – це рішення. Прийняття рішення є вибором того, як і що аналізувати, планувати, організовувати, контролювати. Кожна управлінська функція пов’язана з прийняттям рішень, які потребують впровадження їх у життя.

Управлінські рішення мають такі форми: план роботи школи на навчальний рік, плани роботи підрозділів школи, рішення ради школи, педагогічної ради, рішення зборів трудового колективу, конференції, профспілкових зборів, наказ, розпорядження, рекомендації, поради.

ІІІ. Висновки.

ТЕМА ЛЕКЦІЇ:

МЕТОДИЧНА РОБОТА В ШКОЛІ

План

1. Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної підготовки педагога.

2. Принципи та функції методичної роботи в школі.

3. Основні форми методичної роботи в школі.

3. Робота методичних об’єднань.

4. Курси підвищення кваліфікації та атестація педагогічних кадрів.

Найдосвідченіший педагог ніколи не повинен спинятися на досягнутому,

бо якщо нема руху вперед, то неминуче починається відставання.

В.О. Сухомлинський.

Справжній учитель завжди вчиться, розвивається, шукає нових методів викладання свого предмета, залучення учнів до інтелектуальної співпраці і співтворчості, відкритий для обміну досвідом зі своїми колегами. Методична робота спонукає вчителя до підвищення свого фахового рівня, сприяє збагаченню педагогічного колективу педагогічними знахідками, допомагає молодим учителям переймати майстерність досвідчених колег.

Методична робота – спеціально організована діяльність педагогічного колективу, що створює умови для підвищення майстерності педагога.

Сьогодні вводиться і нове поняття (К.С. Фаріно) - «науково-методична робота». Поява нового поняття пов’язана з тим, що сучасній загальноосвітній школі і особливо навчальним закладам нового типу властиві такі форми наукової роботи, як проведення експериментальних досліджень на широкій основі; засвоєння інновацій, наближених до досвіду даної школи; розробка довгострокових дослідно-експериментальних проектів тощо. Науково-методична робота – це цілісна система, яка складається із двох взаємопов’язаних підструктур: навчально-методичної та науково-дослідницької.

Навчально-методична підструктура спрямована на підвищення професійно-педагогічної культури педагогів і комплексне методичне забезпечення навчально-виховного процесу. Науково-дослідницька підструктура стимулює процес створення і впровадження нових педагогічних ідей, технологій навчання і виховання, забезпечує експериментальну перевірку їх ефективності.

Методична робота здійснюється за такими напрямами:

• поглиблення філософсько-педагогічних знань (вивчення педагогічної теорії та методики навчання й виховання);

• вивчення принципів розвитку української національної школи (збагачення надбаннями української педагогічної думки);

• освоєння методики викладання додаткових предметів;

• систематичне інформування про нові методичні розробки;

• оволодіння науково-дослідними навичками.

Основні принципи структурування і змісту методичної роботи:

• зв'язок із життям, з практичною реалізацією перебудови школи, актуальність повного і точного урахування сучасного, соціального замовлення суспільства, врахування не тільки глобальних проблем, а і проблем близьких колективу вчителів;

• науковість методичної роботи – відповідність усієї системи підвищення кваліфікації працівників науковим досягненням у різних галузях знань;

• системність, цілісність – єдність мети,знань, змісту, форм і методів роботи з педагогами, спрямованість на високі кінцеві результати, керівництва і планування ідей методичної роботи;

• комплексність – єдність і взаємозв’язок усіх сторін та напрямків підвищення кваліфікації вчителів (у питаннях спеціальної методики, дидактики і теорії виховання, педагогічної етики і розвитку загальної культури й ін..);

• систематичність, послідовність – охоплення педагогічних працівників різними формами методичної роботи впродовж року;

• єдність науки і практики – орієнтація на сучасний рівень наукових досягнень з урахуванням можливостей педагогічного колективу;

• пріоритетність – свідомий, обґрунтований вибір наукових проблем, ідей, здатних обєднати і зацікавити весь плановий зміст методичної роботи;

• оперативність, гнучкість, мобільність – уміння оперативно і гнучко реагувати на всі зміни, переглядати в разі потреби систему методичної роботи.

