1. Культурний чинник – визначальний

В умовах всеохопної моральної та екологічної кризи людства на порядок денний поставлено проблему докорінної переоцінки вартостей. Незважаючи на очевидні великі осяги цивілізаційного влаштування життя за ліберальним проектом, певні здобутки марксистського проекту (соціальний аспект), обидва варіанти матеріалістичного нігілізму назагал виявилися банкрутами, оскільки спричинили, з двох протилежних сторін, повне знедуховлення модерних суспільств. Вони «виростили» людину неправдиву, захланну, озлоблену, егоїстичну, спантеличену – тобто без «внутрішнього потаємного царства»¹. Відтак ми перебуваємо у ситуації страху (tremendum) і не можемо перейти до досвіду зачарування (fascinosum) таємницею Абсолюту². Інакше кажучи – до повноти буття, до творчого, альтруїстичного способу життя. «Імперіалізм» прав людини, переважно орнаментальні ідеологеми демократії, громадянського суспільства, свободи преси неспроможні витіснити предметну свідомість, яка поглинула західний світ протягом останніх двох століть.

Щодо нашого континенту, то європеїзація Європи допоможе швидше звільнитися від тих форм мислення, у яких на першому місці – знання, а не мудрість, погляд, а не істина, вигода, а не правда. Обличчя Європи формувалося університетами і «шляхетно здисциплі-нованими душами» (Ортега-і-Гасет), а нині, американізовуючись, наша

¹ Сент-Екзюпері А. Планета людей. – К., 1980. – С. 58. Tischner J. W krainie schorowanej wyobraźni. – Kraków: ZNAK, 1997. – S. 50.

91

генерація воліє тікати у посередність й анонімність, боїться пульсуючої потуги великих мислителів і святих. Сучасний нігілізм зваблює людей безглуздим рекламним коміксуванням, на що світ витрачає щороку 950 млрд. доларів, героїзацією насильства, на що знову ж таки йде майже трильйон доларів, надоперативністю різноманітної інформації (інфляція слова).

Водночас засадничо хибними є твердження про «повернення України до Європи», орієнтацію на цивілізований Захід. Європеїзація України має сприйматися, на нашу думку, як утвердження у нових історичних умовах вічного європейського духу нашої нації, органічного шляху розвитку українського народу, який віддавна становить нерозривну частину середземноморського культурного кола. Цілком певно, що ні євразійство (Росія), ні космополітизм (США) в остаточному підсумку не приживуться в українській субстанції, незважаючи на зигзаги історії та особливості розвитку України упродовж багатьох століть. Зауважимо, що Б. Крупницький у статті «Історичні основи європеїзму України», вміщеній після Другої світової війни на сторінках «Літературно-наукового вісника», довів, що «поняття Західної і Східної Європи розпливчасті, релятивні»³. Визначальним завжди був культурний чинник. Завдяки прийняттю християнства Русь-Україна увійшла в родину інших європейських народів і взяла участь у їх культурному процесі на всіх етапах. Європейська проблематика для нас – своя, рідна.

Зважаючи на ці передумови, маємо відповідно оцінювати й журналістський процес, формування національної журналістики за відновленої державності. Це допоможе відвоювати у свідомості європейських народів і усього світу нашу автентичну історію і встановити ті критерії, які зорієнтують «згадати себе, бути собою, повірити в себе» у сфері Слова, що визволяє, а також перехопити інформаційну ініціативу – щоб визволитися зі спокуси катастрофізму й перестати бути залежними від вторинних життєвих обставин. У цьому контексті розглянемо такі питання: а) медіоцентрична візія публічного життя, б) політично-місіонерська свідомість журналіста у сучасних умовах, дві точки зору європейської культури на мистецтво переконання.

³ Крупницький Б. Історичні основи європеїзму України // Літературно-науковий вістник. – Регенсбург, Німеччина: Друкарня видавництва спілки «Українське слово», 1948. – С. 128.

92