Розділ 1

ЖУРНАЛІСТИКА ПЕРЕД НОВИМ ВИКЛИКОМ

1. Структурна криза світосистеми

Всеохопні катаклізми XX століття, що його газета «Нью-Йорк Таймс» назвала «століттям Сатани»¹, спричинили стрімке наростання різнопланового духовного і соціально-політичного досвіду людства. Вчитуючись у невитравний слід часу, бачимо злу систему речей: «У старому світовому порядку з’явилися розлами, і він розповзається» під дією «безприкладних економічних, соціальних і культурних струсів»².

Про структурну кризу світосистеми по-різному пишуть відомі експерти. Хав’єр Перес де Куельяр вбачає джерело конфліктів у цинічному й негнучкому ставленні до розмаїття, «за що безвинні люди платять страшну ціну відчаю та гніву»³; Сергій Аверінцев (Росія) наголошує на абсурдному синкретизмі капіталістичних і марксистських реліктів, «коли «Форд», «Фрейд» і «Маркс» – рівною мірою сакральні слова безбожного людства»⁴; Збігнєв Бжезінський переконаний, що «світ відівчився творити, думати, народжувати ідеї», він «озлиденів духовно»⁵; Федеріко Майор закликає «відтворити людину, якщо ми хочемо відтворити нову світову спільноту»⁶; Ейсюке Сакакібара говорить про

¹ New York Times. – 1995. – 26 January.

² Майор Ф. Зазираючи в майбутнє – коментар // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1994. – Лютий. – С. 41.

³ Там само. – 1996. – Листопад. – С. 6.

⁴ Аверинцев С. В защиту культуры стыда // Там само. –1990.–Ч. 9. – С. 4.

⁵ Докладніше див.: Свободная мысль. – 1994. – Ч. 7-8. – С. 19–31.

⁶ Коментар Федеріко Майора. Нова перспектива для людства // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1996. – Березень. – С. 34.

10

кінець прогресу і про те, що «колишній Радянський Союз і США можна класифікувати як експериментальні держави, які забезпечували світ чітко обмеженими альтернативними ідеологіями прогресу»⁷; Ернесто Сабато (Аргентина) вдається до ширших узагальнень: «Неподільне панування Науки й Прогресу протягом більшої частини XIX і XX століть перетворило індивідуума на трибок у величезній машині. Теоретики як капіталізму, так і марксизму сприяли поширенню сумної слави карикатурних поглядів на особистість як невід’ємну частку маси, таємниця душі якої зводиться до фізичних випромінювань, що піддаються обчисленню»⁸; Євген Сверстюк у властивій йому метафоричній манері ставить точний діагноз століттю, що минуло: «XX вік вражений недугою моральної та духовної слабості, що дрібнить його розумові сили і спотворює наукові ідеї. Кажуть, що морально-етичний розвиток людства відстає від бурхливого науково технічного прогресу... Якби-то так... Він заморожений. Мораль деградує в полоні засобів без високих цілей. Страшна епідемія XX віку – насильство, породжене втратою віри і миру в душі, виплід занепаду і відчаю»⁹.

Моральну та екологічну кризу людства породив матеріалізм, який є втіленням егоїзму та насильства. Витяги з концептуальних публікацій знаних у світі вчених, політиків, письменників і водночас блискучих публіцистів дають нам уявлення, наскільки знищено цінності, які є підставовими не тільки для окремих осіб, спільнот, а й для усього людства – відтак недалеко до «цивілізації смерті»; з іншого боку – бачимо чітке розуміння причин і шляхів переборення зла. Раціональний принцип життя (успіх і ефективність), цивілізація кількості й простору, «зовнішня» людина поступово витіснили на периферію свідомості органічний принцип життя (любов до ближнього, служіння «єдиній Правді, від якої походить усяка правда»¹⁰), цивілізацію якості, «внутрішню» людину, тобто визначальні духовні та інтелектуальні чинники. У результаті вперше в історії найстрашнішу загрозу для

⁷ Sakakibara Е. The End of Progressivism // Foreign Affaire. – 1995. – September/October. – P. 8-14.

⁸ Ca6amo E. Віднайти здатність дивуватися // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1990. –Жовтень. – С. 4.

⁹ Сверстюк Є. На землі, благословенній Апостолом. – Рим-Люблін, 1990. – С. 10.

¹⁰ Святий Августин. Сповідь. – К.: Основи, 1996. – С. 191.

11

людини й людства становить сьогодні сама людина, здрібніла, збайдужіла і спростачена. «Небачена донині порожнеча буття»¹¹ витворила ситуацію, коли людська істота розглядається як частина спадщини, що її належить зберегти.

Таким чином, концептуальна публіцистика першою різними способами (політичні есе, філософські роздуми, моральні проповіді, науково-популярні статті, актуальні коментарі, інтерв’ю-пошуки істини та ін.) звернула увагу на небезпечну тенденцію розвитку світу. Водночас вона досліджує певний масштабний процес, що упорядковує поточні події. Адже ми стоїмо на порозі докорінного перетворення геополітич-ного й духовного обличчя Землі. Поступово починаємо усвідомлювати, що мусимо здобутися на могутню моральну силу, здатну знищити страх, підозру і зруйнувати фальшиві та присипляючі стереотипи, аби рятувати «духову рівновагу ума»¹². Оскільки духовні дефіцити – корінь тих проблем, що опанували нами, доконечно потрібно реабілітувати добро, вивести з-під тотального іга політики мораль, яка має взяти на себе роль найвищого судді на Землі, а отже інтерпретувати життя у поняттях віри, знання, а не лише – сили й безоглядної дії.

Оскільки сенс історії – моральний прогрес, пізнання Бога через самореалізацію людини (Святий Августин, Арнольд Тойнбі, Тарас Шевченко, Іван Павло II), принципи влаштування світу повинні бути змінені. Бо ж матеріалістичні концепції розвитку на базі ідеологічного наркозу, з одного боку, і етики споживання – з другого, за великим рахунком банкрутують на наших очах. Щораз виразніше обґрунтовується думка про те, що вік комерційний неодмінно мусить поступитися вікові духовному.