2. Рушійні сили та закономірності розвитку особистості.

Розвиток людини від індивіда до особистості - дуже складний і довготривалий процес. Що ж є рушійною силою цього процесу, яка заставляє його відбуватись, здійснюватись?

Рушійна сила розвитку - боротьба суперечностей, які уподібнюються тому «вічному двигуну», що дає невичерпну енергію для постійних перетворень і оновлень. Суперечності - це протилежні начала конфлікту. Людині не доводиться ні шукати, ні придумувати суперечності, вони виникають скрізь, як діалектичні наслідки зміни потреб, що породжені розвитком. Та й сама людина «зіткана» із суперечностей.

Розрізняють внутрішні і зовнішні суперечності, загальні (універсальні), що сприяють розвитку людських мас, та індивідуальні - характерні для окремо взятої людини. Універсальний характер мають суперечності між потребами людини (матеріальні, духовні) та можливостями їх задоволення. Такий же характер мають і суперечності, які проявляються в порушеннях рівноваги між організмом і середовищем, що обумовлює зміну поведінки, пристосування організму. Внутрішні суперечності виникають на ґрунті «незгоди із самим собою» і виражаються в індивідуальних спонуканнях людини, а зовнішні стимулюються силами з зовні, стосунками з іншими людьми, суспільством, природою.. Однією з основних внутрішніх суперечностей є розбіжності, що виникають між новими потребами і можливостями їх задоволення. «Хочу»-«можу», «можна»- «не можна», «є» - «нема» - це типові пари, що виражають наші суперечності.

Процес розвитку особистості має певні закономірності. До закономірностей розвитку особистості належать: а) розвиток особистості має наслідувальний характер; б) особистість людини розвивається під впливом середовища; в) людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; г) людина розвивається в діяльності; д) зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї. (м. Фіцула). У посібнику І.В. Зайченка визначено загальну закономірність розвитку : розвиток людини детермінований внутрішніми і зовнішніми умовами. До внутрішніх умов належать фізіологічні і психічні властивості організму. Зовнішні умови - це оточення, середовище в якому розвивається людина. В процесі взаємодії із зовнішнім середовищем змінюється сутність людини, формуються нові взаємовідносини, що в свою чергу обумовлюють чергові зміни.

Пізнати закономірності людського розвитку - це означає отримати відповідь на ключове питання: якими чинниками обумовлені хід і результати даного процесу.

2. Чинники формування особистості, їх особливості і взаємозв'язок.

Ще стародавні мислителі - Арістотель, Платон, Сократ - розмірковували, дискутували та намагалися знайти оптимальні шляхи розвитку особистості. У вітчизняній педагогіці і психології відчутних результатів у вивченні розвитку школярів досягли П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн, А.Р.Лурія. Вагомий внесок у науку про розвиток зробили зарубіжні дослідники Л. Термен, Е. Геккель, Ф. Мюллер, Й. Шванцара.

Сучасна педагогічна наука виділяє такі чинники формування і розвитку особистості: спадковість (біологічний), середовище (соціальний) і виховання. Взаємодія цих чинників може бути або оптимальною або при перевазі того чи іншого чинника негармонійною. Але жоден із названих чинників не діє самостійно, результат залежить від їх узгодженості.

Підґрунтя, основу формування людської особистості становлять вроджені й успадковані нахили, позначені терміном «спадковість» - біологічний внутрішній чинник.

Спадковість - відновлення у нащадків біологічної подібності. Носії спадковості -гени.

До спадкових властивостей належать:

1. Ознаки «homo sapiens»:

■ задатки, уміння говорити, прямоходіння, мислення, трудова діяльність;

■ особливості нервової системи, група крові, резус-фактор, хвороби крові;

■ зовнішні ознаки: постава, колір волосся, шкіри, очей та ін.;

■ алкоголізм, агресивність (деякими вченими пояснюється як наслідок низького рівня серотоніну в організмі);

■ інші особливості - виконання дій переважно лівою рукою, гемофілія, спадкові захворювання, обмін речовин, гомосексуалізм тощо.

2. Креативність - здатність до творчості.

Дуже цікавим і неоднозначним залишається питання про успадкування рис характеру. Сучасні вчені дійшли висновку, що найбільш яскраво виражені особистісні риси характеру, пов'язані з особливостями будови різних відділів головного мозку і цілком можуть передаватися спадково.

Дуже важливе питання про успадкування інтелектуальних якостей. Що наслідують діти - здібності до певного виду діяльності чи лише нахили, задатки (потенційні можливості для розвитку здібностей)? Експериментальні дослідження дають однозначну відповідь - унаслідуються не здібності, а лише задатки. Чи будуть реалізовані успадковані людиною задатки залежить від того чи отримала людина можливості для переходу спадкової потенції у конкретні способи, які забезпечують успіх у певному виді діяльності (в тому числі інтелектуальної, навчальної). Глен Доман (США, Інститут досягнень потенціалу людини) вважає, що новонароджені діти мають потенціал генія, і, якщо їх правильно виховувати, то здібності будь – якої дитини можуть перекрити геніальність Леонардо да Вінчі та А. Ейнштейна разом узятих.

Людина стає людиною, особистістю тільки у процесі соціалізації, тобто спілкування, взаємодії з навколишнім світом і з людьми. Поза людським суспільством духовний, соціальний, психічний розвиток відбуватися не може (мауглізм). Реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, називається середовищем. Це зовнішній чинник формування і розвитку особистості - соціальний чинник.

Розрізняють також чинники середовища:

■ макрочинники - об'єкти , явища, відносини, обставини, що впливають на життєдіяльність великої групи людей, яка проживає у різних країнах, на планеті;

■ мезочинники - умови й обставини життєдіяльності людини і соціальної групи, до якої вона належить: ідеологія, духовно-моральні відносини, моральні норми та цінності;

■ мікрочинники - матеріальні, побутові умови життя людини, її найближче соціальне оточення.

Виховання - є тією силою яка здатна дати суспільству повноцінну особистість. У широкому соціальному смислі виховання - це передача від старшого покоління до молодшого накопиченого соціального досвіду. Ефективність виховного впливу, взаємодії полягає у цілеспрямованості, систематичності й кваліфікованому керівництві,

заснованому на принципах співробітництва, діалогу, педагогічної підтримки. Отже, виховання є зовнішнім чинником. Ще Я. Коменський зазначав, що від народження природа дає людині зернину знання, але вона може розвиватися тільки за допомогою виховання та навчання. Завдяки їм можна коригувати спадковість і змінювати мікро середовище, створювати певні умови й систему цілеспрямованого впливу на особистість.

Та жоден чинник не буде успішно реалізовуватися та працювати на формування особистості без активного ставлення людини до навколишньої дійсності, тобто діяльності людини.