Тема 4. .Засоби впливу на клієнта.

Заняття 19.Ткхніки зв’язування.Фокусування нформації

Людина повинна занурювати свою свідомість від особистого „Я" в глибину самого себе, щоб прийга до свого істинного Я, прийти до свого Творці. Людина повинна свідомо впізнати себе в Ньому.

Е. Хейч

В роботі консультанта техніки та прийоми рефлексивного спілкування лише перший крок для досягнення більш віддалених психологічних цілей коригуючого характеру. Вони допомагають якомога глибше прояснити психічний стан клієнта для того, щоб змінити його, спонукати до внутрішньої трансформації. Терапевтичної мети буде досягнуто, коли на наступних етапах взаємодії консультант частіше використовуватиме „навички впливу".

„Навички впливу" - це такі мовленнєві реакції консультанта, в яких він говорить більше і скеровує інтерв'ю сильніше, ніж під час вислухо­вування. Поділ навичок ведення консультативного інтерв'ю на навички вислуховування та навички впливу цілком умовний. Адже навичок вислухо­вування при високій майстерності консультанта може бути цілком достатньо для ефективного перебігу інтерв'ю, а доцільне використання відображення почуттів чи влучного перифразу спричиняє не менший вплив, ніж дирек­тива інструкція чи інтерпретація.

Однак є сенс окремо поговорити про технічні прийоми, які несуть потенціальну енергію перетворень та змін. Кількість таких прийомів нев­пинно зростає, тому що сучасна психологія запрошує до творчості, і пси-холог-консультант, сформувавши певну науково-практичну базу, з успіхом може продукувати свій власний технічний арсенал. Тому в межах цього розділу ми згадаємо деякі з механізмів формування нового бачення проблеми, відкриття відповідних ресурсів для перебудови внутрішньої картини світу клієнта.

Функція мовлення - не інформувати, а викликати уявлення...

ЖЛакан

Гарантією плідної співпраці з клієнтом виступає послідовне і неухиль­не дотримання вибраної теми бесіди. Найпростішим прийомом, що його забезпечує, с концентрування, або фокусування - навичка, яка дозволяє розвивати усвідомлення багатьох чинників, пов'язаних з проблемою, організовувати мислення в конкретно визначеному напрямку. А.Айві виділяє 6 типів фокусу.

1. Фокус на клієнтові: "Олено, ви вже вкотре за сьогоднішню зустріч тамуєте сльози. Ви відчуваєте себе самотньою. Ви впевнені, що знаєте, чого хочете особисто ви?" Фокусування на клієнтові найбільш уживане, бо особистість клієнта є центральною ланкою роботи консультанта. Навіть якщо в інтерв'ю йдеться про іншого ідентифікованого клієнта, все одно зміни можливі лише в особистості того, хто прийшов. Тому на нього й спрямовані всі зусилля консультанта.

Поширеною помилкою консультантів-початківців є недооцінка значення вживання власного імені клієнта. Вживаючи ім'я, можна виділити та наголосити найбільш важливі фрагменти розмови, фокусуватися на них. Повторення імені створює умови як для індивідуалізації контакту, так і для підсилення його інтимності та унікальності.

Звертання по імені є засобом управління увагою клієнта

2. Фокус на головній темі або проблемі: "Давайте ще раз ретельно проаналізуємо ситуацію, в яку ви потрапили..." Завдання - підштовхнути розвиток теми. Фокус на проблемі - досить поширене явище в консуль­туванні. Він використовується переважно тоді, коли, маючи сприятливий прогноз щодо рівня розвитку особистості клієнта, консультант допомагає йому прояснити досить складну життєву колізію, в розумінні якої той відчуває труднощі. Не так давно в психотерапії та консультуванні виділився окремий психотерапевтичний напрям, який так і називається -проблемно-орієнтоване консультування (про його суть та переваги див.: Блазер А., Хайм Е., Рингер X., Томмен М, 1998; Горностай П.П., Васьківська С.В., 1994).

3. Фокус на інших людях: "Ваші стосунки з директором зайшли у глухий кут непорозуміння. Розкажіть докладніше, яка він людина." Подібний фокус виникає в інтерв'ю не тільки на етапі прояснення проблемної ситуації, але й далі в процесі роботи, особливо коли йдеться про конфліктні взаємини з іншими людьми.

4. Фокус на психотерапевтичних стосунках консультанта з клієн­том, на спільноті „Ми": "Наша з вами робота вже дала перші результати, та щоб вона стала ще ефективнішою...". Як варіант може зустрічатися концентрування на групі. Фокус на психотерапевтичних стосунках оживляє інтерв'ю, тримає співпрацю в ситуації „тут і тепер".

