5. Слово, що визволяє, чи слово, що поневолює?

У слов’янському світі правда тісно пов’язана зі світлом, святістю. Так, у староруській мові вона має передовсім значення «Суду Божого». Євген Сверстюк у своїх роздумах «Свобода слова і культура думки» наголошує на пророчій місії слова: стояти на сторожі, будити і вести, влучати у неправду⁴⁵. Ольга Федик, досліджуючи мову як Божий дар, говорить про екзистенцію кожної нації на духовному рівні (Людина виникла з доторку Божого Слова), і в цьому сенсі мова – свята, сакральна⁴⁶. Люди живуть тільки один раз, а слова можуть жити вічно. Ось чому Вацлав Гавел закликає до відповідальності за слово – це проблема моральна, а не лінгвістична. Міркуючи над потугою слова, знаний у світі політик, драматург, есеїст нагадує: «Поряд зі словом, що електризує суспільство своєю правдивістю, є слово оманливе, небезпечне, смертоносне слово-стріла... Яким власне було слово Леніна? Звільняючим, чи навпаки, поневолюючим та небезпечним?.. Особисто я звернув увагу на те, що це слово завжди було злісним. Яким було слово Маркса? Воно прояснило нам приховані пружини суспільних механізмів. А, може, воно стало непомітним зародком усіх пізніших ГУЛАГів? А слово Фройда? Чи відкрило воно таємничий космос людської душі, чи було лише тією ілюзією, яку й донині із захопленням сприймає добряча половина Сполучених Штатів, вважаючи, що можна позбутися мук та вини, переклавши їх тягар на плечі добре оплачуваного фахівця?»⁴⁷.

Зважаючи на те, що слово «вбирає» у себе і особистість, і причину того, чому його промовляють, йдеться про саме ставлення до життя, про

⁴⁵ Сверстюк Є. Свобода слова і культура думки // На святі надій. – К.: Наша віра, 1999. – С. 199.

⁴⁶ Федик О. Дар Божий // Слово. – 1993. – Ч. 8-9. – С. 11.

⁴⁷ Literarny tyzdenik. – 1989. – 8 pros.

254

лейтмотив самопочування в світі, про саму духовну структуру людини. Оскільки усі явища знаходять свій вираз в увертюрі слів, не підлягаймо гіпнозові закликів вчителів підозрілості Маркса, Ніцше, Леніна, Фройда, Геббельса та багатьох інших. Шукати зерна зарозумілості, гордині у словах вдаваної покірності, відбудовувати нові зв’язки між людиною й світом, між дійсністю й сенсом, – насущне завдання і передавача, і споживача інформації.

Нагадаємо ще раз Тараса Шевченка, який благав у Господа:

Пошли мені святее слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи і просвіти!..

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило.

І на Україні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово, Божеє кадило.

Кадило істини...⁴⁸

Стримане, виважене, праведне слово публіцистів, які сповідують моральний тип мислення, є словом-ділом, словом-важелем, словом-рушієм, словом-вчителем. Багата душевна енергія витворюється через позитивно думаючих людей. Як найдосконаліша саморепрезентація людини слово повинне бути високої якості. Відтак думка буде не тільки високоякісна, а й пристрасна, окрилена розвиненою уявою, буде яскравою, тобто – точною і глибокою. Оперуючи словами високої якості розсудливо і благородно, підносимо вартість свого серця, красу і силу мислення.

Водночас, слова є знаками природніх явищ. Слово містить у собі символ. Частини мови – це метафори, бо вся природа є метафорою людської душі. Життя в гармонії з природою, любов до істини і доброчинності очистять зір для того, щоб став доступний створений природою текст. Природу, певна річ, сприймаємо як символ духу, втілення божественної

⁴⁸ Шевченко Т. Твори. У 3-х т. Поезії. – К., 1961. – Т. 1. – С. 576.

255

сутності. Ральф Уолдо Емерсон у своєму есе «Природа» торкається надзвичайно цікавого аспекту творчості. Ось стисло його висновки. Здатність людини зв’язувати свою думку з точно знайденим образом і за його допомогою викладати те, що вона хоче сказати, залежить від простоти її серця, інакше кажучи, від її любові до істини, від її бажання донести істину без втрат для неї. Якщо псується людина, псується і мова людини. Коли керуються не найвищими пориваннями, а жадобою багатства, задоволення, могутності, слави – це позбавляє характери безпосередності, а ідеї – незалежності. Коли дволичність і брехня заступають місце простоти і правди, якоюсь мірою втрачається влада над природою, у котрій відображена воля. Нових образів вже не створюється, а сенс старих слів спотворюється, і вони починають відображати те, чого нема⁴⁹.

Проілюструємо це повчальними роздумами колишнього прем’єрміністра Угорщини Віктора Орбана, написаними спеціально для української газети «День». Сама назва «Успіх – це не коридор, а сходи, або Слово як дія» орієнтує читача на те, як досягти бажаного через застосування доконаного виду дієслова (performative function). Вимовляючи яке-небудь дієслово, ми насправді здійснюємо дію. «В Угорщині зміни сталися майже виключно через силу слів. Слова довели здатність бути революційними. Мова привела до фундаментального прориву в житті суспільства». Далі йдуть переконливі приклади: слова, що вимагали виведення російських військ із території Угорщини, стали кульмінацією падіння комуністичного режиму; новий уряд приніс із собою новий стиль управління, який виключає заплутану бюрократичну мову. Справді, як висловився Вітгенштейн, все, що можна сказати, можна сказати зрозуміло. Михайло Горбачов відкрив свій ящик Пандо-ри. Одного разу відкривши правду, її не можна сховати назад⁵⁰.

У культурі особисте та громадське взаємодіють, щоб надати сенсу сирій матерії досвіду. Того, що ми живемо, – не досить. Ми також зобов’язані запитувати себе: «Для чого ми живемо?». Крім того, немає сенсу лише підтримувати справу чи сприяти її успіхові. Ми повинні

⁴⁹ Емерсон Р. Природа // Генри Торо. Уолдо, или жизнь в лесу. – М.: Худ. лит., 1986.

⁵⁰ Орбан В. Успіх – це не коридор, а сходи, або Слово як дія // День. – 1999. – 6 лип.

256

цілком звільнитись від ментальності як «жертви», так і «гнобителя». Журналіст, який сповідує «філософію обов’язку» (Д. Мацціні), повинен, по-перше, мати високі і достойні поняття про свої обов’язки й призначення; по-друге, звертати свої надії до безсмертя; по-третє, не озиратися на нікчемні корисливі клопоти, нарешті – не ганятися за мінливою та минущою похвалою юрби (Джованні Сарторі у книзі «Homo videns» розвінчує постулат «попит породжує пропозицію»⁵¹.

Нижче подаємо кілька прикладів благородної заанґажованості у плин подій, благочестивого способу мислення, що спонукає творити добро.