Основні функції системи методичної роботи:

• діагностична – виявлення різниці між рівнем компетентності педагогів і вимогами до їхньої професійної діяльності;

• коригувальна – внесення корекції в науково-методичну інформацію з урахуванням нових психолого-педагогічних теорій та вимог суспільства і держави до школи;

• оновлююча – поповнення і поглиблення знань відповідно до змін у змісті освіти;

• прогнозуюча – виявлення перспектив у роботі з педагогічними кадрами;

• компенсаційна – відновлення знань і умінь педагогів щодо потреб життя;

• моделююча – трансформування наукових педагогічних ідей ітехнологій у шкільній практиці, процес їхньої розробки і коректування;

• інформаційно-оцінювальна – одержання конкретної інформації стосовно самооцінки рівня педагогічної майстерності і загальної культури педагогів.

Основні форми методичної роботи в школі – індивідуальні, групові, колективні.

• Індивідуальна форма.

• Масові й групові форми.

Найважливішою індивідуальною формою науково-методичної роботи є самоосвіта. Самоосвіта – це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб загальноосвітньої школи, одержані з різних джерел, додатково до тих, що отримані в базових навчальних закладах. Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає поліпшення якості викладання предмета, якості виховної роботи, підвищення рівня знань, вихованості і розвитку учнів.

Одним із важливих видів самостійної роботи педагога є його індивідуальна робота над шкільною науково-методичною темою (проблемою).

Групові форми об’єднують педагогів за інтересами, в них створюються оптимальні умови для обміну досвідом роботи, для творчих дискусій, виконання практичних завдань (методичні об’єднання або кафедри, школи передового педагогічного досвіду, школи молодого вчителя, проблемні, ініціативні групи та ін.)

Методичні (об’єднання) комісії – покликані забезпечити ознайомлення педколективу з новою педагогічною інформацією, передовим досвідом, сприяють впровадженню їх у навчально-виховний процес.

Організовуються вони за територіальною ознакою (шкільні, міжшкільні, кущові, районні), за типами шкіл, навчальними предметами, їх циклами. У школах методичні об’єднання створюються за наявності трьох і більше вчителів однієї спеціальності. Керують методичними об’єднаннями учителі-методисти чи старші вчителі.

Основними формами роботи методичних об’єднань можуть бути: заслуховування і обговорення доповідей, огляд новітньої науково-педагогічної літератури, обговорення цікавих публікацій, проведення відкритих уроків, практичних занять, організація консультацій, заслуховування звітів учителів, участь в атестації вчителів, участь у вивченні , узагальненні та впровадженні передового педагогічного досвіду, проведення контрольних зрізів навчальних досягнень учнів, прийняття рішень про моральне чи матеріальне стимулювання учителів.

Кафедри – розподіляють обов’язки між учителями, встановлюють порядок науково-методичних досліджень, планують та здійснюють фахову перепідготовку, забезпечують зростання професійної майстерності.

Школи передового педагогічного досвіду реалізують ідею наставництва. Створюються за наявності в педагогічному колективі одного або кількох учителів – майстрів педагогічної праці, носіїв передового досвіду і сприяють передачі цього досвіду іншим педагогам.

Проблемна (інноваційна) група – форма творчої діяльності педагогів, спрямована на вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду і запровадження у шкільну практику досягнень педагогічної науки.

Ініціативні групи – як правило, утворюються на час підготовки і проведення найвагоміших науково-методичних заходів (педагогічної ради, науково-педагогічної конференції). Ініціативна група вивчає стан актуальних питань навчально-виховної та науково-дослідної роботи та висловлює побажання щодо вдосконалення певної ділянки роботи.

Методична рада школи – очолює директор або завуч.

