1.Знайомство

Перше знайомство з клієнтом починається ще на етапі угоди про консультативну зустріч. Клієнт називає себе, домовляється про зустріч, визначає, скільки це коштуватиме. Інколи коротко говорить про суть проблем, або про те, чого він очікує від психолога. Цей контакт зазвичай відбувається заочно, по телефону. Досвід показує, що телефонні переговори мають бути короткими, лаконічними, діловими, без особливого вникання в те, про що йтиметься під час очного знайомства. Основне завдання, яке розв'язується під час зустрічі на першому етапі консультативної взаємодії - це налагодження контакту. Насамперед потрібно комфортно облаштуватися в помешканні, де проводитиметься інтерв'ю, докласти зусиль для створення відповідного настрою на роботу. Бажано, щоб клієнт, користуючись ініціативою, яку йому гарантує з перших слів психолог, назвав себе сам. Тоді консультант, називаючи себе, підлаштується до нього (наприклад, Світлана або Іван, і, відповідно, Світлана Василівна, або Іван Іванович).

У консультуванні діє неписане правило: про зустріч з психологом домовляється той, кому безпосередньо потрібна допомога. Це, по-перше, дає змогу уникнути немотивованого клієнта, а по-друге, такі питання, на­приклад, як формування реальних установок на психологічне обслугову­вання, оплата консультації, деякою мірою будуть вже узгоджені.

Попередня інформація про клієнта може бути стандартною, як при реєстрації у будь-якій іншій соціальній установі: ім'я, вік, професія, освіта, сімейний статус, як потрапив на консультацію, чи звертався раніше до психолога, та якщо людина приходить на зустріч анонімно, всі ці відомості будуть зібрані по ходу інтерв'ю.

Краще не перевантажуватися завчасно інформацією про клієнта та його життя, особливо якщо ця інформація надходить від третіх осіб, що стали ініціаторами звернення клієнта до психолога.

Більшість психологів-дослідників консультативного процесу вважають, що за перші 5-7 хвилин взаємодії вирішується доля всього майбутнього співробітництва. Взаємодія буде успішною, якщо стосунки склалися, тобто зникає напруження першого знайомства, виникає довіра, і вже через кілька хвилин вимальовуються спільні орієнтири, налагоджуються містки порозу­міння. Якщо ж перші миті зустрічі наповнені страхами, тривожним чекан­ням, зніяковінням та недоречностями (хтось когось не розуміє, не чує, перебиває тощо), то результативність консультації буде невисокою.

2.Технічна сторона налагодження взаємодії

Хоча перший етап консультативної взаємодії триває недовго, він є дуже важливим і передбачає, крім знайомства та встановлення довірчих стосунків, ще кілька окремих блоків. Умовно їх можна назвати так: 1) Блок професійного орієнтування; 2) Етика психологічного обслуговування; 3) Укладання терапевтичного контракту.

Якщо людина вперше на прийомі у психолога, то у блоці професійного орієнтування вона знайомиться із семантикою психологічного консультування, сутністю психологічних трудових функцій, які існують у суспільстві з перших фаз його існування, з тим, у чому конкретно полягає психо­логічна допомога, чим вона відрізняється від аналогічних практик. Людина має зрозуміти хоча б у загальних рисах, чого очікувати від відвідин психолога У неї має скластися враження про те, хто перед нею. Вона повинна дізнатися про все, що її цікавить стосовно діяльності конкретного професіонала (освіта, професійний досвід, напрям), хоча б приблизно визначитись, як відбуватимуться зустрічі. Упродовж цих кількох хвилин формується професійна позиція консультанта в даному конкретному випадку, узгоджуються методи роботи. Водночас нівелюються стереотипи, безпідставні очікування чудодійних перетворень, які й досі в народі приписують психологам.

Блок етичних норм має ознайомити клієнта з основними правами та обов'язками як його, так і психотерапевта (див.: 1.7). Клієнтові гарантуються анонімність і конфіденційність консультування. Проте є сенс одразу попередити його про випадки можливого переривання конфіденційності. Важливо зробити це з самого початку контактування, щоб не потрапити в пастку моральної відповідальності та докорів сумління, які можуть виникнути у процесі роботи через складні життєві обставини та гарантію нерозголошення конфіденційної інформації.

