1. Вирішальна роль слова-рушія

У всіх культурах зазначено першоідею, первісний сенс буття. Дао, Логос, Архетип, Парадигма, Монада та інші слова-коди підкреслюють первинну, вирішальну роль інформації у зародженні життя, функціонуванні народів як думок Бога (Гердер). Споконвіку було Слово-Сенс (Христос). Потрібно було чимало часу, аби ми перестали спиратися на матеріалістичне тлумачення історії – чи у моделі ідеологем марксизму, чи у категоріях варіанту неолібералізму, який детерміновує життя передовсім економікою та політикою, а у медійній сфері – інформацією торговельної контори. Позбуваючись ілюзій, фатаморган, утопій, фальшивих ідеологем, людство поступово, але неухильно, врешті закономірно, оскільки світом кермує Боже Провидіння, долає онтологічний розрив. «Насправді уся людська комунікація базується на комунікації Отця, Сина і Святого Духа. Та більше: триєдина спільнота поширюється на людство: Син є вічним Словом Отця, який через це Слово, що стало плоттю, сходить на чоловіків та жінок і освячує їх»¹.

Ключовий орієнтир – освячувати людей! Отже, маємо опанувати світовий процес розвитку творчої думки, пам’ятаючи, що дві тенденції сприйняття світу, характеристики людини, її призначення намітилися давно. В інформації як світовій константі (сталій величині в низці тих, які змінюються) вже в культурі Вед – родоначальниці усіх відомих історичних культур – бачимо постановку проблеми вибору між істиною – сущим і вигодою – проминальним: «Добре

¹ Папська Рада з питань соціальних засобів комунікації. – 2000. – 4 трав.

271

буває тому, хто дотримується благого; гине мета у того, хто обирає... приємне»². Принагідно: перифразою мудрості Вед Індії є пізніші культури, зокрема антична. Знаходячи суть у собі, а не поза собою, античні автори демонстрували високе ставлення до слова, яким людина опанувала простір і час. Воно виокремлювало предмети з хаосу явищ, надавало їм кшталт і колір, наближало й віддаляло, ставало мірилом. Донині ми захоплюємося образним мисленням, що його демонстрували оратори, політичні діячі, філософи. Поетика античних часів була філігранною (С. Аверинцев). Сократ доводив, що «немає для людини зла небезпечнішого за помилкову думку», «необхідно бути справедливим у словах», що треба «дошукуватися повноти істини», аби «душі громадян стали чимкращими»³. Займаючись по-справжньому політичним мистецтвом, Сократ заперечує практику маніпулювання словом, до чого закликав Горгій та його прихильники.

Резюмуючи античне світобачення, Сенека наполягав на тому, що слово має викрешувати світло в душі людини (А. Содомора). Для журналістики назавжди залишаться вартісними сентенції Сенеки: «Ганебно, коли ми одне говоримо, інше – думаємо, та наскільки ганебніше, коли одне пишемо, інше – думаємо!», «Не блукає лише те, що на стійкій засаді», «Щоб судити про щось величне, потрібна велич духу», «Думка, яка суперечить чистій правді, – хибна», «Шукай, про що писати, а не як писати. І то не так писати, як думати, про що пишеш, аби продумане ти міг глибше засвоїти, мовби припечатати»⁴. Закономірно, що Андрій Содомора, один з найавторитетніших знавців антики, в інтерв’ю газеті «День» заакцентував: «Не здобутки техніки, а вага Слова в суспільстві визначає міру його цивілізованості»⁵.

Аристократією істини стали біблійні пророки-публіцисти. Наша ера почалася з року першого, яким римський чернець Діонісій Малий вважав рік народження Христа. Християнство як історія спасіння залучило людину у трансцендентність. Християнська релігія вперше проголосила гідність людини, створеної «на Божу подобу», сполучаючи

² Упанішади. – Львів, 1999. – С. 69.

³ Платон. Діалоги. – К., 1995. – С. 165, 168,202,211.

⁴ Сенека. Моральні листи до Луцілія. – К., 1996. – С. 104, 131, 245, 273, 512.

⁵ Див.: День. – 2000. – 8 грудня. – С. 18.

272

з нею водночас принцип гідності праці. Попереду християнство бачить есхатологічну мету – доконечне перетворення людства й світобудови, «нове небо і нову землю». Найдинамічнішою силою на шляху до цієї мети Євангеліє проголошує любов. Усю суть євангельського вчення знаходимо у Нагірній Проповіді – одному із найважливіших текстів Нового Завіту. Господь говорить в Нагірній проповіді про нагальну потребу духовного оновлення як найважливішої умови досягнення вічного життя в Царстві Небесному. На противагу десяти заповідям Старого Завіту, де йдеться здебільшого про зовнішні дії людини й категоричним тоном подаються суворі заборони, – заповіді Христа стосуються внутрішнього стану людської душі. Вони позбавлені категоричності, а є лише умовою, яка необхідна для досягнення вічного блаженства. Облагороджуючи людську душу, християнство таким чином оновляє все людське життя.

