3. Свобода як істина

Свобода без істини – шлях егоїзму. У документі «Сіяння істини» Іван Павло II зазначає, що вона просвіщає розум і формує свободу людини. Йдеться про цілісний сенс життя. Існує фундаментальний зв’язок між свободою і Божественним Законом. На цьому наголошуємо, оскільки дехто перетворює свободу на абсолют, розглядає її як джерело вартостей. Індивідуальне сумління наділяється прерогативами найвищої моральної інстанції, яка категорично й нібито безпомилково визначає, що є добром, а що – злом. Як наслідок, щезає обов’язковий диктат істини. Гірше: людська свобода стає вищою від істини. Свобода претендує на таку моральну автономію, яка практично означає її повну суверенність.

Християнство стверджує абсолютний характер морального добра. І тому воно не може сприймати суб’єктивістські, утилітарні й релятивістські тенденції. Адже наявність абсолютної, вічної та незмінної істини – основа й умова існування свободи та морального життя людини. Гострий дефіцит свободи при комунізмі, замінений ліберально-демократичною ідеологією вседозволеності, не тільки не розв’язує проблеми, а й посилює універсальну хворобу сучасної цивілізації – релятивізм у самому розумінні гріха²⁴.

Виступаючи 19 листопада 1980 року в Мюнхені перед артистами і журналістами, Іван Павло II мав усі підстави зробити такий висновок: «Чи не веде це (крайній негативізм. – Й. Л.) до смакування зла, до радості знищення і занепаду, чи не веде це до цинізму і зневаження людини? Віддавна, потрясаючи душі людей, речники народу таким чином апелювали до людини: мусиш змінити своє життя, мусиш почати знову, мусиш протистояти злу, щоб воно не стало останнім словом, не стало кінцевою реальністю». Тобто, завдання публіцистики – заанґажовувати у процес очищення, повертати сенс життя, обнадіювати. Йдеться не про «додаткове і принагідне моральне обтяження». Адже нехтування етичними зобов’язаннями призводить до нового «зневільнення, негідного людини та її гідності». Покладена в руки журналіста потуга «лише тоді не стане небезпечною, коли вона буде пов’язана із сумлінням і відповідальністю. Мірою досягнень

²⁴ Лось Й. Духовний аспект сучасного життя // Світло. – 2001. – Ч. 7–8. – С. 267.

131

журналістів не повинен бути зовнішній ефект, але – правда й справедливість»²⁵.

Такі мотиви переважають в усіх пастирських інструкціях стосовно ЗМК як «інструментів соціального зв’язку». 1992 року Ватикан через свої бюро із суспільних зв’язків розіслав інструкцію з аналізом негативних і навіть небезпечних аспектів діяльності «четвертої влади», яка деколи «може заглушувати голос самого Євангелія...», призводити до «ідеологічного і політичного маніпулювання». Безоглядна комерціалізація і приватизація радіо та телебачення, гонитва за прибутком, меркантилізм спотворюють справжні потреби людей, створюють для них штучні норми і зразки поведінки.

На початку травня 2000 року Папська Рада соціальних комунікацій ухвалила документ «Етика в соціальних комунікаціях». Цілком слушно трактуючи мас-медіа як засіб, цей авторитетний орган наголошує, що їх можна використати і для добрих, і для поганих цілей. Псевдо-плюралізм у цій сфері виявляється у зрівнюванні молитви й порнографії. Насправді «уся людська комунікація базується на комунікації Отця, Сина і Святого Духа. Та більше: триєдина спільнота поширюється на людство... Син є вічним Словом Отця, який через це слово, що стало тілом, сходить на чоловіків і жінок і освячує їх».

Науково-технічний прогрес неминуче ставить істотне запитання: чи людина стає духовно зрілішою у своїй гідності, відповідальнішою, відкритішою до ближніх? Отже, талант журналіста потрібно використовувати для служіння людствові. «А це можливе за благородної мотивації та знання принципів, морального світогляду, пошанування довголітньої традиції моральної мудрості, що бере свій початок у Божому одкровенні та людському мисленні».

Якщо медіа уможливлюють людям доступ до найвищих надбань світової культури – вони виконують свою автентичну функцію, а отже, об’єднують людей. Якщо ж вони сіють ворожість, «подають низьке і недостойне у фальшивій величі, зневажаючи справді високе й благородне», то це бізнес на неправді та дезінформації.

Ще одна болюча проблема полягає в тому, що нині транскордонна комунікація відбувається коштом т.зв. «третього світу». Це явище

²⁵ Istota, wielkość i odpowiedzialność sztuki i publicystyki // Jan Paweł II. Wiara i kultura. – Rzym; Lublin. – 1988. – S. 86–96.

132

віддавна оцінене як культурний чи інформаційний імперіалізм. Папська Рада, закликаючи до комунікації без культурних кордонів, наполягає на збалансованості інформаційних потоків («Чи багатим нічого навчитися у бідних?»). Завдання комунікації – зближувати людей, нації, цивілізації.

Нарешті, висловлено позицію щодо свободи преси. «Вільне висловлювання думок також має ґрунтуватися на принципах правди, коректності і поваги до приватної сфери». Особливе занепокоєння викликає Інтернет. Йдеться про «втрату вартості інформаційних засобів; недиференційовану одноманітність повідомлень, які деградують до простої інформації; відсутність відповідального зворотного зв’язку і зневіра та відчай у міжлюдських відносинах». Тимчасом на першому плані має бути такий обмін інформацією, який сприяє розвиткові солідарності та миру, а також формуванню сумління.

Сильне враження справляють висновки цього програмного документа: «Людська комунікація, попри свою обмеженість, має щось від творчих діянь Бога. Журналіст-християнин має особливе пророче покликання: він повинен чітко висловлюватися проти фальшивих ідолів сьогодення – матеріалізму, гедонізму, споживацького мислення, націоналізму, керуючись ідеалами людської гідності, любові до ворогів і абсолютної поваги до кожного людського життя від зачаття до смерті»²⁶.

Досконале добро знає оптимальну мету, а досконала мудрість – оптимальні засоби. Первинне, певною мірою метафізичне переконання полягає в тому, що сенс і мета людського існування більші, ніж його проста наявність. Століття, що починається, має започаткувати відродження Духу.