Особливо треба підкреслювати добровільність продовження або пере­ривання роботи, право погоджуватися чи не погоджуватися із психологом, міняти консультанта, самостійно пропонувати теми й нормувати глибину їх розкриття тощо. До речі, як клієнт, так і психотерапевт мають рівні права переживати й висловлювати свої переживання, бути відвертими і відкритими щодо можливості подальшого співробітництва. Тобто можливі ситуації, коли саме психолог буде ініціатором закінчення роботи з клієнтом через те, що той не виконує умови контракту.

Якщо в процесі консультативної взаємодії передбачений аудіо- чи відсозапис, клієнта слід попередити про це заздалегідь. З огляду на етику взаємодії консультант повинен отримати дозвіл не тільки на технічний запис консультативної зустрічі, але й на те, щоб дещо занотувати в присутності клієнта. Добре, якщо протягом консультації клієнт отримає зворотний зв'язок і матиме уявлення про те, що і як записує консультант.

3.Контракт

Основним моментом блоку „Укладання терапевтичного контракту"

є розподіл відповідальності. Проблема відповідальності є ключовою для консультативної взаємодії і виникає ще при введенні в семантику консультативної взаємодії. Починаючи з першої фрази на зразок: „Психолог допомагає проаналізувати ситуацію, але тільки вам робити висновки, бо лише ви знаєте своє життя якнайдетальніше", далі: „Я занадто поважаю вас і ваш досвід, щоб брати на себе відповідальність щось вам радити", врешті-решт на прощання: „За час нашої роботи ви багато зрозуміли і побачили в новому світлі. Що тепер ви з цим будете робити", психолог принагідно нагадує людині про те, що її життя повністю в її руках, вона завжди має право вчиняти по-своєму. Делегування відповідальності є лакмусовим папірцем для перевірки виваженості, інтегрованості особистості самого консультанта, його професійності, адже будь-якій людині у зв'язку із своїми внутрішніми психологічними реаліями (цінності, установки, смисли, світогляд) не так просто визначити ту міру, в якій вона відповідальна „за тих, кого приручила".

Терапевтична угода зосереджує увагу обох - і клієнта, і консультанта -на головному завданні консультативного процесу. В процесі обговорення угоди клієнт чітко визначає, що конкретно йому необхідно змінити в собі заради досягнення поставлених перед собою цілей.

Над формулюванням контракту клієнт працює разом з консультантом, а укладає його з самим собою. Консультант є фасилітатором та свідком цього процесу.

Очевидно, що перед тим, як укладати таку угоду (як правило, це усна домовленість і тільки в окремих випадках є необхідність фіксувати її на папері), потрібно дещо знати про життя клієнта. Контракт матиме сумнівну цінність, якщо його укладено без прояснення життєвої ситуацій та почуттів клієнта. Тому контракт доцільно укладати або в кінці першого сеансу, або і впродовж кількох наступних зустрічей.

Важливим для контракту є врахування ієрархії змін, тобто послідов­ності досягнення бажаного. Наприклад, до потреби насолоджуватися життям черга може дійти лише після того, як людина перестане відчувати себе нікчемною, перестане думати про самогубство. До речі, психотерапевти вважають, що контракти проти самогубства взагалі мають укладатися першочергово (Гулдинг Р., Гулдинг М., 1997, с. 52-92).

Наступне неписане правило консультування таке: консультація має реальні перспективи, коли контракт укладено вже на першій зустрічі. Не так важливо зроблено це усно чи письмово, про що саме домовилися сторони, головне - спертися на доросле „Я" клієнта, який запланував реальні зміни і публічно пообіцяв їх виконати. Кілька ознак хорошого контракту:

1. В процесі укладення контракту варто заручитися підтримкою найбільш здорової частини особистості клієнта

Хоча контракт укладають „Дорослий" консультанта - „Дорослий" клієнта, він повинен бути "прописаний"так, щоб бути зрозумілим і школяреві. тобто визначати речі, які мають конкретний вимір, які доступні для перевірки або відчуття.

3. Всі формулювання угоди повинні бути подані позитивно (що бажає, а не чого не бажає)

4. Мова контракту максимально виражає ситуацію "тут і тепер", має дієслівну форму теперішнього часу, і не містить обіцянок схожих на: "буду намагатися..., пробувати..., поглиблювати..., підвищувати тощо"

5.Майбутній результат має бути підтверджений почуттєвим досвідом як клієнта, так і консультанта (є відчуття реальності, можливості).