Фокус на консультанті: "Мені згадується мій досвід самотності. Я розумію, як це важко переживати...", „Мій досвід роботи з подібними проблемами підказує ...". Як правило, такий хід зумовлений необхідністю дати непряму пораду чи зразок переживань, котрий стане у пригоді.

6. Культурно-контекстний фокус: "Сьогодні ви розгублені, не знаєте, яку професійну діяльність обрати. Давайте подумаємо, що пропо­нує наше сьогодення. Як ви це відчуваєте?", „ Це тривожить багатьох матерів, котрі мають підлітків...". Спроба вписати в культурний контекст те, про що йде мова, корисна з багатьох міркувань. По-перше, звернення до культурного контексту може багато чого прояснити в тому, що і як переживається людиною, по-друге, в культурному контексті є найрізнома­нітніші зразки розв'язку життєвих негараздів, яким можна повчитися, по-третє, відчуття „типовості" унікальних переживань зменшує їх болючий тиск, додає наснаги в пошуку виходу тощо.

Концентрування використовується здебільшого на третьому-четвер-тому етапах консультативного процесу для того, щоб почати обговорення, або для підбиття підсумків. За А.Айві, воно входить до стримувальної тріади і відрізняється помірним ступенем впливу. Ця тріада забезпечує здатність розпочинати і утримувати яку-небудь тему або проблему в полі співпраці як завгодно довго. Допоміжними навичками, що забезпечують здійснення концентрування, є відкриті та закриті запитання (Айві А. 1998, с. 244).

Загалом фокусування дозволяє активно "вести" клієнта, спрямовувати хід бесіди. Тому консультанти часто вдаються до навмисного коїщентрування, бо в такий спосіб можна розставити акценти та досягти кращого усвідомлення.

Запитання для самоперевірки

1. В чому сутність навички концентрування?

2. Які види фокусування ви знаєте?

3. Які завдання розв язує консультант, практикуючи концентрування? Практикум

Завдання 1. "Концентрування".

1. Визначте зміни фокусу концентрування в побутовому спілкуванні та при спостереженні за перебігом консультативного діалогу. Які завдання ставилися в кожному конкретному випадку?

2. Ознайомтеся з розгорткою консультативної зустрічі, наведеної в додатках (див.: додаток № 1). Проаналізуйте, як змінювався фокус концентрування протягом бесіди. Відзначте для себе, які особливості концентрування в проблемно-оріснтованому консультуванні.

3. Проводячи черговий тренувальний етюд консультативної зустрічі, умисно використайте кілька способів концентрування. При обговоренні поясніть, чому було вибрано конкретний вид фокусування.

Заняття 20. Робота з неконгруентністю.

Чим довше я живу, тим більш загадковими і цікавими мені здаються людські істоти...

М. Горький

1.Дефіцит інформації. Концентруванню сприяє пошук білих плям - добирання інформації, коли явно відчувається її дефіцит, та опрацювання суперечностей, що проявляються в бесіді. Напевно, не всі білі плями варто заповнювати. Людина має право бути унікальною і в тому, щоб залишати в своїй особистості все, як є, особливо тоді, коли це ніяк не відображається на її самопочутті. Однак, коли її не влаштовує дискомфорт власного стилю життя, а типові поведінкові патерни щодня провокують певні складнощі, то є сенс прояснити і довести до усвідомлення те, що виступає основою для травмування. Наприклад, психологічна залежність від думки батьків може бути як сприятливою в деякі моменти життя, так і фатальною для особистості, яка не розуміє істинних механізмів своїх вчинків.

Якщо людина робить те, що вона дійсно хоче, її поведінка конгру­ентна, в інших ситуаціях - неконгруентна. Суперечливими або змішаними повідомлення клієнта стають тоді, коли не співпадає зовнішня і внутрішня комунікація. В консультуванні мова йде про неузгодженість або узгодже­ність вербальної (усвідомленої) і невербальної (несвідомої) поведінки. Про деякі механізми формування неконгруентності ми вже згадували, коли йшлося про психологічні ключі та секрети навичок уважної поведінки консультанта (див.: 3). Однак є сенс ще раз вказати на основні класи суперечностей, що зустрічаються в консультативній бесіді.

