6. Горизонти української світоглядної публіцистики

Українська світоглядна публіцистика відображає відмежовування від двох крайніх поглядів на мету і сенс історії: від точки зору «тільки цього світу» (марксизм, лібералізм) і від точки зору «виключно тамтого світу». Перший виключається, оскільки сенс людського існування не тільки в межах, а й поза межами історії, в наближенні до Бога. Другий – також, оскільки інакше люди повірили б у повну безсенсовність існування, безповоротно впали б в апатію, втратили інтерес до життя взагалі. Ці дві крайнощі врівноважує чільна ідея християнства – Богочоловіка, поєднання обмеженого і тимчасового людського духу з безконечним, божественним. Відтак і наша творчість освячена.

Кілька прикладів. Олександр Довженко по-синівськи вболівав за долю України і благав закопати своє серце під її небом, бо «воно тобі весь вік молилось, не проклинаючи ні однієї з чужих земель»; його найзнаменитіші фахівці світу вважали творцем і речником «якоїсь нової ери

⁴⁴ Ортега-і-Гасет X. Бунт мас // Вибрані твори. – Київ, 1994. – С. 106.

39

в мистецтві, нового творчого духу і світовідчування»⁴⁵. Улас Самчук у статті «Крути» справедливо дорікнув Заходові: «Світ так злегковажив великим шляхетним поривом Української Держави»⁴⁶. Володимир Сосюра і словом, і ділом довів, що лише любов до Батьківщини може бути моральною основою світогляду людини. Леонід Кисельов свободу вважав категорією не демократичною, а аристократичною. Валерій Марченко безкомпромісно відстоював правду, за що його закатували в сталінському концтаборі. Джеймс Мейс, професор Києво-Могилянської академії, консультант газети «День», голосно заговорив перед світом про ґеноцид української нації в 1932-1933 pp., внаслідок чого Україна виявилася скаліченою державою, зазнала страхітливої лоботомії – вбивства розуму нації. Він глибоко вірив у світле майбутнє «одного з найрозвиненіших, духовно найбагатших народів Європи»⁴⁷.

Те, що публіцистика – вартості не найнижчого порядку (матеріального й вітального), а найвищого (духовно-релігійного), доводять нині Євген Сверстюк, Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Сергій Кримський, Іван Дзюба. Зберігаючи духовно-енергетичні ресурси попередників, вони концентровано бачать суть маршруту історії. Таємниця їхніх зв’язків з добою, а іноді з прийдешніми часами не в тому, що вони пристосовують своє натхнення до потреб моменту, а в тому, що у своїй добі відкривають вічні правди, які неминуче згодом адаптує собі суспільство. Багато каже нам творче кредо Валерія Шевчука: «Посильно працюю на своєму полі смиренному»⁴⁸. А ось як Сергій Жадан характеризує місію Емми Андієвської: «її картини, її вірші і проза (додамо – й виступи впродовж чотирьох десятиліть на Радіо Свобода. – Й. Л.) ...знаходяться на перетині, на взаємопроникненні різних культур з їхнім безміром і позачасовістю, все це об’єднується у її Всесвіті, її Україні...»⁴⁹. Євген Сверстюк упевнений, що «справжня культура йде від

⁴⁵ Докладніше див.: Тримбач С. «Вертатись хочу...» // Україна молода. – 2003. – 27 листоп.; Гайдар Ю. Як оцінює вільний світ українські фільми Олександра Довженка // Говорить Радіо Свобода. – Мюнхен, 1962.; Шлях перемоги. – 2001. – 12 груд.

⁴⁶ Цит. за: Українське слово. – 1992. – 6 лют.

⁴⁷ Мейс Дж. Ідеологія та утопія // Дзеркало тижня. – 2000. – 12 серп.

⁴⁸ Див.: Шлях перемоги. – 2001. – 12 груд. – С. 11.

⁴⁹ Жадан С. Між Мюнхеном і Всесвітом // Столичные новости. – 2001. – 20–26 март. – С. 19. 40

внутрішньої свободи слова»⁵⁰, тому в газеті «Наша віра», яку він редагує, абсолютно відсутня фальш, чітко вироблений понятійний апарат. «Тільки така суб’єктивність, коли автори пишуть, спираючись на власне сумління, є журналістикою найвищого гатунку. Певна річ, закономірною є насиченість матеріалів, напруженість думки, чітка моральна та релігійна позиція, відвага. Щоб утвердити свої істини (наприклад – Сент-Екзюпері), треба вистраждати їх своєю позицією і створити у згоді з ними модель свого життя»⁵¹.

Щоб підживлювати культуру духу людини, народу, щоб душа не піддавалася занепадові й розпуці, залишалася свіжою, ясною, здатною на великі вчинки, журналіст/публіцист зобов’язаний переходити від описової публіцистики до світоглядної, тобто озброїти читача, слухача, глядача методикою пізнання світу, «граматики життя» народів, не обмежуючись «максимальною поінформованістю» через «муль-тимедіа» (німці це слово навіть вибрали у 1995 році емблематичним, помилково вважаючи, що «на коні» нині той, хто «на лінії», online). Продукування плодотворних ідей має переважити чергову моду.