6. Вказані в контракті зміни не повинні залежати від третіх осіб.

Отже, в контракті можна виділити дві частини: в першій, змістовній, йдеться про ті зміни, заради яких людина прийшла на консультацію, в другій - узгоджуються питання організації консультативних зустрічей (кількість зустрічей, коли й де вони будуть відбуватися, їх вартість). Саме укладання контракту гарантує консультативному діалогу статус професійності. Таким чином, стосунки, в яких сторони не приймають одна перед одною певних зобов'язань, не можуть вважатися професійними. До психологічної допомоги за таких обставин можна ставитись як до хобі, благодійництва тощо. Не беручи зобов'язань, і консультанту, і клієнту важко бути до кінця послідовними. Між іншим, неможливість укладання контракту з рідними людьми ставить їх консультування під сумнів, і поряд з іншими чинниками унеможливлює досягнення необхідного результату (Мей Р., 1994).

4.Плата.

Суттєвим для укладання контракту є питання сплати за консультації. Ще З.Фрейд відмічав, що плата за роботу є елементом терапії. Отже, як би не складалися обставини, питання плати слід обговорити. Психологу-початківцю важко визначитись не тільки з вартістю консультативної сесії, але й з тим, як і коли про це говорити. З одного боку, заважає гуманістичне спрямування самої діяльності (як брати гроші при такому характері взаємин!), з іншого - установка на те, що платню можна брати тоді, коли є конкретний результат, а про нього в консультуванні судити складно не тільки консультантові, але й клієнту.

Однак, плату потрібно встановити, тому що за законом збереження енергії в нашому житті все має свою вартість, і якщо не платить клієнт, тоді заплатить консультант своїм часом, здоров'ям, настроєм тощо, та й для клієнта розмова не набуде тієї ваги, яку вона повинна мати. Образно кажучи, те, що відбулося, не стане „матеріальним". Адже народна мудрість попереджає: „Поради, що дістаються нам дарма, цінуються відповідно".

Якщо проаналізувати інші сфери суспільного життя, то скрізь де існує пряме або й приховане наставництво, йдеться про сплату за послуги фахівця, що має відповідні знання. Наприклад, в установах юридичного, наукового, аудиторського характеру ні на мить не виникає сумніву, що за консультацію та компетентність консультанта потрібно платити. Проблема сплати за психологічні послуги виникає скоріше за все тоді, коли консультант до кінця не усвідомлює сутності професійних відносин при наданні психологічної підтримки.

Щоб прояснити проблему варто ще раз звернутися до визначення термінів. У статуті Британської асоціації консультантів вказано, що кон­сультування - це процес, під час якого людина, яка регулярно або тимчасово бере на себе обов'язки консультанта, відкрито пропонує і погоджується присвятити свій час, увагу і повагу іншим людям, що тимчасово будуть в ролі його клієнтів. Тобто, психологічне консультування стає професійним саме тоді, коли є домовленість, угода, усний або письмовий контракт про психологічні послуги.

Інше питання: якою повинна бути вартість психологічних послуг. Тут не можна говорити про усталені норми. Порада від З.Фрейда така: плата має бути посильною, але відчутною. Зловживати немає сенсу. Найкраще, коли платня призначається відповідно до сукупного прибутку людини, який має свій конкретний вимір. Професійний консультант однаково кваліфіковано працює як за суто символічну плату (до речі, випадки благодіїгницької праці не такі вже й рідкісні в роботі консультанта, і це цілком нормально), так і за кругленьку суму, розуміючи, що все це умовності конкретного психотерапевтичного процесу. Правильно вказана вартість послуг може стати додатковим чинником ефективності консультативного процесу, і навпаки.

Розмір оплати обов'язково входить до кола питань, які висвітлю­ються в контракті. Не варто цього боятися, краще вчасно роз'яснити всі необхідні нюанси. Призначена сума може змінюватися і в залежності від того, скільки триватиме терапія, і в зв'язку з умовами, що змінилися. Наприклад, консультації дружини на початку терапії оплачував чоловік, однак, коли вона прийняла рішення піти від нього, він припинив це робити, а терапевтичний процес ще не закінчився. За таких умов є сенс переглянути попередню домовленість і призначити плату, яка б дозволила жінці завершити процес.