2.Види неконгруентності. Неконгруентність та суперечності найчастіше виникають:

1) між різними формами невербальної поведінки, наприклад: клієнт "вимучує" усмішку, зціпивши зуби; жінка демонструє примирення з чоловіком-випивохою, в то й же час жестикулює руками так, ніби щось відкидаючи;

2. між твердженням та невербальною поведінкою, наприклад: "Я її так люблю!" - говорить клієнт, з силою потираючи руку об руку, або сестра в момент, коли описує своє позитивне ставлення до брата, різко відкидається на спинку крісла;

3. між твердженням і контекстом, наприклад: жінка каже, що хоче вирішити сімейні проблеми, хоче розлучитися, хоча з контексту стає зрозумілим, що ні сил, ні рішучості в неї немає, до того ж, вона вже рік ніде не працює і живе на утриманні чоловіка;

4. між двома заявами, наприклад: "Мій син ідеальний, але він просто не поважає мене"; між тим, що говорить людина на початку бесіди, в її середині або вкінці (спочатку - „маю труднощі у вихованні 13-річного сина", всередині -„він завжди питає дозволу, щоб піти з дому", „не було жодного випадку, щоб мав незадовільну оцінку в школі" і т.д., після зіставлення фрагментів жінка заявила, що „прийшла, бо вони (рідня) наполягають на тому, що я погано виховую свого сина");

5. між тим, що людина каже, і тим, що вона робить, наприклад: жінка, що за всяку ціну бажає спекатися свого чоловіка, який "її любить, але надто вже контролює", в процесі обговорення свого рішення повідом­ляє про досить великий термін вагітності („вагітність" як несвідоме бажання залишити все, як є); батько говорить, що любить сина, і разом з тим з опису конкретних ситуацій, видно, що знущається з нього;

6. між людьми: скарги на зовнішні конфлікти обов'язково є ознакою внутрішніх проблем людини, тому є сенс бути уважним до тих претензій, які людина висловлює на адресу інших людей або приписує їм;

7. між клієнтом і ситуацією, наприклад: "Я два роки не можу влаш­туватися на роботу, згоден на будь-яку", - каже клієнт, демонструючи повну безвихідь, і це в той час, коли перед ним на консультацію приходила людина, яка має майже аналогічну освіту і за останніх півроку кілька разів влаштовувалася на роботу та звільнялася з неї, тобто установки клієнта не мають під собою основ не відображають того, що насправді діється на ринку праці.

Встановивши невідповідність, консультант прагне знайти влучни¹ момент та спосіб звернути увагу клієнта на ці промовисті розбіжності' попрацювати з ними. Таким конкретними засобом може стати не тільк" слово, але й зіставлення зроблених записів, малюнок, в якому проглядаю зовсім протилежні риси тощо. Інформація подається дуже обережно тактовно, бо якась частина людей може реагувати на зауваження захистом або опором, наприклад: „Так, я вас розумію, але я не можу зрозуміти, чому, розповідаючи про такі важкі переживання, ви посміхаєтеся". Якщ помічений факт не таїть проблеми, то людина пропустить зауважен мимо вух, якщо ж щось стоїть за такою поведінкою, то бурхливо відреагу і наступить момент для терапевтичного відпрацювання.

Нема сенсу вишукувати суперечності в площині установок, цінностей та переконань клієнта. Консультанта більше цікавити не світоглядна надбудова особистості, а механізми її формування та функціонування, порушення в динаміці їх розвитку.

Уникнути неконгруентності в реальному житті неможливо. Однак завдання консультанта не викривати „нещирість" клієнта, а допомогти йому усвідомити, коли його поведінка конгруентна, а коли ні, і таким чином розширити його можливості вибору. Прийняти рішення про вибір того чи іншого типу поведінки - прерогатива самого клієнта.

Запитання для самоперевірки

1. Що таке „білі плями" в консультативному процесі? Наведіть приклади та накресліть план дій консультанта в кожному конкретному випадку.

2. Які види суперечностей ви знаєте? Наведіть приклади суперечно­стей та простежте механізми їх виникнення.

3. Чому робота з неконгруентністю є основним завданням консультанта?

4. Яким чином консультант визначає суперечності, з якими потрібно чи не потрібно працювати?

Практикум

Завдання № 1. „Білі плями".

Працюючи в „трійках" (консультант, клієнт, спостерігач), проведіть короте­нький етюд „Сповідь клієнта". Консультант мінімально втручається в розповідь клієнта, заохочуючи мовлення Після 5-7 хвилин роботи „трійка" переходить до обговорення Першим звітує консультант, розповідаючи про те, що, ж йому видалось, залишилось недомовленим Потім діляться своілш враженнями клієнт та спостерігач.

