2.1.5. Принципи надання психологічної допомоги особистості

Легше пізнати людей в цілому, ніж одну людину зокрема.

Б.Паскаль

Все, про що йшлося вище, так чи інакше вже стосувалося певних проблем в організації консультативної взаємодії. Подані далі психологічні принципи або основні правила надання психологічної допомоги узагальнюють сказане та розкривають певні нюанси, на які потрібно звернути увагу в практиці роботи з клієнтом. Серед них у першу чергу слід назвати:

1. Принцип активності особистості. Девіз: інтерес, партнерство, співробітництво. Консультативний процес - арена емоційно, а відтак енер­гетично насиченої взаємодії, яка уможливлює відреагування та інсайти. Залишаючись у пасиві, жодна сторона не виконає свого завдання.

2. Принцип діалогічності. Тільки присутність значущого іншого в сакраментальному діалозі особистості з життям може стати відправною точкою для подальшого розвитку. Можливості для цього відкриваються завдяки діалогу та процесу віддзеркалення. В консультуванні не принципово, кому, коли, що і як говорити, як сидіти, в якій обстановці проводити бесіду. Однак дуже важливо створити якісні стосунки, для яких обов'язковим за Карлом Роджерсом є:

3. Принцип безумовного прийняття. Кожна людина є безумовною цінністю і заслуговує на увагу й повагу до себе. Цей принцип передбачає вмінням консультанта концентруватися на позитивних моментах досвіду клієнта, приймати людину такою, якою вона є; бути конгруентним, тобто послідовним у самовираженні і використанні своїх почуттів (відповідність, узгодженість, рапорт із самим собою та з іншим); бути автентичним, до всього підходити чесно і не ховатися „за фасад"; проявляти емпатію - відчувати людину, розуміти її думки і почуття та вміти продемонструвати це; вміти випромінювати теплоту, щирість та безпосередність.

Емпатія може набувати різних відтінків, (див.: 3.2.2.3). Консультанту варто добре розрізняти тонкі нюанси свого емоційного переживання з приводу переживань клієнта. Це може бути: співпереживання (відчуття тієї ж самої емоції, яку зараз переживає співрозмовник, що є конструктивним, бо багато чого прояснює в ситуації) або співчуття (трохи інше почуття, ніж у співрозмовника, бо до нього додається бажання допомогти). У словнику слово „співчуття" пояснюється дієсловами „турбуватися", „непокоїтись", „виступати співучасником". Симпатія та співчуття провокують на жалісливість та поблажливість до клієнта якому відводиться роль смиренної жертви, котрою

42

раніше керувала "сліпа" доля, а тепер консультант. З огляду на це вважається, що консультантові слід співпереживати, але не варто співчувати клієнтові, щоб не принижувати його як потенційно сильну особистість та не втратити свою рівновагу, бажаючи зробити надможливе.

4. Принцип відповідальності. Кожна людина потенційно готова відповідати за себе. Ніхто не в змозі допомогти іншому психологічно, адже це зміни у внутрішньому просторі особистості. Лише в найбільш серйозних випадках, як вважає Ролло Мей, консультанту варто тимчасово взяти на себе частину відповідальності за порятунок клієнта з тим, щоб вкінцевому рахунку допомогти йому усвідомити свою відповідальність повною мірою (Мзй Р., 1994, с. 98).

Людина зможе допомогти собі тоді, коли зрозуміє, яка їй допомога потрібна, а ще навчиться її отримувати. Завдання консультанта - спочатку замкнути проблему на самій людині, тобто знайти ту її субособістість, яка не може прийняти все так, як воно є, потім – сформувати установку самодопомоги, відповідальності за себе і свої проблеми. Тільки за таких обставин є можливість створити умови для формування у клієнта життєвих навичок самоусвідо­млення, самопідсилення та співволодіння труднощами (допінг-стратегії).

5. Принцип технічності психологічної допомоги, тобто трактування психологічної проблематики як психотехнічної за предметом і методом.