Встановити приблизний рівень сплати допомагає знання про те, до яких верств населення належить клієнт. Однак, щоб мати більш тривку опору, слід спочатку вислухати людину. На початку роботи краще визначати не конкретну суму, а межі, в яких вона може змінюватися.

Запитання для самоперевірки:

1. Які завдання повинні бути розв 'язані на етапі знайомства?

2. Як би ви пояснили іншим людям специфіку роботи психолога-консультанта, аби сформувати у них реальні очікування?

3. З якими етичними установками варто ознайомити клієнта вже на першій зустрічі?

4. Що таке контракт на консультативну роботу? Яким має бути його зміст?

5. З яких міркувань випливає необхідність оплачувати роботу психолога-консультанта ?

Практикум

Завдання 1. „Знайомство".

А) Складіть короткий план того, що б ви бажали сказати клієнтові з приводу семантики психологічної консультативної допомоги та етичних норм взаємодії. Додайте кілька фраз, що спонукали б до розподілу відповідальності.

Б) В „четвірках" (клієнт і троє консультантів) провести невелику рольову гру: „Перша зустріч з консультантом". „Консультанти" ділять між собою завдання, які вони будуть розв 'язувати в розмові з клієнтом. Хтось почне взаємодію, маючи на меті вплести в розмову кілька фраз з приводу корекції очікувань клієнта (блок введення в психосемантику кон­сультативної взаємодії), другий продовжить напрацьоване першим і пояс­нить права та обов'язки сторін (блок етичних норм), третій торкнеться питання контрактних стосунків та розподілу відповідальності (блок укладання контракту). Час підготовки до гри - 3-5 хв., тривалість гри -не більше 7-10 хв. До клієнта потрібно підстроїтись так, щоб він міг вільно висловлюватися, вести розмову так, як йому захочеться.

В) Розмовляючи зі своїми знайомими, спробуйте звернутися до та як до потенційних клієнтів, використовуючи емоційну підтримку та фрази з мовного етикету консультанта.

Заняття3. Механізми психологічного впливу в консультативній роботі

Консультування полягає не в тому, щоб навчити людей приймати мудрі рішення, а в тому, щоб навчити їx приймати рішення МУДРО.

Катц

Психологічний ефект консультування пояснюеться не лише особистісними якостями (харизма), авторитетом i майстерністю консультанта (дослідники консультативної діяльності в першу чергу вказують саме ці якості), але и психофізіологічними механізмами, що лежать в основі формування нових думок та поведінкових установок.

Дієвість консультативного впливу забезпечується закономірностями психічної переробки інформації. Сама інформація може суттєво и не змінюватися, проте через створення різноманітних рефлекторних зв'язків з іншими центрами кори вона ніби по-новому переписуеться структурами мозку. Такі процеси консолідують принципово новий досвід для людини. Ефектом новоутворень виступае зміна емоційного забарвлення переживань, а відтак - i зміна напрямку вciєї психічної діяльності.

Імовірний механізм змін можна змоделювати через взаемодію правої i лівої півкуль мозку. Так, емоційні переживания, що становлять основу будь-якого психолопчного дискомфорту, продукуються здебільшого центрами правої півкулі. Подальше опрацювання емоційних переживань повинно відбуватися в лівій півкулі, в центрах інтелектуального та мовленневого аналізу. Однак не кожна людина вміє самостійно включитесь в напружену інтелектуальну діяльність. Як правило, для цього потрібен якийсь зовнішнній поштовх. Стимулом може виступити що завгодно: вчасно сказане слово чи сприйнята аналогія, приклад, що розгортає подібну ситуацію, музика, мистецтво, спілкування з природою тощо. Запущений механізм консолідує діяльність кори, зв'язує розрізнен! враження, веде до інсайту, катарсису, включения інтуїції, чогось, що, можливо, до цього часу залишаеться мало вивченим.

Однак чекати самостійного спрацювання відповідних механізмів немає ніякого сенсу. Надійним засобом швидко i кваліфіковано отримати необхідну спонуку є медіаторські вміння психолога. В процесі конструктивної консультативної взаємодії він допомагає людині віддзеркалити, дистанціювати пережите, рефлексувати та усвідомити те, що з нею відбувається. Подібна внутрішня діяльність плюс факт вербалізаци (проговорювання) дають можливість відділити себе від своїх емоцій i думок, внести критику, оцінити ситуацію. Адже розривно-телеграфний та образно-символічний процес внутрішнього мовлення, набуваючи форми зовнішнього мовлення, „мови для іншого", будується за новими законами - законами логіки i причинно-наслідкових зв'язків. Тобто, коли починається розмова „про" почуття та переживання, то їх влада закнічується, i робиться перший крок у напрямку контролю за ситуаціею.