У сфері творчості маємо чітко вивірені орієнтири – на священне як плідний, надихаючий первень, на ідеї святого і незбориме прагнення до ідеалу: «Пізнаєте правду, і правда визволить вас»⁶. Під словом «Правда» Ісус мав на увазі натхнену Богом інформацію, зокрема інформацію про Божу волю. На відміну від Пилата Ісус говорив про Божу істину: «Я на те родився і прийшов у світ, щоб свідчити істині»⁷. Пилат, запитуючи «Що таке істина?», очевидно мав на увазі істину загалом, але лише на смертному одрі, кволий і немічний, бачачи прощення в очах рабів і підданих, збагнув, що істина – любов. Ісус також дав інформацію, яка мала допомогти його учням зрозуміти, що вже близько кінець, – інформацію про «гидоту спустошення»... на місці святому»⁸.

Ісус Христос був, безсумнівно, найбільшим Вчителем на землі⁹. Один з його навчальних методів полягав у використанні притч¹⁰. Вони були простими, але яскраво передавали глибокі духовні й пророчі істини. Слова Ісуса назавжди закарбувалися у серцях і розумах слухачів. Ісус спонукував людей кардинально змінювати триб життя, як у духовному, так і в моральному розумінні. Його слово виявилося рятівним! «Цей Ісус з Назарета, без грошей і без зброї, завоював більше мільйонів,

⁶ Івана 8:32.

⁷ Івана 18:37.

⁸ Матвія 24:15.

⁹ Івана 7:46.

¹⁰ Матвія 13:34, 35.

273

ніж Александр Македонський, Цезар, Магомет і Наполеон; без науки і вчення Він пролив більше світла на людські і божественні предмети, ніж усі філософи і вчені разом узяті» – Філіпп Шаф¹¹.

«Очищені словом»¹², яке обожилося як СЛОВО ПРАВДИ, апостоли стали працівниками бездоганними, тобто «співробітниками правди»¹³, такими, які вірно подають «слово істини»¹⁴. Вони були точними навіть у найменших дрібницях, прагнучи до виховання у праведності. Їхнє сумління стало надійним дороговказом, спонукою до віддзеркалення Божих моральних норм¹⁵. Під сучасну пору, коли так багато говориться про свободу медій, варто було б згадати сокровенні слова: «Але глядіть, щоб ця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких»¹⁶. Тож ми розуміємо, чому Іван Павло II особливо наголосив: «Свобода без істини – шлях егоїзму»¹⁷. Йдеться про те, щоб зрозуміти дух і суть істини, а не лише технічну сторону.

Ми повинні намагатися усвідомити суть Божої справедливості, любові й праведності, а також вкоренити їх глибоко у своєму серці, аби вони стали для нас, журналістів, такими ж необхідними, як дихання й харчування. Маємо повніше відчувати моральну відповідальність за слово, розвивати розуміння, що добре, а що погане, не потурати релятивістам і постмодерністам, які атакують саму суть правди. Чи ж не чуємо ми щораз частіше такі вислови, як «у кожного своя правда», «правда відносна», або «абсолютної правди немає». Це не що інше, як цинічний пилатизм. Але, на жаль, він нині запанував у мас-медіа. Тим часом мета будь-якого дослідження та освіти – здобути факти, дізнатися правду про світ, у якому ми живемо. Правда не є справою особистого погляду. Наприклад, людська душа або смертна, або невмируща. Сенс у житті є або його немає. У кожному випадку може бути тільки одна правильна відповідь. Одна – правдива, інша – фальшива. Обидві не

¹¹ Цит. за: Канигін Ю. М. Віхи священної історії. Русь-Україна. – К., 2001. – С. 131.

¹² Івана 15:3. ¹³ III Івана 8.

¹⁴ 2 Тимофія 2:15.

¹⁵ Буття 1:27.

¹⁶ І коринтян 8:9.

¹⁷ Радіо Свобода. – 1997. – 5 жовт.

274

можуть бути правдою. «Розпуста словом» сьогодні дійшла особливо небезпечних розмірів через навмисне ґвалтування слова, здійснюване лібералами-позитивістами й марксистами-більшовиками, які прагнуть зиску чи матеріального, чи ідеологічного. Ніколи ще не було такої жахливої диспропорції між Словом і словом.

