Питання до самоконтролю

1. Визначте систему чинників інноваційного розвитку.

2. Визначте основні параметри оцінки інноваційного розвитку в рамках світових методологій.

3. Розкрийте поняття технологічного прогнозування.

4. Проаналізуйте світові прогнози інноваційно-технологічного розвитку.

5. Навести вітчизняні методології оцінки рівня інноваційного розвитку.

6. Надайте порівняльну характеристику процесів розвитку і зростання, розвитку і функціонування.

7. Схарактеризуйте прояви розвитку сучасної компанії.

8. Визначте основні суперечності, що ведуть до розвитку сучасної компанії.

9. Наведіть приклади основних видів розвитку, що їх демон-струють вітчизняні компанії.

10. У чому полягає особливість стратегічного та інноваційного розвитку компанії?

11. Як оцінити рівень розвитку компанії? Поясність, у чому полягає проблема вимірності розвитку як такого.

12. Обґрунтуйте вибір критеріїв, за якими доцільно оцінювати розвиток підприємства.

13. Сформулюйте засади побудови системи вимірників розвитку освітніх організацій (на прикладі вищого навчального закладу).

Завдання до самостійної роботи

1. В рамках методології світового банку визначити рівень інноваційного розвитку національної економіки.

2. Розкрити технологію форсайту.

3. Проаналізувати методології оцінки інноваційного розвитку виробничої системи (підприємства).

Термінологічний словник ключових понять

Еволюційний процес розвитку характеризується плавними кількісними та якісними змінами елементів системи, які не викликають кардинального перетворення її складу і структури. Еволюційний розвиток базується на накопиченні кількісних змін з метою створення нової якості системи.

Революційна форма розвитку передбачає серйозні якісні трансформації системи. Іноді еволюцію пов’язують із функціонуванням системи, а революцій- ні зміни характеризують її розвиток.

Рекомендована література

Основна література [1, 2, 5, 6]

Додаткова література [1,8]

ТЕМА 4. СУЧАСНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

План вивчення теми

1. Поняття інноваційної організації.

2. Правові межі інноваційної організації.

3. Класифікація інноваційних організацій.

4. Організаційна структура інноваційного підприємства.

Навчальні цілі:

Засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про організаційні форми інноваційного розвитку, інноваційне підприємництво, класифікацію підприємств інноваційного розвитку.;

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

В процесі вивчення даної теми необхідно поглибити теоретичні знання з питань, які знаходяться за межами лекційного матеріалу, розглянути провідні структури інноваційного розвитку, провести класифікацію суб'єктів інноваційного підприємництва, виокремити форми інноваційного розвитку, що притаманні вітчизняній економіці.

Організаційні структури інноваційного розвитку – це підприємства (організації), що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями, розробкою та реалізацією інновацій.

Усі організаційні структури інноваційної діяльності можна поділити на 3 групи:

1 група – наукові організації, що створюють і реалізують новації;

2 група – ринкові суб’єкти інноваційної діяльності, що доопрацьовують, виробляють та реалізують інновації;

3 група – організаційні структури інтеграції науки та виробництва, що скорочують період від виникнення ідеї до її практичного використання.

Наукова організація – організація (підприємство, фірма), для якої наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Вони можуть бути основною діяльністю також для підрозділів цієї організації. Наявність таких підрозділів не залежить від належності організації до тієї або іншої галузі економіки, від організаційно-правової форми власності. Відповідно до рекомендацій Керівництва Фраскаті діє класифікація наукових організацій за секторами науки і типами організацій, об’єднаних за організаційними ознаками, характером і спеціалізацією виконуваних робіт:

1) державний сектор об’єднує організації міністерств і відомств, що забезпечують управління державою і задоволення потреб суспільства в цілому; безприбуткові (некомерційні) організації, які цілком або в основному фінансуються і контролюються урядом, за винятком організацій, що належать до вищого рівня;

2) підприємницький сектор охоплює всі організації і підприємства, основна діяльність яких пов’язана з виробництвом продукції або послуг з метою продажу, у тому числі й ті, що перебувають у власності держави;

3) сектор вищої освіти – це університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні інститути, експериментальні станції, клініки; організації, що безпосередньо обслуговують вищі організації;

4) приватний неприбутковий сектор складається з приватних організацій, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (фахові товариства, спілки, асоціації, суспільні, добродійні організації, фонди); приватних індивідуальних організацій.

В процесі вивчення теми студенти повинні засвоїти класифікацію організаційних структур інноваційного розвитку, за участю у фазах інноваційного процесу. Фірми, які не здатні самостійно створити інновацію, підключаються в інноваційний процес на стадіях її дифузії (ринкові субєкти інноваційної діяльності). За часом залучення до інноваційного процесу та підходом до вибору інновацій ринкові суб'єкти поділяють на чотири категорії: експлеренти, патієнти, комутанти і віоленти.

Експлеренти. Це фірми, що спеціалізуються на створенні нових чи радикально змінених старих сегментів ринку. Вони є розробниками нової продукції, для чого створюють у себе потужні дослідницькі відділи та конструкторські бюро.

Патієнти. Створюють інновації для потреб вузького сегмента ринку.

Комутанти. Використовують інновації, створені іншими (як правило, віолентами), збагачуючи їх індивідуальними характеристиками, пристосовуючись до невеликих за обсягами потреб конкретного клієнта.

Віоленти. Орієнтуються на інновації, що здешевлюють виготовлення продукції, водночас забезпечуючи їй рівень якості, якого вимагає основна маса.

Студенти повинні знати, що віднесення фірм до певної категорії є умовним, тому до вони реалізують переважно не один вид продукту, а стратегія щодо кожного з них може бути різною. У якийсь момент фірма-експлерент перетворюється на віолента чи патієнта.

В процесі вивчення теми студенти повинні ознайомитися з сутністю венчурного підприємництва. Студенти повинні засвоїти, що існують фірми, які займаються суто інноваціями, вбачаючи у цьому спосіб отримання надприбутку через виведення на ринок відсутнього на ньому продукту. За свою схильність до ризику, пов'язану зі створенням радикальних інновацій, такі фірми дістали назву венчурних.

Венчурні (англ. venture - ризикове підприємництво) фірми — переважно малі підприємства в прогресивних з технологічного погляду галузях економіки, що спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, пов'язаних з підвищеним ризиком.

Під час вивчення теми студенти повинні познайомитись з інтеграційними інноваційними структурами, що являють собою взаємодію науки та виробництва у галузях високої технології, породжуючи ще одну форму міжфірмової кооперації – „стратегічні альянси”. Вони виникають на підставі угод між фірмами щодо взаємодоповнюючих функцій при проведенні наукових досліджень і комерціалізації результатів. Найпоширенішими є угоди про спільну науково-технічну діяльність, організацію консорціумів і спільних підприємств.

Важливим завданням під час вивчення теми є засвоєння основних підходів до розбудови ефективної організаційної структури структури інноваційного підприємства.

В результаті вивчення теми студенти повинні: знати поняття та сутність організаційних структур інноваційного розвитку, їх детальну класифікацію, сутність венчурного підприємництва, знати правовий режим їх функціонування, вміти зображати життєвий цикл інноваційної організації, знати та вміти обгрунтовувати вибір організаційної структури інноваційного підприємництва.