Заняття 21.Зворотний зв'язок

Розуміння - один з небагатьох цінних подарунків, котрими люди можуть обдарувати один одного.

Р.Мей

Дещо інший тип інформації, яка відіграє суттєву роль в ході інтерв'ю, має назву зворотного зв'язку. Людина не може передати свої думки іншій

людині безпосередньо - вона користується кодом: словами, тоном голосу, жестами, позою, мімікою тощо. Внаслідок цього якась частина інформації може бути розсіяна або не вірно витлумачена. „Отримувач" розшифровує повідомлення на свій розсуд і для того, щоб уникнути помилок, прагне уточнити, чи правильно він зрозумів „відправника". Так виникає повідом­лення про тс, що було почуто. За таких обставин „відправник" має змогу поправити партнера, підтвердивши: „Так, я саме це мав на увазі", - або заперечивши: „Ні, я не це мав на увазі. Я спробую пояснити ще раз". Названі компоненти - повідомлення, зворотний зв'язок і перевірка, або підтвердження - створюють системний процес, що зменшує втрати інформації. В цілому завдяки йому спілкування стає більш ефективним, а партнери відчувають порозуміння, увагу та прийняття. Відсутність зворот­ного зв'язку провокує непорозуміння, роздратування, фрустрацію.

Форм передачі зворотної інформації багато. Це, наприклад, інформація про те: 1) як консультант сприймає вербальні і невербальні реакції клієнта, -повідомлення про сприйняття партнера („Ваші жести зараз виражають більше, ніж слова...", „На словах ви змирились, але ваше тіло говорить „ні", „Ви дуже змінилися з часу нашої останньої зустрічі"...), або 2) як ставиться до сказаного чи продемонстрованого ним, - повідомлення про сприйняття самого себе, свого стану, що виник під впливом бесіди ("Мене турбує, що я ніяк не можу зрозуміти „Я відчуваю зараз...").

Завдяки такій формі зворотного зв'язку, як зауваження про хід бесіди, консультант намагається разом з клієнтом проаналізувати те, що відбува­ється під час сеансу. Досягаючи в такий спосіб відсторонення, виходячи в метапозицію по відношенню до процесу бесіди, консультант змінює стан клієнта, включає в роботу ще одну його субособистість, звертається до його більш розважливої і дорослої частини „Я".

Секрети ефективного консультанта

Техніка зворотного зв'язку передбачає вміння консультанта надавати інформацію клієнтові таким чином, щоб він міг використати її для конструктивних змін.

Навіть у випадках конфронтації чи парадоксальних інструкцій зворот­ний зв'язок повинен нести життєстверджуючий смисл. Адже на одне й те саме можна зреагувати: „Зі сказаного вами очевидно, що Ви не зовсім розумієте те, що з вами коїться", а можна: „Ви досить прониклива людина, однак чи розумієте ви те, що з вами коїться?".

Зворотний зв'язок допомагає удосконалити комунікацію, тому є обов'язковим атрибутом уважної поведінки. Методичні вказівки щодо його реалізації такі:

Зворотний зв'язок:

• слід зосереджувати на позитивних моментах, або ж не забувати починати з позитиву навіть тоді, коли йде передача негативних спостережень;

• має бути конкретним і точним;

• має бути відносно безоцінним. Краще передавати свої почуття з при­воду необхідного, ніж формулювати „вироки";

• слід надавати стисло і чітко;

• потрібно зосереджувати на такому матеріалі, стосовно якого інша людина може щось вдіяти;

• має надаватися з прихильністю. Варто перевіряти, як інша людина сприйняла його („Як ви на це реагуєте? Чи правильно це звучить? Що це для вас означає?").

Деякі автори виділяють оцінні типи зворотного зв'язку, такі як охвала, підтримка, зауваження та покарання. І хоча оцінний зворотний зв'язок вважається недоречним в умовах психотерапевтичної допомоги, його застосування в консультуванні можливе лише при врахуванні всіх вказаних вище правил. Особливу увагу при наданні оцінного зворотного зв'язку потрібно звернути на характеристики голосу. Інтонація має бути не осудливою і лояльною, аби усунути ущипливість та претензійність.