Керуючись натхненням, консультант не має права забувати про вимогу щодо технічності своєї роботи. Н.В.Самоукіна порівнює роботу консультанта з мистецтвом музиканта-виконавця. У музичній школі досить довго „грають по нотах", аж до тих пір, поки музикант отримає відповідну технічну підго­товку, і лише після цього він починає грати не просто ноти, а музику. З одного боку, технічність в консультуванні визначається тим, як консультант навчиться триматися „на плаву" комунікативного діалогу завдяки базовим психотерапевтичним навичкам (див.: 3), з іншого - як зуміє осягнути проб­лему клієнта, підібрати та використати спеціальні техніки психотерапевтичної роботи, максимально ефективні для цього випадку.

В багатьох підручниках з консультування можна знайти аргументи на користь хорошого робочого альянсу, який є достатнім для проведення ефективної консультації. Ця ідея була висунута К. Роджерсом ще в 50-і роки й активно підтримувалася його послідовниками. Справді, інколи терапевтичні стосунки самі по собі можуть забезпечити успіх, але в більшості випадків хороший робочий альянс є необхідним, однак не достатнім. А. Лацарус вважає, що „терапевтичні відносини - це лише ґрунт, який дозволяє технікам пустити коріння". По суті, ефективна терапія вимагає відповідних, правильно використаних технік, застосованих в контексті довірчих і уважних стосунків. Консультативні взаємини служать радше тому, щоб навчати, мотивувати клієнта, ідентифікувати, узагальнювати, формулювати проблеми та технічно впроваджувати в життя їх рішення.

6. Принцип системності, що полягає в системному аналізі будь-якого явища, та в системному підході до будь-якого симптому в усіх площинах: через тіло, душу і духовне життя особистості.

6. Принцип позитивного переосмислення того, що відбувається, та активація гуманістичних цінностей. Слово „позитивний" тут, як і в назві позитивної психотерапії, не означає противагу негативному, а походить від латинського кореня „розіг" - дещо реальне, даність. В слов'янських мовах аналогом виступає скоріше слово „позиція". В процесі позитивного переосмислення сприймається все (і позитивне, і негативне), тобто існує те, що існує, і саме воно з якихось міркувань доцільне, своєчасне і необхідне. Тому не варто „бути розумнішим" за клієнта в його ситуаціях, пропонувати рішення, яким нема альтернативи, нехтувати реаліями буття.

9. Принцип компетентності. Правило: „Не зашкодь". Наступним завданням після встановлення бездоганного консультативного „теле" (Я.Морено) є забезпечення вимоги щодо компетентності психолога. Консультант має право братися за розв'язання лише тих завдань, на яких він розуміється, і використовувати лише ті методики та техніки, які відповідають вимогам професійності та адекватності. Організація роботи консультанта повинна бути такою, щоб ні її процес, ні її результат не зашкодили здоров'ю, стану чи соціальному становищу людини.

Запитання для самоперевірки

1. Що необхідно мати на увазі при встановленні якіснихпсихотерапевтичних стосунків?

2. В чому сутність емпатичного ставлення до клієнта?

3. Продумайте, які вимоги щодо професійної компетентностіконсультанта ви ще додали б до списку.

Домашнє завдання

Доберіть кілька вправ або ігр (можна скористатися відповідним посібником), які на вашу думку могли б посприяти розвитку емпатії. (Див. напр.: Макшанов С.И., Хрящова Н.Ю., Сидоренко Е.В. Психогимнастика в тренинге. - СПб., 1996. - Ч. 2.,; Игрьі - обучение, тренинг, досуг... / Под ред. В.В.Петрусинского. -М: Новая школа, 1994; та ін.)

Запропонуйте своїм колегам повправлятися разом з вами.