Звичайно, важко розв’язати суперечку між несамовитою апологетикою міщанства, матеріалістичного нігілізму й традиціоналістським звинуваченням цього типового для нинішнього Заходу явища, якщо виходити з дихотомії «особливий» – «буденний». Можливо, суть в іншому – чому півтори тисячі років тому вчив Святий Августин? Хіба не головне – куди ти дивишся, що для тебе знаходиться у центрі світу? Якщо Бог, отже – образ Божий, ближній, жодна правильність не стане обивательською у найгіршому значенні цього слова. А якщо у центрі світобудови ти сам, то все спотвориться і твоє «безумство» стане гіршим від будь-якого «міщанства». Філософи давно довели, що ознакою антихриста є озлобленість і брехня.

Згадаймо судження Августина, що мають правити методологічним орієнтиром для творчої особистості: «Бо у слові Твоєму, яким Ти їх створив, вони чують таке веління: «звідси й досі», «Бо Слово твоє – вічна правда», «Бо, «відділивши вартісне від безвартісного», ви стаєте устами Бога», тим самим піднімаючись до духовного життя за початковим Словом, прямуючи «до повної досконалості»¹⁸.

Ясний, автентично християнський погляд на світ, імунітет проти зла мають органічно вибудувати таку творчу особистість, яка сприятиме своїм словом моральному прогресові, що, власне, є сенсом історії. Августин якраз і розвинув ідею всеосяжного добра. При визначенні поняття теодицеї або захисту досконалості творіння Августин виходив з того, що зло не належить природі, але є продуктом вільного творіння. Бог створив природу доброю, але отруїла її зла воля. З цим пов’язана й інша теза: зло не є чимось, що є абсолютною протилежністю добру, воно є лише вадою добра, його релятивним ступенем. Немає абсолютного зла, лише добро абсолютне. Зло виникає там, де нічого не робиться доброго. Зло – відвернення від вищих цілей, спричинене гординею, бажанням обійтися без Бога. Зло, на думку Августина, спричинює людина, воно має земний характер. І людина несе за це відповідальність.

¹⁸ Святий Августин. Сповідь. – К., 1996. – С. 56, 122, 280, 281.

275

Звідси насущна потреба пропонувати людині вищий сенс буття – у правді, красі, добрі, а не потурати ницим інстинктам юрби, послуговуючись капітулянтським постулатом «Попит породжує пропозицію». Кілька дуже повчальних прикладів з мас-медіа:

«Для початку варто бодай усвідомити ненормальність цього інакомовного ілюзійного світу. Світу невідповідності слів і думок, світу розірваних душ, які не відчувають своєї розірваності... Якщо слово осуду проголошується з великим болем і великим бажанням добра, то навіть гірке слово виявляється майже світлим. Але добра нема у зловтішній розвінчувальній напівправді... Тільки коли в національну самосвідомість увійде розуміння – «наша біда – наша вина», – блудний син отямиться, «зблисне світло в кінці тунелю» і почнеться повільний, повільний не без втрат, рух до правди і світла. Саме слово «каяття» (покаяння) – грецькою «метанойя» – означає повернення, відродження, перебудова»¹⁹.

«Культура – не лише те, що людина робить, але в ще більш значущому сенсі – те, що творить її любов... Наш духовний і душевний досвід має якийсь абсолютний сенс. У Серена К’єркегора з цього приводу: «Або індивід причетний до Абсолюту, або все пропало!». На мою думку (доктор філософії Віктор Малахов – Й. Л), постмодернізм починається з відчуття, що непричетний, а отже, треба жити у світі, де все пропало. Тому сьогодні гостро і стоїть питання про нашу вірність своїй культурній традиції»²⁰.

«Коріння зла слід шукати в глибинах історії думки... Нас насторожує цілковите зникнення культури цноти; нарешті, безглузда форма синкретизму між вартостями капіталізму й вартостями марксизму, форма, що не має нічого спільного з толерантністю, а надто – з прагненням до синтезу, що однаково робить з імен Форда, Фрейда, Маркса щось подібне до чаклунських заклинань для безбожного людства»²¹.

«Має бути навічна, наскрізна істина. Ті персонажі, які оголосили, що Бог помер, зробили серйозну світоглядну помилку...

¹⁹ Голованов В. Дорога к храму. – Литературная газета. – 1989. – 23 августа.

²⁰ Про добро та зло // Дзеркало тижня. – 2000. – 18 листоп.

²¹ Аверинцев С. За культуру цноти // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1990. – Вересень. – С. 4.

276

Бог – то і є світоглядний маяк. Ну, з’являється такий інтелектуал, як Ніцше, якому хочеться в інтересах людини погасити цей самий маяк. Так і він втратив розум, і частина європейської людності услід за ним також втратила розум»²².

