2. Особливості класно-урочної системи навчання.

Основними ознаками класно-урочної системи є:

• формування з учнів приблизно одного віку та рівня підготовки класу, що зберігає в основному постійний склад;

• те, що клас працює за єдиним річним навчальним планом, програмою, розкладом;

• урок як основна форма навчання, що зазвичай присвячений одному навчальному предмету, темі;

• уроки постійно чергуються;

• те, що роботою учнів керує вчитель, який оцінює результат навчання зі свого предмета і вирішує питання про переведення учня в наступний клас;

• навчальний рік, день, перерва, розклад, канікули. (Завдання до практичного: виписати переваги та недоліки класно-урочної системи).

Переваги класно-урочної системи: більш чітка організаційна структура, економність (відразу навчається велика група учнів), сприятливі умови для взаємного навчання, колективної діяльності, виховання і розвитку учнів.

Недоліки: орієнтація на «середнього» учня, відсутність умов для проведення індивідуальної навчально-виховної роботи з учнями, однаковий для всіх темп та ритм роботи, часта зміна навчальних предметів, перевантаження фронтальними формами роботи та репродуктивною діяльністю, низький ступінь самостійності, перевантаження вербальних методів навчання, суб’єктивність оцінки результатів навчання.

3. Урок як основна форма навчання.

Урок – найбільш поширена навчальнопланова форма навчання, що передбачає роботу з групою учнів одного віку, постійного складу за розкладом та єдиною для всіх програмою навчання.

Урок – це цілісний, логічно завершений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку та рівня підготовки, спрямовану на розв’язання поставлених навчально-виховних і розвивальних завдань.

Мистецтво проведення уроку багато в чому залежить від розуміння та виконання вчителем спеціальних і педагогічних вимог, що визначаються завданнями школи, закономірностями й принципами навчання. Вітчизняні педагоги В Гал узинський та М. Євнух виокремлюють такі вимоги до уроку: дидактичні, виховні, психологічні, гігієнічні (робота з табл. «Загальнопедагогічні вимоги до уроку»).

У дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків. Найбільш вдалою і прийнятною є класифікація уроків за дидактичною метою. Український дидакт В.О. Онищук виділяє такі типи уроків: урок засвоєння нових знань, урок формування умінь і навичок, урок застосування умінь і навичок, урок узагальнення і систематизації, урок контролюта корекції знань, умінь і навичок, комбінований урок.

Залежно від типу уроку логічно вибудовується його структура. Структура уроку – це сукупність, послідовність та логічний зв'язок елементів, які становлять його модель. Робота з таблицею «Узагальнена структура різних типів уроків».

При проведенні уроку важливим є питання щодо організації навчальної діяльності учнів. У сучасній дидактиці широко використовуються такі форми: індивідуальна, парна, групова, фронтальна.

6. Нетрадиційні, нестандартні, інноваційні уроки.

Головна мета таких уроків – пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці.

Нетрадиційний(неординарний) урок – це імпровізоване навчальне заняття, відрізняється від традиційного уроку формою проведення: уроки - ділові ігри, прес-конференції, змагання, КВК, театралізовані уроки, взаємо навчання, суди, екскурсії, уроки-фантазії тощо.

Нетрадиційні уроки більше подобаються учням, ніж звичайні буденні заняття з установленою структурою й режимом роботи, тому практикувати такі уроки доцільно кожному вчителю, однак перетворювати їх на панацею небажано.

Нестандартні уроки – уроки, які мають незвичну, нестандартну методичну структуру – інтегровані уроки, бінарний урок.

Інноваційний урок – містить щось нове, оригінальне, творче, привнесену учителем зміну в цілі, зміст, методи, засоби, а також саму форму організації занять, поєднання нетрадиційного та нестандартного уроків.

7. Допоміжні форми організації навчання.

До допоміжних форм організації навчальної роботи належать різноманітні заняття, які доповнюють і розвивають класно-урочну систему діяльності учнів (семінари, практикуми, консультації, конференції, гуртки, факультативні заняття. Навчальні екскурсії, домашня самостійна робота, та ін.). Таке визначення є дещо умовним, тому що деякі форми перейшли до розряду нестандартних уроків, інші (домашня робота) – можуть на деякий час ставати основними формами організації навчальної роботи. (До практичного заняття: розглянути допоміжні форми навчання, законспектувати мету, специфіку таких форм. Самостійна робота: розглянути поняття індивідуалізація, диференціація, педагогічна підтримка.

ІІІ. Висновки.