Найкращою формою зворотного зв'язку є інформація передана в Я-висловлюваннях, тобто представлена через переживання та сприйняття психолога, в манері, що повністю виключає навіть натяк на оцінку. Я-висловлювання може мати три- або чотирикомпонентну будову. За американською чотирикомпонентною схемою фраза зі зворотною ін фор­мацією може мати такий вигляд:

Я бачу (чую, сприймаю, та ін.)... - описання фактів; Я відчуваю... - формулювання своїх відчуттів або переживань партнера;

Я потребую (мені необхідно)... - потреби, що породжуються за таких обставин;

Тому я хотів (-ла) б від... - власне прохання або опис бажаної перспективи.

Порівняйте два варіанти однієї й тієї ж зворотної інформації. Перший варіант: „Я бачу, що протягом останніх 10 хвилин нашої розмови, ви весь час бгаєте хустинку і відводите погляд. Я відчуваю ваше напруження і свою ніяковість, неначе я вриваюсь на територію, на яку ви не дуже б хотіли пускати. Мені хочеться розрядити напругу і сподіватися, що між нами буде більше довіри". Другий варіант: „Зверніть увагу на те, як ви себе почуваєте: мені здається, ви не довіряєте мені".

Порядок та кількість компонентів не є обов'язковими - головне, щоб зберігався причинно-наслідковий зв'язок і почуття співдії та порозуміння. Ось ще одна формула так званого „я - повідомлення":

Ви почуваєте (або ви потребуєте)... - опис почуттів партнера;

Я відчуваю... - формулювання своїх відчуттів, переживань;

Тому я маю такий намір (хотів би надалі...)... - бажаний стан.

Наприклад: „Коли ви так трагічно розповідаєте про буденні речі, я відчуваю невідповідність, навіть фальш, і це провокує мене не сприймати ваші клопоти всерйоз." Наведені форми реагування дають змогу надати зворотний зв'язок так, щоб це не ображало партнера, вказати йому на щось, не вдаючись до критики, підмічати помилки та слабкості не прямо, а опосередковано, висловлювати замість оцінки, коли це необхідно, свій емоційний стан, що виник в результаті взаємодії.

Запитання для самоперевірки

1. Які форми передачі зворотного зв 'язку ви знаєте?

2. Чому зворотний зв 'язок вважається однією з обоє 'язкових реакцій консультанта?

3. Які умови мають виконуватися при наданні зворотного зв'язку?

4. Наведіть приклади чотирикомпонентної та трикомпонентної формул зворотного зв 'язку. Яка між ними різниця?

Практикум

Завдання 1. „Зворотний зв 'язок".

А) Зворотний зв 'язок - одна з найцінніших навичок спілкування взагалі, а консультативного - тим більше. Спробуйте надати зворотний зв 'язок будь-якого плану кожному з ваших колег.

Б) Працюючи в колі, учасники пригадують ситуації, які викликали у них сильні емоції, та описують їх своїм сусідам, котрі допомагають їм сформулю­вати Я-висловлювання за чотирикомпонентною чи трикомпонентною схемою.

Наприклад:

Ситуація: претензії начальника з приводу неприйняття якихось рішень. У відповідь можна сказати:

- Я розумію, що вам дуже важливо прийняти рішення якнайшвидше. Та я відчуваю, що підготовку ще не завершено. Я тривожусь, повинен все ще раз перевірити і хотів би надалі мати більше часу для підготовки.

Ситуація: клієнт здивований поспішною інтерпретацією. У відповідь:

- Я бачу, як вас вразило те, що я сказав. Я розумію ваші переживання (ваш стан): так думати незвично. Я відчуваю, що поспішив, висловивши те, що, можливо, ще не визріло. Все це потребує часу і уваги, давайте повернемося до того, про що ми говорили раніше.

Якщо партнер не справляється, інші учасники групи допомагають та дають свої варіанти ефективного висловлювання.

Заняття 22 Інтерпретація

За загальним правилом інтерпретація пропонується тоді, коли клієнт „готовий" до неї.

Е. Шостром

1.Концептуальна основа особистості.

Проблеми, з якими людина звертається до психолога, не зажди викликані об'єктивною реальністю, а часто є викривленим відображенням деяких законів буття. Кожна людина має свою внутрішню концептуальну структуру - сукупність висновків про світ, інших людей і себе. Порівняйте концепції людей: „У мене позитивне ставлення до світу, я можу сприймати себе та інших людей і вірю, що кризи, що час від часу виникають, можуть бути розв'язані і мають певний смисл" та „Мені доводиться підозрювати всіх і приховувати свої таланти, я ніколи не довіряю іншим людям і маю сумніви щодо сенсу мого життя". Недивно, що психологічна робота з кожною людиною є абсолютно унікальною, тому що, як би цього не хотілося, неможливо створити такі умови, за яких сформувалися б ідентичні концептуальні структури.