Масові форми науково-методичної роботи сприяють збагаченню професійних інтересів педагогів, удосконаленню їх знань, виробленню позицій із важливих педагогічних проблем сучасності, виявленню і узагальненню найкращого педагогічного досвіду. До масових форм науково-методичної роботи належать шкільні семінари і семінари-практикуми, педагогічні читання, науково-практичні конференції, виставки тощо.

До колективних форм методичної роботи відносять також: взаємовідвідування уроків, єдиний методичний день, творчі звіти вчителів, опорні школи, експериментальний педагогічний майданчик.

Атестація педагогічних працівників. Атестація педагогічних працівників – це визначення їхньої відповідності зайнятій посаді, рівню кваліфікації. Основною метою атестації є активізація творчої професійної діяльності педагогів, стимулювання безперервної фахової та загальної освіти, якісної роботи, підвищення відповідальності за результати навчання і виховання, забезпечення соціального захисту компетентної праці.

Методичною роботою в школі керують директор та його заступники. Директор створює необхідні умови для підвищення ідейно-теоретичного рівня і кваліфікації вчителів, а завучі організовують її за допомогою керівників методичних об’єднань, учителів-методистів, старших вчителів та інших педагогів.

Атестація працівників загальноосвітніх шкіл проводиться відповідно до ст. 49. Закону України «Про освіту» та регулюється діючим Типовим положенням про атестацію.

Відповідно до діючого положення при навчальних закладах, районних (міських) органах державного управління освітою, управліннях освіти обласних (міських) райдержадміністрацій створюються атестаційні комісії.

Кожна комісія розглядає коло питань своєї компетенції.

Основним рішенням, яке приймається атестаційною комісією, є рішення про присвоєння кваліфікаційної категорії. За наслідками атестації встановлюються такі кваліфікаційні категорії: «спеціаліст», «спеціаліст І категорії», «спеціаліст ІІ категорії», «спеціаліст вищої категорії», та може бути присвоєне педагогічне звання: «старший учитель», «вчитель-методист», «старший вожатий-методист» тощо. Атестація здійснюється на основі комплексної оцінки рівня кваліфікації, педагогічної майстерності, результатів педагогічної діяльності шляхом проведення «зрізів навчальних досягнень учнів», контрольних робіт, тестування, відвідування уроків, позакласних заходів тощо.

Підвищення кваліфікації. Професійна підготовка вчителя продовжується протягом усієї професійної діяльності педагога. Відповідно до планів підвищення кваліфікації один раз на 4-5 років педагоги проходять спеціальне навчання з відривом від основного місця роботи в інститутах післядипломної освіти або на спеціальних факультетах ВНЗ, Інститутах підвищення кваліфікації медпрацівників,

Література

1. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті// Педагогічна газета.-2001.-№7. -липень.

2. Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття) // Освіта. – 1993. – грудень. - № 44-46.

3. Концепція національного виховання. // Рідна школа. – 1995. -№ 6. – С.18-25.

4. Ващенко Г. Загальні методи навчання. Підручник для педагогів,- К.. 1997. -415с.

5. Волкова Н.П. Педагогіка. –К., 2001.-576 с.

6. Зайченко І.В. Педагогіка. Навч.посібник. -Чернігів, 2003. – 528 с.

7. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник.-К.:Знання- Прес,2003. - 418 с.

7. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. Вид. 2-ге, перероб., доп. – К.: Академвидав, 2007. - 656 с.

8. Підласий И. П. Педагогіка. – М . : Владос , 1999.

9. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів освіти. – К.: "Академія", 2000.

10. Ягупов В.В. Педагогіка. Навч.посібник. -К., 2003.

11. Якса Н.В. Основи педагогічних знань: Навч. посіб. –К.: Знання, 2007. -358 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

12. Педагогіка в запитаннях і відповідях: Навч. посіб./ Л.В. Кондратова, О.А.Пермяков, Н.І. Зеленкова, Г.Ю. Лаврешина. –К.: Знання, 2006. – 252 с. (Вища освіта ХХІ століття).