Тема3.Засоби особистісної презентації та робота з ними

Те, що конституює мене як суб'єкта, - це запитання,... я кажу про те, що було, лише зв'язку з тим, що буде.

Ж. Лат

Заняття12. Мовлення як інструмент психотерапевтичної допомоги

1. Завдання упорядкування мовлення клієнта..Правила ф.Перлза.

Завдяки навичкам уважної поведінки (активного слухання спостереження за клієнтом) консультант чує = сприймає = відчуває клієнта, опрацьовуючи його мовлення - він розуміє його. Мовленнєва комунікація консультанта і клієнта є предметною основою психотерапевтичної діяльності: „Корінним феноменом всіх видів психотерапій є дискурс - мова, занурена в життя учасників терапевтичного процесу" (Н.Ф. Каліна, 1999, с.8). Доцільні зміни в системі значень і особистісних смислів суб'єктивного досвіду клієнта стають можливими завдяки створенню єдиного семіотичного простору, внутрішню і зовнішню межу і слруктуру якого контролює терапевт. Тому, крім різниці у тезаурусі, змісті метафор, конвенційних норм впливу тощо, кожен психотерапевтичний напрям має свій унікальний спосіб вербального структурування комунікативного акту.

Майже всі психотерапевтичні напрями так чи інакше приділяли увагу роботі з мовою клієнта, а, наприклад, структурний психоаналіз взагалі вибудовує психотерапевтичний процес здебільшого на основі мовного аналізу словесних виразів клієнта. Ж. Лакан, основоположник структурного психоаналізу, стверджує, що тільки лінгвістичний аналіз мовлення і його механізмів може адекватно розкрити структуру несвідомих процесів людини.

Аналіз формальної сторони мовлення має велике значення і для консультування. Тому варто вивчати не тільки принципові положення щодо структури психотерапевтичного дискурсу, які розроблялись відомих концепціях (психоаналіз, гештальт-терапія та ін.), але й дріб технологічні прийоми, що дозволяють глибше розуміти те, про щ розповідає клієнт (нейро-лінгвістичне програмування).

„Мовлення - спосіб досягнення неврозу", - писав Ф. Перлз. Щоб не поглиблювати деформацій клієнта, він постулював такі правила роботи:

1.Не використовувати в дискурсі слів, що заміщують реальних людей або ситуації. (Уникати слова "це").

2.Говорити „Я", замість: „Ми", „Вони" і т. ін.

3. Замінити вислів "Я повинен" на - "Я хочу".

4.Не використовувати минулого і майбутнього часу у висловах,користуватись тільки формами теперішнього часу.

5.Говорити про почуття, а не домислювати і фантазувати.

6.Щоб актуалізувати емоційні переживання, розповідаючи про нього, тобто говорити з …, а не про… і т.д.

Упорядковуючи мовлення клієнта, консультант може сподіватись на суттєві зміни в референції його суб'єктивної картини світу.

Звичайно, найбільш суттєві індикатори унікальної особистості клієнта описуються смисловими характеристиками його мовлення. В.Франкл взагалі вважав, що без без цього аспекту мова залишається псевдомовою, яка виражає лише настрій, і подібно до говоріння шизофреніка, втрачає зв'язок з реальністю.

2. Метамодель комунікації

Коли двоє розмовляють один з одним, щось насправді відбувається.

Св. Клара

Щоб полегшити аналіз мовлення та формалізувати мовні конструкти, в НЛП говорять про метамодель мовлення. Префікс „мета..." в даному випадку означає те незмінне, що характеризує формальну сторону мовленнєвого акту, на що можна тертися, аналізуючи конкретне висловлювання. Метамодель створена для того, щоб навчити слухача, в нашому випадку - консультанта, звертати увагу на форму комунікації партнера. Адже чітке висловлювання тягне за собою чітке усвідомлення ситуації. Саме форма побудови фраз дозволяє відзначити те, який порядок панує в суб'єктивному світі партнера, як він моделює та контролює свою ситуацію.

Метамодель як набір засобів для створення кращої комунікації стимулює постановку певних запитань на ті чи інші специфічні форми висловлювань партнера. З допомогою метамоделі можна швидко встановити повноту та обмеження наданої інформації, а також процес моделювання, який використовує співрозмовник. Однак це стає можливим тільки тоді, коли консультант залишається в рамках зовнішнього сенсорного досвіду, тобто в метамоделі клієнта, а не заповнює прогалини в мовленні клієнта уявленнями з власного досвіду. Наприклад, коли клієнт говорить: „Я не повернуся додому, бо мій чоловік мене ображає", то і сенсу залишати це так, як сказано, і домислювати, що відбувається, власного досвіду чи з контексту. Краще поставити запитання: „Що са вас ображає?", „Як ображає?", „Коли?", „Чим саме?", „Що сталося?", „II заважає вам не ображатися?" та ін., і тоді виявиться, наприклад, образою для жінки стало не що інше, як те, що чоловік відмовився купи їй дорогу шубу, а вона звикла до його безвідмовності.

Отже, потреба в реакціях на метамодель з'являється тоді, коли розуміння партнера консультант змушений спиратися на свій внутрішн досвід. З одного боку, це добре, бо помічається прогалина в інформації, іншого - погано, бо виникає спокуса швидко заповнити її суб'єктивниі досвідом. Практикуючись у використанні реакцій метамоделі, вару блокувати процеси домислювання, тому що вони не стимулюють клієнта більш повно усвідомити власні переживання.

Клієнта варто слухати так, ніби нічого не знаєш про цей світ. Добудовуючи інформацію з власної суб'єктивної реальності, консультуємо, скоріше, себе, ніж його. Мовлення людини лише приблизно відображає те, що вона наспрі хоче передати. Буває, що висловлене досить поверхово описує глибі структуру, яка формується не просто з набору слів, а, скоріше, з відч; образів, ідей та ін. Тому моментів для застосування метамоделі комунікації більш, ніж достатньо, однак не всі вони варті уваги. Часто що потребує поглиблення, має відчуватися інтуїтивно. Про необхідні реагувати згідно метамоделі консультанту сигналізує відчуття, що в клієнта чогось не вистачає або сказане ним не має смислу.

В противагу змісту, який може безліч разів змінюватися, фо| подання інформації формалізована настільки, що дозволяє дібрати мої реакцію, котра сприятиме відновленню більш повної картини кожного пропуску чи спотворення мовлення є свій спосіб, яким мо: скористатися, щоб максимально зрозуміти партнера. Ці способи упорядкування сказаного можна класифікувати в три великі групи:

1. Відновлення пропусків та заповнення прогалин.

2. Встановлення обмежень суб'єктивного простору партнера.

3. Виправлення семантично-помилкових формулювань. ¹