Тема лекції 9 форми організації навчання

ПЛАН

І. ВСТУП.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА.

1. Основні існуючі форми організації навчального процесу. Їх класифікація.

2. Особливості класно-урочної системи навчання.

3. Урок як основна форма навчання.

4. Особливості підготовки і проведення нетрадиційних уроків.

5. Додаткові форми організації навчання.

ІІІ. ВИСНОВКИ.

І. ВСТУП.

1. Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних знань з попередньої теми.

• Дайте визначення поняттям «метод навчання», «прийом», «засоби навчання».

• Що ми розуміємо під класифікацією методів навчання? Назвіть основіні класифікації методів навчання.

2. Презентація теми.

Відродити потяг до знань можна не тільки оновлюючи зміст освіти, але й головний механізм навчання – форми і методи. Правильний вибір і володіння формами вчителем дає йому можливість забезпечити доступність навчання та розвиток в учнів пізнавальних інтересів. Застаріння, неспрацювання цього механізму приводить до перевантаження і до низької якості знань учнів. Отже, сьогодні ми будемо говорити про форми організації навчання взагалі, їх різновиди та особливості класно-урочної форми навчання..

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА.

1. Основні існуючі форми організації навчального процесу.

Філософська наука під формою розуміє спосіб існування і вираження змісту, а також внутрішню організацію змісту. У перекладі з латинської форма – зовнішній вигляд, обрис.

Форми організації навчання входять до операційно-діяльнісного компоненту процесу навчання і визначають, як за реальних умов організувати навчання.

Форма організації навчання – це зовнішня сторона упорядкованої, взаємопов’язаної діяльності учителя і учнів, спрямована на розв’язання завдань навчання (обмежена в часі і просторі взаємозумовлена діяльність учителя та учнів).

Історично давніми формами і найбільш розповсюдженими були індивідуальні, індивідуально-групові і масові. Ці форми деякі автори відносять до загальних форм навчання, оскільки вони застосовуються в різних системах навчання (дидактична система – це сукупність компонентів, що утворюють єдину цілісну структуру, спрямовану на досягнення мети навчання. До системи входять: ціль, зміст освіти, дидактичні процеси, організаційні форми, методи, засоби, принципи навчання).

Історія розвитку освіти знає різні системи навчання, де перевагу надавали тим чи іншим формам його організації:

(Індивідуалізація навчання – це система засобів яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Диференціація – така форма індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об’єднуються в групи для окремого навчання.)

• Індивідуальна форма навчання – найстаріша форма навчання, яка бере свій початок з глибокої давнини. Учитель працює з одним учнем.

• Індивідуально-групова форма організації навчального процесу – ХУІ – ХУІІ ст. вчитель працює не з одним учнем, а з групою різновіковиї дітей, неоднаковим за рівнем підготовки.

• Групова форма – вчитель почав працювати зі стабільною групою одночасно. Контури її окреслив німецький педагог Й Штурм, В. Ратке. Стала прототипом класно-урочної системи.

• Взаємне навчання (белл-ланкастерська система) – виникла в Англії в кінці 18 ст. і названа за прізвищами своїх засновників – педагогів Е Белла та дж.Ланкастера. Побудована на засадах взаємного навчання, коли старші учні, які добре вчаться (монітори») виступали помічниками вчителя і під його керівництвом вели навчання з рештою учнів. Усі учні (кілька сотень) розподілялись на «десятки». Підручників у такій школі не було, весь навчальний матеріал завчався зі слів учителя, а потім і «моніторів», які дослівно повторювали його, Сам учитель контролював роботу моніторів, що працювали одночасно у великому приміщенні, де стояли великі столи, кожен з яких було призначено для окремої «десятки». Зпрозуміло, що за такою системою можна було засвоїти лише початки грамоти.

