- •Й. Д. Лось публіцистика й тенденції розвитку світу
- •Розділ 1
- •1. Структурна криза світосистеми
- •2. Віднайти істотне
- •3. Наукові погляди на журналістику
- •4. Орієнтації мас-медіа
- •5. Місійність слова
- •6. Горизонти української світоглядної публіцистики
- •7. Кредо Волтера Кронкайта
- •10. Залежність громадськості від телебачення ставить під серйозну загрозу цілу демократичну систему; затьмарюючи усі інші медіа своєю здатністю транслювати «рухомі картинки», тб,
- •8. Роль щоденних якісних газет
- •Розділ 2
- •1. Орієнтир – метааналіз історії
- •2. Вища школа – кузня світоглядних думок
- •3. Інтегральність мотивації
- •4. Філософія факту
- •5. Моральна кристалізація ідеологічних вартостей
- •1. Культурний чинник – визначальний
- •2. Медіатизація політики
- •3. Сучасна преса світу і проблеми морально-екологічної кризи на зламі епох
- •4. Уникати підміни понять
- •5. Публіцистика онтологічного оптимізму
- •Розділ 4
- •1. Авангард духу: концепція Миколи Шлемкевича
- •2. Пріоритет макротексту
- •3. Свобода як істина
- •4. Роль особи в історії
- •5. Концептуальна публіцистика: історичний аспект
- •6. Спадок XX століття: Європа
- •7. Спадок XX століття: Азія, сша
- •8. Українська традиція публіцистичного тексту
- •1. Нагнітання деструктивності
- •2. Риторика Великої Французької Революції
- •3. Арґументаційна база виступів «Столичных новостей»
- •4. Ідеологеми Жана-Поля Сартра
- •5. Позиція Амоза Оза щодо фанатизму
- •6. Пастки постмодернізму
- •7. Призначення змі – засоби масового порозуміння
- •1. Правда – найвищий етичний ідеал
- •2. Онтологія публіцистики
- •3. Дійова особа історії
- •4. Етичне розуміння професіоналізму
- •5. Слово, що визволяє, чи слово, що поневолює?
- •6. Позбутися селективної моралі
- •7. Світоглядна публіцистика Світлани Алексієвич
- •1. Вирішальна роль слова-рушія
- •2. Вернути в журналістику правдолюбство і моральний пафос
- •3. Плекати сакрум, вибудовувати сенс
- •4. Громадянське суспільство – інституція доброчесності
- •1. Плекати невмирущий дух нації
- •2. Цілюща влада вистражданого слова
- •3. Горизонти публіцистики
- •4. Прогностичний аспект творчості
- •5. На найвищих світових орбітах
- •6. «Рятувати від загуби»
- •6. «Рятувати від загуби»
- •7. Від аналізу – до «нових обсервацій»
- •Невтишний біль нації
- •Голодні повні засіки
- •Про мудрість...
- •Парадокс імені Сталіна
- •Спогад про голодні очі
- •Символ століття
- •Хто сказав, що пекло в потойбічні?
- •Колір голодної смерті
- •Із повідомлення італійського консула у Харкові Серджіо Граденіго від 31 травня 1933 року:
- •Мері Робінсон і урок дієвої пам’яті
- •Я б не хотів вижити...
- •«Сучасна закордонна публіцистика і тенденції розвитку світу»
- •Лось Йосип Дмитрович
- •79007, М. Львів, вул. Гребінки 5, оф. 1
Невтишний біль нації
Голодомор 1932-1933 років... Тривожна згадка з минулого життя, що її вже відроджена українська нація навіки берегтиме у пам’яті. Спомин про два страшні роки, позначені чорною тінню смерті, сповнені холодною порожнечею і одночасно до безконечності пекучим болем... Пам’ять-судина несе холодну кров-трагедію до серця нації, а навічно роздражнений нерв історії передає імпульси із страшного «тоді» у «тепер»... Невтишний біль нації...