Для того, щоб не допустити великого світоглядного переселення нашого українського народу на неродючі ґрунти, в чужі цивілізаційні ніші «завершених суспільств» (Астольф де Кюстін), маємо постійно й предметно обговорювати проблему «коріння», тобто того, на що спирається уся будова суспільства й держави. Для того, щоб повернути в журналістику плодотворний пафос, апостольський запал, треба сприймати творчість як гармонію серця й думки. Вади релятивізму є найвідчутнішими в моральній сфері, бо саме тут таке мислення заподіяло найбільшої шкоди. Певним є те, що коли взаємопов’язаний ідеал правди і знання відкидають як містику або щось шкідливе, людське суспільство починає занепадати. Етичний релятивізм – «сам вирішуй, що правильне для тебе» – є нині чимось звичайним. Звідси – інфляція слова, суцільний негативізм мас-медіа. Задомінував тип цинічного, лицемірного медіа-працівника, який звеличує себе і свої ЗМІ, що якраз і було головною проблемою фарисеїв. Натомість такі «журналісти» тільки те й роблять, що вишукують погане в інших. ЇХНІ правила видаються важливішими від Божих законів і принципів.

Виникає принципове питання: чи цей інформаційно-гендлярський гамір світу може стати засобом глибокого порозуміння між людьми, народами, цивілізаціями? Чи ескалацією куцої напівправди у вигляді «широкої поінформованості» ми не стимулюємо масове приниження індивідуальності – адже ментицид (вбивство думки) цілком тотожний ґеноцидові? Це така ж загроза, як і атомна війна, економічний колапс чи стихійні лиха. Мовчазна більшість в епоху мультимедіа привчається слухати фальшиві голоси політиків, кпини шоу-бізнесменів, дивитися принизливі для людини сцени вбивств, ґвалтувань, порнографії, непогамованого гедонізму.

Ставлення до світу стало функціональним. Благоговійність змінилася на принцип: «вирішити проблему», «здійснити проект». Відбувається невмотивоване механічне прискорення з повним притупленням

²² Вадим Скуратівський: «У світі має бути світоглядний маяк. А Бог – то і є такий маяк» // День. – 2003. – 11 квіт.

277

відчуття духовного голоду. Виснажені духовно журналісти продовжують смикатися в гонитві за «успіхом», незалежно чи інформація будує людину в людині, чи остаточно спричиняє деградацію. Глибинне усвідомлення свого творчого покликання змінилося на міраж комфортного існування у сучасному зашарпаному світі ціною власного невігластва. 17 березня 2004 року на зустрічі зі сотнею студентів факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка професор Baylor University (США) доктор Ліанне Фрідрікссон, відповідаючи на запитання студентки про пропорцію теоретичних і практичних предметів у вищій школі, відповіла: «Як же можна відмовитися від теорії, адже ми мусимо осмислювати час від часу те, що пишемо, готуємо для споживачів інформації. У США занепокоєні зниженням рівня освіти журналістів; мало з них має таку фундаментальну, ґрунтовну підготовку, щоб предметно й критично оцінити події, наприклад, нинішні президентські вибори в США. До того ж виявилося, що в нашій країні бракує грошей для оплати статей журналістів-аналітиків»²³.

Споживча орієнтація, гонитва за матеріальними благами, престижем, рейтингами передач і накладами видань не дають можливості людині засумніватися у справдешньому влаштуванні цього світу, виробити критичне ставлення до оточуючої дійсності.

Таким чином, ми повертаємося до доконечної потреби деонтологічної свідомості журналіста – носія інтегральної візії людини й світу, служителя святої правди, до питань моральності формування суспільної думки, захисту Слова від слова, провідної ролі сумління творчої особистості. Совість і є свобода. «Голос – згадаймо Шевченка, – «від Бога». Бог – символ позаприродного і позачасового універсуму, що протистоїть ентропії і є ладом навсупереч хаосу. Голос Бога всередині людини – совість. Узлагодження людини з благою – Божою – вістю. Невипадково в українській мові слова «совість» і «свідомість» – практично тотожні. Совість – серцевина космосу»²⁴.

Думка має розвиватися на підвалинах, закладених для неї вірою. Усвідомити свої духовні потреби, позбутися хибного мислення – основної

²³ Особистий архів автора. Запис лекції та відповідей на запитання. – 2004. – 17 берез.

²⁴ Чернілевський С. Покликав вас Госпожий глас... // Сучасність. – 1998. – Ч.2. – С. 137.

278

причини зла у світі – мають і ті, хто взяв на себе обов’язок готувати журналістів-концептуалістів у вищій школі, і практичні працівники мас-медіа. За цих умов ми реалізуємо найшляхетнішу інвестицію, займемося вихованням до правди, до надії, до справедливості, до солідарності, одне слово – до справдешньої людяності. Гаслом такої журналістики могли б бути слова – «Переконувати, щоб будувати».