• Диференційована система навчання, що враховувала здібності учнів (мангеймська система) – названа за назвою міста ман гейм. Засновник – німецький педагог Йозеф Зіккенгер (1858-1930). Він запропонував створити 4 класи не за віковою ознакою, а за здібностями учнів: класи для дітей, які мають середні здібності; класи для учнів «малоздібних», які зазвичай не закінчують школу; допоміжні класи – для розумово відсталих дітей; класи «перехідні» - для най здібніших учнів, які можуть продовжити навчання у середніх навчальних закладах. Набір у класи здійснювався на основі тестування, характеристик учителів і результатів іспитів. Система була розкритикована за те, що побудована на хибному уявленні про переваги біопсихологічних факторів розвитку учнів. Хоча її елементи прослідковуються в практиці роботи сучасної школи Англії, Австралії, США.

• Система навчання, яка здобула назву «Дальтон-план» - спрямована на забезпечення індивідуальної активної самостійності учнів. Уперше система була застосована в 1905 році учителькою Оленою Паркхерт в американському місті Дальтон. На початку навчального року вчитель знайомить учнів із річним планом роботи, який містив навчальні завдання з предметів, розподілені за місяцями. Виконання плану здійснювалось кожним учнем самостійно згідно з контрактом, який передбачав зміст і терміни виконання роботи. Для цього він одержував відповідні інструкції, міг скористатися консультативною допомогою вчителя певного предмета, до його послуг були начальні кабінети і лабораторії. Дольтон-план не передбачав строгого розкладу занять. Учні могли планувати свою навчальну діяльність самостійно, обираючи для вивчення той предмет і той навчальний матеріал, який їх більше цікавить у даний час. Темп навчання теж регулювався самим учнем. Один раз на місяць проводилися загальні заняття з предмета, де вчитель робив огляд основного змісту навчального матеріалу в обсязі місячного курсу або проводив конференцію з особливо складних тем. Зміст і обсяг роботи, проробленої за тиждень, фіксувався учнем у спеціальній картці, яка бралася до уваги під час контролю результатів навчання. Але система не виправдала себе. Знання учнів були фрагментарними, не охоплювали увесь обсяг необхідної інформації.

• Бригадне навчання (бригадно-лабораторна система, метод) – використовувалось у вітчизняній школі у 20-ті роки ХХ ст. Свого роду, це була спроба модернізації даль тон-плану. Ця система передбачала організацію навчальної діяльності переважно у групах учнів (бригадах). Організацію поточної роботи бригади здійснював бригадир, що призначався з числа учнів бригади. Кожна бригада одержувала від учителя на певний період (2-4 тижні) певне завдання, що передбачало опрацювання нового навчального змісту, виконання вправ, розв’язування задач, здійснення досліджень, відповіді на контрольні запитання тощо. Учитель виступав у ролі консультанта. У роботі бригад були намагання поєднати індивідуальну і колективну діяльність учнів. Після завершення роботи бригада звітувала про її результати на підсумкових заняттях. Оцінювалась робота бригади в цілому.

• Американський «план Трампа» - ця система виникла у 50-х роках 20 століття у США. ЇЇ розробив професор педагогіки Ллойд Трамп. Система поєдну три форми навчальної взаємодії учителя та учня: 40% часу учні проводили у великих групах (100-150 чол.), їм читали лекції високваліфіковані викладачі, професори; 20% часу учні проводили у малих групах (10-15 чол.), обговорюючи лекції з учителем або кращим учнем; 40 % часу відводилося на самостійну роботу.

• Класно-урочна система – найпоширеніша в світі. ЇЇ теорію та технологію розробив чеський педагог Я.А. Коменський (1633) Уперше подібна форма навчання була застосована у братських школах України і Білорусії (16 ст).

Форми організації навчання класифікують за різними критеріями:

• за кількістю учнів – індивідуальні, мікро групові, групові, масові;

• за місцем навчання – шкільні форми (урок, робота в майстерні, на пришкільній ділянці тощо); позашкільні (екскурсія, домашня робота);

• за часом навчання – урочні і позаурочні (факультативи, олімпіади, гуртки тощо);

• за дидактичною метою – форми теоретичного навчання (лекції), комбінованого або змішаного (урок, семінар, домашня робота); практичного і трудового навчання (практикуми, праця в майстернях); за тривалістю часу навчання (урок, спарене заняття, спарені скорочені заняття (70 хв.), уроки «без дзвінків».