Вербалізащя проблем є дуже важливою навіть тоді, коли вони, як здається, не мають вирішення. Чому? Та тому, що в такий cпociб людина нарешті починає слухати не вcix навколо, а себе. Прислухаючись до себе під чутливим керівництвом психолога, вона нарешті чує те істинне, що є в ній, i тільки в ній, свою самість, котра не дозволить схибити, вибираючи вихід з конкретної ситуації.

Таку інтервенцію, за якої змінюеться психічна реальність інщої людини i формуються нові для неї переживания та риси, називають впливом. Вплив в консультативній практиці будується на основі тези про самобутню цінність кожної людини. Здійснюючи його, часто говорять ще про формування та управління. Однак формування передбачає зміну психічної реальності людини у відповідності з уявленням про її соціальну та індивідуальну норму, яку вона сама не в змозі досягти, а управління як зміна психічної реальності людини у відповідності до її властивостей передбачає відсутність у людини можливостей для адекватної саморегуляції. Серед різновидів інтервенцїї найбшьш неприйнятним для практикного психолога е машпулювання, тобто зміна психічної реальності iншої людини у відповідності з цілями i завданнями чогось чи когось, хто зацікавлений в них.

Запитання для самоперевірки

1.3авдяки чому психологічне консультування стає ефективним?

2. Які нейропсихологічні механізми допомагаютъ людині трансфор- мувати ставлення до власних психологичных труднощів?

3. В чому полягає медіаторсъка функция психолога-консультанта? Які процеси він має спровокувати під час консультативної взаємодії?

4. Чому вербалізація власних психологічних проблем має таке важливе значения для людини?

5. За якими ознаками можна відрізнumu maкі форми інтервенції в психологічну реальність людини, як вплив, управління, формування, маніпулювання ?

Домашнє завдання

Проаналізуйте, які висловлювання психолога opiєнтовані на: 1) вплив, 2) управління, 3) формування, 4) маніпулювання:

1.Вам з ним потрібно розібратися, хто за що відповідає. Але повернемося до цього пізніше.

2.Невже вам хочеться мені про це говорити стільки разів?!

3.Ви ж знаєте, що перед вами дитина, чому іи її навантажуєте дорослими проблемами?

4. Baшi побоювання мені зрозумілі, а що ви зробили, щоб їх не було?Робили ви що-небудь?

5. Ви кажете, що ніхто и не любить. Гадаю, це перебільшення.

6. Спробуйте пригадати все до дрібниць. Я вам в цьому допоможу, адже це моя робота...

7. Як людина я вас розумію, але ви caмi сказали, що не почуваєте себе людиною. Давайте змінимо тему...

8. Було б непогано дізнатися про думку протилежної сторони - вашого опонента. Ви можете проаналізувати його думки, а не свої...

8. Ви кажете, що ви не психолог, але навіть на piвні здорового глузду зрозуміло: якщо дитині важко, то їй потрібно допомогти, а не сварити, потрібно и пожалши, а не караты.

9. Про це важко говорити. Спробуйте впізнати себе в цих завданнях.

10. Ви не можете говорити? Давайте помовчимо, а потш зробимо ще одну спробу.

11. Ви б не могли зосередитися на moїx запитаннях?

12. Гаразд, більше тічого не кажить, я сам про все спитаю.

13. Хто вам сказав, що дитина повинна бути такою, якою хтосъ хоче пбачити, нехай навіть близькі люди?

14. Вона вам ніколи не казала, що боїться втратити вашу любов?

15. Вам слід точно відповідати на мої запитання. Я вкотре вам це повторюю.

16. Ви сказали, що лiкapi називають її „примхливою". Вони добре знайомі з вашою дочкою?

17. Ви краще налаштуйтеся на себе, тоді вам буде легше говорити.

18. Вам обов'язково потрібно дізнатися, що вчителька думає про це, i зіставити cвої вимоги з її думкою.

20. Meнi було б зрозуміліше, якби ви говорили послідовніше. (Абрамова Г.С, 1995, с.44-46).

Заняття 4.Взаємодія з клієнтом на першому етапі.