Масштабність Голодомору 1932–1933 років уявити нелегко, а ще важче зрозуміти його гірку суть. Насамперед тому, що причиною його були не природні чи техногенні впливи, а вміло замаскована у людській подобі нелюдськість, що зневажила дароване Богом життя, кинула на потоптання націю (не лише українську) і самого Творця. Брудними владними руками слуги безсердечності чинили масове вбивство. Реалізація незрозумілих стратегій розвитку забезпечувалась ціною смерті тисяч, десятків і сотень тисяч, мільйонів... П’яти, шести, десяти?.. Голод, народжений у затуманеній партійній свідомості та холодних кабінетах режиму, випровадили на українські простори, де він розкошував, без жалю фізично і психологічно знищуючи людей. Через виконання незбагненних урядових планів від голоду змусили помирати тих, хто здавна всю свою силу і любов віддавав землі-годувальниці. Як пише Орест Субтельний у своєму викладі української історії, саме селяни вважались «основною перешкодою революційним змінам» і, будучи акумулятором духовного національного багатства та джерелом животворчої енергії, стали «іграшками» у смертоносних руках тирана.
Біль того часу – біль не окремої людини чи сім’ї, а цілої нації, нашої нації, і навіть людства. Пом’янемо у ці дні жертв Голодомору... Бо це ж ми – українці, тільки сім десятків років тому.
Ірина Шутка, жрн-53м
340
Голодні повні засіки
Історія кожної нації мусить мати свої дзвони: веселі, сумні, величні, визвольні, дзвони перестороги чи перемоги, які б стояли на сторожі пам’яті, які б не дозволяли канути в небуття нашій національній основі. Кожна вагома історична подія – це окремий дзвін. Ним є і події 1932-1933 років, величезної трагедії – Голодомору.
Це був штучний Голодомор. У ті «скорботні жнива» (використовую вислів Р. Конквеста) українці зібрали достатньо збіжжя, щоб прогодувати себе. Але ж ні, потрібно було виконувати план першої п’ятирічки.
Цифри, дати, накази... Вони шокуючі, неймовірні. Їх треба знати, оголошувати, про них треба говорити, біль нашої нації, трагедію українців, яка ще й досі так мало висвітлена. Її дзвін для багатьох не є набатом.
Людей «замкнули» в царстві голоду, страху, ночі і... смерті. За межі території УРСР виїжджати було заборонено. Щоб «побачити» цю трагедію, варто прочитати хоча б «Жовтого князя» Василя Барки чи «Марію» Уласа Самчука... Як бути матері, на руках якої з голоду помирає її дитина; як бути господарю, сім’я якого помирає, бо в нього забрали усе зібране ним збіжжя. До крихти.
Зло... Страх перед тим, що хтось побачить, як ти їси напівгнилу картоплю чи паляницю з висівок і донесе... Ворожість один до одного; сусід, брат, сват – кожен може стати ворогом.
Яким повинен бути режим, щоб організувати усе це?.. Радянські ЗМІ мовчали. До 1987 року жодної згадки про Голодомор 1932–1933 років у радянській історіографії немає. Коли зараз усвідомлюєш все це, то пече біль за свій народ. А жити в той час, бачити це і ... нічого?!.
На таких прикладах, які, на превеликий жаль, були в нашій історії, ми мусимо зрозуміти: мовчати – гріх. Найбільшою цінністю у цьому світі є людське життя, биття кожного людського серця. Скільки ж їх зупинив Голодомор 1932–1933 років! А були ж іще голодомори 1921–1922 pp., 1946–1947 pp.
341
Проте цифри не розкажуть про всі втрати. Адже втрата – це страх, який оселився у серцях живих, це переламані ноги державного господарства, це знищення українського господаря, це, зрештою, понівечене покоління. За що?!.
...Дзвін Голодомору повинен жити в серці «живих і ненароджених» як застереження, як свідчення того, до яких наслідків приводить те, коли людське життя втрачає цінність для влади.
Коли світом починає управляти тотальне зло, ми не маємо права мовчати!
Тетяна Луцик, ЖРН-53м