5. Позиція Амоза Оза щодо фанатизму

Вищенаведені приклади публіцистичної діяльності «Столичных новостей» дають, крім усього іншого, підстави зазначити, що арбіт-ральний підхід до історії, претензії на роль «командирів дійсності», непомильних оракулів нині набирає одномірного характеру, саме фанатичного мислення категоріями «ми» – «вони». Але як же вилікувати фанатика? Над цим міркує найвидатніший ізраїльський письменник (його твори перекладено 36-ма мовами), політичний публіцист Амоз Оз. Як моральний авторитет у своїй країні він є прихильником палестинсько-ізраїльського порозуміння. Вважаючи себе фанатиком, який одужав, Оз доводить, що «зерно фанатизму завжди міститься у категоричному переконанні про безумовну власну слушність». Безумовно, той, хто захищає довкілля, може бути абсолютно переконаним про слушність своєї позиції, але він набагато менше завдає шкоди у порівнянні з терористом чи тими, хто проводить етнічні чистки. Назагал усі фанатики мають особливий потяг і уподобання до кічу. Деколи фанатик може бути великим альтруїстом, оскільки більше цікавиться іншими, ніж собою, тобто прагне врятувати душі інших, визволити їх із гріха, з помилки, зі злих звичок. «Так чи так, фанатик більше цікавиться тобою, ніж собою з дуже простої причини: він має дуже мізерне «я», або не має його взагалі».

На відміну від радикальних суджень апологетів деструкції, починаючи від Марата і аж до нинішніх Новодворської, Малінковича, Бузини та інших, ізраїльський політичний публіцист Амоз Оз намагається справедливо оцінювати сучасний світ, зокрема таке явище, як

210

міжнародний тероризм. Спрощенням було б, на його думку, трактувати Бен Ладена і йому подібних як людей, які ненавидять Захід. «Думаю, що вони хочуть врятувати власні душі, визволити себе, нас, з наших несамовитих вартостей, з матеріалізму, плюралізму, демократії, свободи слова, ідеї визволення жінок... Усе це, на думку ісламських фундамента-лістів, є шкідливим для нашого самопочування». Це – приклад творчої людини, яка прагне збагнути сенс речей, а не тотально, по-маніхейськи наклеювати тавро на інших. Цікаве й таке міркування Оза: Бен Ладен вважає, що іслам стає слабшим, оскільки адаптує американські вартості; отже, треба не просто потужно вдарити по Заходу, а передовсім навернути його на правильний шлях.

Відомий письменник і есеїст вважає, що прекрасним засобом позбутися фанатизму є почуття гумору. Справді, важко зустріти фанатика з цим почуттям. Натомість фанатики часто демонструють свій сарказм (принагідно: оцінюючи деякі публікації «загальнолюдських» видань, якраз і бачимо цей гострий сарказм, несамовиту озлобленість на тих, хто не поділяє їхніх поглядів, або просто репрезентує іншу націю). Людина, тим паче творча, стає відпірною на фанатизм, якщо спроможна тверезо глянути на саму себе, з великою дозою почуття гумору.

Фанатизм заразливий, він небезпечніший від багатьох вірусів. «Досить регулярно читати газети чи оглядати телепередачі, щоб переконатися, як легко люди стають антифанатичними фанатиками, антифундаменталістичними гордецями і антиджихатськими бойовиками». Амоз Оз закликає нас навчитися втішатися багатоманітністю світу. Не йдеться про цілковитий моральний релятивізм, але про те, що мусимо зрозуміти людину, яка репрезентує інший народ, культуру чи цивілізацію. У всіх обставинах, у щоденних ситуаціях мусимо чітко уявляти інших людей. Навіть якщо маємо стовідсоткову рацію, а цей «інший» помиляється на сто відсотків, – навіть тоді дуже позитивним є зрозуміння цього іншого.

Повчальним є, на нашу думку, закінчення цього промовистого есе. Як згадує Оз, його мудра бабуся простими словами витлумачила йому різницю між іудеєм і християнином. Християни вірять, що Месія вже раз був на землі і доконечно повернеться певного дня. Іудеї натомість вважають, що Месія допіру має прийти. З цього приводу було так багато злості, переслідувань, кровопускань, ненависті. Чому? Чому всі

211

не можуть просто почекати і переконатися? Якщо Месія прийде і скаже: вітайте, мило знову вас бачити, іудеї мусять визнати свою поразку. Якщо ж Месія прийде і скаже: вітайте, мило вас пізнати, то християнський світ змушений буде перепросити іудеїв. А тим часом живімо і даваймо жити іншим. Оз вважає, що його бабуся мала імунітет проти фанатизму, знала секрет життя у ситуаціях нерозв’язаних конфліктів, знала, як жити з інакшістю інших людей⁵³.

Як бачимо, конструктивна критика не тільки відкриває негативні, від’ємні прикмети певного явища, але водночас знаходить засоби, як їх лікувати. Деколи предметом критики є особа чи група осіб, напрям політики та інше. Відкриваючи в них хиби, конструктивна критика наповнює їх новою надією на видужання і висуває переконливі арґументи, що ці хиби не є фатальними, їх можна перемогти за умови бажання, скажімо, особи чи уряду використати свої потенційні можливості. Побачивши свої недоліки у світлі конструктивної критики, її об’єкт стає досконалішим.

Деструктивна, або, як висловився свого часу Умберто Еко, репресивна критика – це щось протилежне. Її тенденцією, холоднокровно прорахованою чи спонтанною, є довести безвартісність критикованого об’єкту і забезпечити його знищення.

Для того, щоб визначитись в цьому випадку і чітко завважити будуючий чи руйнівний характер критики, публіцист повинен мати вироблену і виразно усталену шкалу життєвих вартостей, які би вказували, що віджиле, а що перспективне, що треба усунути, а що будувати. Без цієї шкали критика стає безплідною.