2. Державне управління системою загальної середньої освіти.

Державна політика в галузі загальної середньої освіти зафіксована у законі України «Про освіту» (1991,1996), Законі України «Про загальну середню освіту» (1999).

Організаційно-управлінським проектом державної політики в галузі освіти є «Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті» (2002р). В Національній доктрині розвитку освіти зазначено – що нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюється навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою.

Керівництво закладами освіти ґрунтується на таких принципах:

державотворення– діяльність усіх ланок загальноосвітніх навчально-виховних закладів має бути спрямована на утвердження та розвиток державності України, піднесення її авторитету в світовому співтоваристві. Кожна школа на підставі законодавчих документів, має свій статут, у якому визначається мета діяльності школи, норми і правила життя установи, права й обов’язки членів шкільного колективу тощо. Але цей статут ніяк не може суперечити основним державним документам про школу і не має обмежувати права вчителів та учнів.

Демократизації-всебічному врахуванню керівником закладу думок, інтересів, побажань, прагнень усіх учасників навчально-виховного процесу, підзвітність керівництва трудовому колективу, конкурсний відбір керівних кадрів тощо;

цілеспрямованості –визначення перед шкільним колективом макро- і мікро- завдань, які б обумовлювали планування, діяльність окремих ланок, структурних підрозділів навчально-виховного закладу, виступали передумовою створення перспективних ліній;

компетентності – вимагає від усіх посадових осіб високого рівня науково-педагогічної підготовки, професіоналізму;

плановості– передбачає чітку систему перспективного і щоденного планування всіх видів навчально-виховного процесу, організаційно-господарського процесу;

перспективності – випливає в разі потреби гіпотетичного передбачення та прогнозування діяльності школи не тільки на навчальний рік, а й на увесь період навчання учнів;

гуманізації– ґрунтується на усвідомленні того, що найвищою цінністю у світі є людина; повага до кожної особистості, захист її прав на свободу, всебічний розвиток тощо мають пронизувати всю систему взаємин у шкільному колективі;

поєднання єдиноначальності, колегіальності й персональної відповідальності – керівник навчально-виховного закладу несе персональну відповідальність перед вищими органами освіти, суспільством, державою і передусім перед законом за стан справ у дорученій йому установі, директор має право в рамках закону самостійно приймати рішення, вимагати їх виконання від усіх працівників закладу; одночасно він поєднує свою діяльність з колегіальними органами – радою, педагогічною радою і несе відповідальність за реалізацію цих органів у рамках відповідних законів;

ініціативи й активності – випливає з необхідності в освітньо-виховній роботі постійно виявляти творчість та активність з тим, щоб постійно перебувати в ролі провідної ініціативної особистості;

об’єктивності оцінки виконання учасниками педагогічного процесу функціональних обов’язків за результатами конкретних справ – викликає необхідність систематично контролювати діяльність посадових осіб, об’єктивно оцінювати її за результатами конкретно виконаної роботи, реальними наслідками (рівень успішності й вихованості учнів), проводити цю роботу гласно з урахуванням думки педагогічного колективу.

Державні органи управління системою загальної середньої освіти.

Для послідовного проведення державної політики в сфері загальної середньої освіти в Україні створені відповідні державні органи управління:

Міністерство освіти і науки України, Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади загальної середньої освіти, управління освіти обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних, міських державних адміністрацій.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі загальної середньої освіти є Міністерство освіти і науки України - реалізує державну політику в сфері загальної середньої освіти, здійснює в межах своїх повноважень нормативно-правове регулювання відносин в системі ЗСО, визначає перспективи розвитку системи ЗСО, розробляє, впроваджує і контролює додержання Державного стандарту організовує підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників тощо (Закон «Про загальну середню освіту).

Місцеві органи виконавчої влади-управління освіти при обласних держадміністраціях, відділи освіти при районних, міських держадміністраціях та органи місцевого самоврядування в галузі ЗСО-забезпечують реалізацію в галузі державної політики у сфері ЗСО на відповідній території, контролюють додержання законів та інших нормативно-правових актів у галузі освіти та інше.

Для сучасного стану системи управління освітою характерний процес децентралізації – передача ряду функцій і повноважень від вищих органів управління нижчим. Державні органи розробляють найбільш загальні стратегічні напрями, а обласні і районні органи спрямовують зусилля на вирішення конкретних, фінансових, кадрових, матеріальних, організаційних проблем.

Друга характерна особливість – перехід від державного до державно-громадського управління освітою.Органами громадського самоврядування загальноосвітнього навчального закладу є загальні збори (конференція) колективу; рада загальноосвітнього навчального закладу, районна (міська), обласна конференції працівників освіти, районна (міська) рада з питань народної освіти, всеукраїнський з’їзд працівників освіти.

Важливим показником підсилення суспільного характеру управління освітою є роздержавлення системи освіти. Поряд з державними в Україні функціонують недержавні навчально-виховні заклади. Управляння такими закладами здійснює безпосередньо його засновник або за його дорученням опікунська рада, сформована засновником.