Тематика і зміст практичних занаять

Заняття1. Структура та хронотоп консультації

Не варто проводити довготривалі сеанси... Годинна бесіда є оптимальним варіантом для кожного сеансу. Р.Мей

На перший погляд, консультативний діалог скоріше нагадує вільну бесіду, ніж стандартизовану процедуру. Однак більшість консультантів вважають, що психотерапевтична взаємодія має сувору внутрішню логіку і розгортається поетапно. Кожний наступний етап базується на попередньому та просуває інтерв'ю вперед. Звичайно, що і логіка переходу з одного етапу на інший, і витрачений час будуть змінюватися в зв'язку з унікальністю та неповторністю конкретного консультативного випадку, особливостями психотерапевтичного підходу чи навіть уподобаннями консультанта.

Мистецтво консультативної роботи передбачає, що кожне інтерв'ю буде побудовано нестандартно, по-новому. Так само як уроки в школі бувають присвячені засвоєнню нового матеріалу, закріпленню чи перевірці знань, так і консультативна бесіда може бути цілком присвячена збору інформації, закріпленню тих позицій, що стали надбанням попередніх сесій, або набувати будь-якої іншої форми. Для досвідченого консультанта така різноманітність цілком природна. Адже відомо, що застосовуючи лише рефлексивне слухання, можна досягти досить відчутного результату.

Однак початківцям не завадить тримати процес перебігу консультативної бесіди під контролем. Для початку варто умовно розділити консультативну бесіду хоча б на дві частини: дослідницько-діагностичну та терапевтичну частину, в якій зважуються і приймаються рішення з приводу можливих змін та формуються навички, необхідні для відповідних трансформацій. Коли в першій частині консультант працює над створенням рапорту, використовує активне слухання, збирає інформацію, то друга частина може бути більш технічною (наприклад, використовуються відповідні техніки роботи з фобіями, обмеженнями в переконаннях тощо) та містити елементи формування навичок, тренінгу, корекції.

Більш детальна диференціація консультативного інтерв'ю дає можливість виділити у ньому певні кроки, які відповідають конкретним завданням, і мають певну логіку розгортання. Кількість таких кроків може варіюватися від трьох (Хзмбли Г., 1992: 1) встановлення довіри (рапорт та близькість), 2) дослідження, 3) рішення і висновки) до восьми кроків (Шостром 3., Браммер Л., 2002:1) скарга, усвідомлення потреби; 2) формулювання потреби, подолання резистентності,

3)вираз почуттів, прояснення і розробка проблеми, 4) вивчення установок стосовно самого себе, 5) аналіз глибоких почуттів, 6) проробка почуттів, 7) інсайт, 8) активні дії, завершення). Переважна більшість авторів пропонує п'ятикрокову модель інтерв'ю (А.Айві,1998; Н.Пезешкіан, 1993 та ін.). Однак інформативним для консультанта-початківця є не стільки кількість етапів консультативного процесу, скільки конкретне наповнення кожного з них.

Наведемо орієнтовну модель структури консультативного інтерв'ю, виділену Р.Меєм (Мей Р., 1994), А.Айві (Айві А., 1998), Г.Абрамовою (Абрамова Г.С., 1993) та в проблемно-орієнтованому консультуванні (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1995).

Табл. 2. Структура консультативного процесу.

	Структура консультативного процесу
	Р. Мей	А.Айві	Г.Абрамова	Проблемно-орієнтоване консульту­вання	Авторське узагальнення
1	Встановл ення контакту	Контакт-структу-рування	"Привіт"	Аналіз скарги	Контакт, Рапорт. Робочий альянс. Контракт	5
2	Сповідь	Визначе­ння проблеми	"В чому проблема?"	Аналіз психол. ситуації	Збір інформації. Первинна діагностика проблеми	15-20
3	Тлумачен ня	Визначе­ння теми	"Чого ви хочете до­сягти?"	Ідентифікація психол. проблем	Дослідження проблеми. Аналіз гіпотез	10-15
4	Трансфор манія особисто сті	Аналіз альтерна­тив	"Що ще можна зробити?"	Формулювання консультатив­ного завдання	Дослідження можливостей. Ресурси та альтернативи	10-15
5		Узагаль­нення для життя	„А ви будете це робити?" (перехід до дій)	Розв'язання консультативн ого завдання	Психопрактична допомога (навча­ння, тренування тощо)	15

В передостанньому стовпчику подано авторське узагальнення фаз консуль­тативного процесу. В таблиці вказані основні завдання та приблизний час, якого потребує робота на певній стадії консультування. Якщо час, визначений в таблиці на кожну стадію бесіди, є до деякої міри умовним, то дотримання перебігу етапів консультативного інтерв'ю вважається обов'язковим. Ця вимога випливає з тих міркувань, що психологічна робота повинна мати завершений вигляд або хоча б логіку, яку зумів зауважити не тільки консультант, але й клієнт.