Небезпечно і шкідливо „розуміти" проблему клієнта до того, як він сам її зрозуміє.

Пропонуючи скаргу, клієнт чекає від терапевта активності. Не варто потрапляти на цю вудочку до тих пір, поки клієнту не буде надано „достатньо місця" для того, щоб дійти до деякої логічної паузи, що сим­волізує консолідацію всього необхідного матеріалу, починаючи від відчут­тів, образів, асоціацій, переживань аж до моменту вичерпування можливих значень. Тобто не варто бути занадто „розумним" і поспішливим консультантом.

Потрібно врахувати, що розв'язання тієї чи іншої проблеми в одній конкретній концептуалізації може бути присутнє, а в іншій - ні. Перспективи подолання перешкод та психологічних негараздів, з якими зустрічається людина, формуються приблизно так: наприклад, проблема - хвороба, логічне рішення в локус-контроль зовнішньої людини - звернутися до лікаря, в локус-контроль внутрішньої людини - зрозуміти, що відбувається, та сплану­вати, як можна собі допомогти. Або, наприклад, проблема - агресія іншої людини. Кожен з досвіду знає, що логічних рішень тут буде стільки, скільки людей для себе вирішує таку проблему. Рішення найрізноманітніші: від імпульсивного пориву - зупинити агресора силою - до того, щоб втекти самому.

Концептуальна структура обмежує кількість рішень. В НЛП говорять, що „клієнти не розуміють, що концептуальна структура - це карта, але не територія", тобто концептуальна основа не є реальністю, і те, що для однієї людини є логічним, для іншої може бути парадоксальним. Наприклад, психолог допомагає розібратися в ситуації, коли тринадцятирічний хлопчик втікає з дому. Логічне рішення батьків: контролювати і не дати втекти. А психолог, знаючи характерні риси цієї вікової групи та акцентуації конкретної дитини, може дотримуватися думки, що є сенс перекласти відповідаль­ність за втечі на підлітка і відмовитись від контролю, замінивши його на повагу та право самостійно приймати рішення.

Кардинально змінити внутрішню структуру людини неможливо. Однак можна, наприклад, доповнити її новою інформацією, переструктурувати якісь частини тощо. Для того, щоб вписати щось нове в сталу концепту­альну структуру, потрібно подивитись на старе під новим кутом зору. Консультант допомагає це зробити, формуючи альтернативну систему відліку. Щоб запропонувати альтернативу, психологи з-поміж інших технік часто вдаються до інтерпретації, тобто приписування тих чи інших значень подіям та переживанням, які клієнт окреслив, однак не зовсім усвідомив.

Інтерпретація - це психологічне пояснення проаналізованого матеріалу, нова точка зору на почуте. Через інтерпретацію психолог виражає власне бачення ситуацій чи проблем клієнта. Звичайно, що це бачення формує­ться не на порожньому місці, його гарантом виступають знання предмету дослідження, тобто особливостей і закономірностей розвитку та функціо­нування психіки. В процесі інтерпретування консультант прагне викликати інсайт завдяки розкриттю істинного смислу, який приховується за деякими патернами поведінки клієнта, наприклад: „Безмірно люблячи свого батька, ви весь час прагнете знайти його риси в інших чоловіках. Чи не цим пояс­нюється ваш інтерес до старших чоловіків, які б турбувалися про вас так, як він?" Або співставляє розрізнені факти, що створюють більш цілісну картину, наприклад: „Чи не помічали ви останнім часом, що, як тільки загострюються ваші стосунки з чоловіком, в сім'ї виникають клопоти, пов'язані зі здоров'ям дитини?" та ін.

Якість знань психолога та його професійна проникливість сприяють точності та конструктивності переданої клієнту інформації. Тому інтерпретація - один з найдієвіших та найбільш уживаних способів впливу на клієнта Будується вона за такою схемою: уважне вислуховування клієнта, проведення інтерпретації, далі перевірка реакції клієнта на нову точку зору („Як ви ставитесь до такої думки, сприймаєте таке трактування?"). Якщо інтерпретація невдала, психолог може, зваживши отриману під час перевірки інформацію, дати іншу, більш вдалу версію.

Якщо до інтерпретації консультант прагнув залишатися в системі відліку клієнта, то після - він будує нову систему відліку, використовуючи теоретико-психологічні чи власні орієнтири.