Як свідчить наведена схема, консультативна сесія загалом триває приблизно 50-80 хвилин. Завдання перед консультантом стоять серйозні, а часу обмаль. Однак якщо раціонально ним розпорядитися, встигнути можна багато. Перше, що потрібно запам'ятати: психологічна допомога полягає не тільки в тому, щоб правильно вислухати та інтегрувати особистість, надавши їй необхідну підтримку, але й в тому, щоб озброїти людину конкретними засобами збереження або відновлення психологічної рівноваги. Тому в кожному, навіть зовсім маленькому інтерв'ю, слід чітко визначити терапевтичне завдання і спланувати час на його виконання.

На два останні етапи консультативної взаємодії - формулювання та розв'язання терапевтичного завдання відводиться не менше третини від загального часу. І хоча ці два етапи виводяться в кінець списку, це зовсім не означає, що вони забезпечуються часом за залишковим принципом. Друге-третє інтерв'ю взагалі може починатися з корекційної роботи, адже терапевтичні завдання можуть бути визначені вже на першій зустрічі і консультант в змозі передбачити приблизний арсенал технічних прийомів та методів, які йому стануть у пригоді.

Друга настанова витікає з практичного досвіду: збільшення тривалості інтерв'ю „змазує" його ефект, бо клієнт втомлюється і в потоці інформації не зауважує головного. Потрібно зауважити, що час стає додатковим елементом психотерапевтичного впливу тоді, коли його навчиться цінувати не стільки консультант, скільки клієнт. Вважають, що залучення клієнта до обговорення питання про розподіл часу як на конкретній сесії, так і протягом всієї взаємодії є однією з форм передачі відповідальності.

Щоб стимулювати активність клієнта та опосередковано апелювати до відповідальності, доцільно повідомляти йому про те, скільки часу він має у своєму розпорядженні

Неабияке значення має й завершення інтерв'ю. В кінці бесіди потрібно виділити хоча б кілька хвилин, щоб підбити підсумки зробленого та узгодити спільні плани на майбутнє, отримати зворотний зв'язок та попрощатися.

Насамкінець хочеться зауважити: дотримуватися формальностей в організації консультативного процесу зовсім не обов'язково, особливо тоді, коли працюєш творчо і відчуваєш, що саме так потрібно розпорядитися кожним конкретним інтерв'ю. Те ж саме стосується і консультативних завдань, виведених на тому чи іншому етапі, адже консультування не лінійний, а системний процес, і більшість задач вирішуються одночасно, протягом кожної хвилини інтерв'ю.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке хронотоп консультативної зустрічі?

2. В чому сенс поетапного проведення консультативної взаємодії?

3.Скільки і яких етапів виділяють у консультативному процесі? Які завдання розв'язуються на кожному етапі консультативної бесіди?

4.Як найдоцільніше розпорядитися часом консультативного сеансу?

Практикум

1. Узагальніть ваші знання про етапне протікання консультативного процесу. Скільки і яких етапів ви б у ньому виділили? Продумайте психотерапевтичне завдання кожного вказаного вами етапу та зобразіть його піктограмою. Проаналізуйте піктограми, виберіть найбільш вдалі та створіть своєрідну „вулицю "розгортання консультативного процесу.

Заняття2. Початок консультативної взаємодії

Труднощі людей, які звертаються за консультацією з приводу своїх особистих проблем, полягають у тому, що вони не вміють бути самими собою,... не можуть виразити свою індивідуальність РМей