10. Залежність громадськості від телебачення ставить під серйозну загрозу цілу демократичну систему; затьмарюючи усі інші медіа своєю здатністю транслювати «рухомі картинки», тб,

43

водночас, не в змозі підкреслити та пояснити складніші питання; телевізійні новини надають дуже обмежений інтелектуальний простір, в якому можна лише навколішки повзати між підлогою та стелею; «саунд-бітова» журналістика має зрівноважитися поважними щоденними газетами, які серйозно трактуватимуть споживача інформації⁵⁴.

8. Роль щоденних якісних газет

Пошук виходу із ситуації інформаційного колапсу дає надію на те, що і реципієнти, і особливо журналісти отямляться, комерційний складник як вирішальний чинник сучасної комунікації принаймні попервах збалансують змістом й збережуть, примножуватимуть, з одного боку, незмінний двигун інтелектуального процесу, яким віддавна стали газети, передовсім щоденні, з іншого – у цей інтелектуальний, мислительний процес введуть моральний еліксир. І тоді ми побачимо, що кожний, без жодного винятку, народ, кожна, без жодного винятку, людина несуть дорогоцінну частинку істини.

Наскільки авторитетні щоденні газети, який засяг їх впливу, яким є стан їх розвитку у різних країнах і регіонах світу бачимо з такої таблиці:

Кількість примірників щоденних газет/1000 мешканців

1.	Японія	580	7.	США	209
2.	Швейцарія	385	8.	Канада	173
3.	Великобританія	314	9.	Франція	153
4.	Німеччина	306	10.	Польща	113
5.	Нідерланди	305	11.	Італія	103
6.	Австрія	296	12.	Індія	29

Професор Міхаель Галлєр коментує цю та інші таблиці, вміщені у журналі «Німеччина»: «Чи настає кінець преси? Та навряд! Щоправда, у неї існує низка структурних проблем. Преса постійно під тиском конкуренції, витрати на видання суттєво вищі, ніж у медіа online. Од-

⁵⁴ Cronkite W. A Reporter’s Life. – New York, 1996. – 384 p. 44

нак, такою самою мірою, наскільки нас затоплює інформаційна повінь з Інтернету, зростає попит на компетентну журналістику, яка вміє відібрати найважливіше, критикувати і контролювати, а водночас ще й інформувати громадськість»⁵⁵. Випробуваним засобом проти засилля інформації є достовірність газет високого рівня. Недаремно «Франкфур-тер альгемайне цайтунг» і «Зюддойче цайтунг» з часу комерціалізації Інтернету у 1993 році завоювали ще 200 тисяч нових читачів, і ця тенденція утримується. Так само читачі журналу «Шпігель» полюбляють радше консервативний напрямок, а не «журналістику нашвидкуруч», за яку критикують «Фокус» та інші видання. Солідні друковані органи масової інформації проводять детальні та точні дослідження, прагнуть високого рівня журналізму, тому критично-емансипаційний аспект не зводиться ні до репресивної критики, ні до емансипації «без керма і вітрил».

Голова Німецького об’єднання журналістів Германн Майн, відповідаючи на запитання Петера Гінтередера та Міхаеля Ціпфа, гостро скритикував «чековий» журналізм, занедбування принципу «Be first, but first be right» («Бути першим, але спершу мати рацію») в ім’я пріоритетності актуальності. Осмислюючи закордонний досвід, варто звернути увагу на такий факт, підкреслений Г. Майном: у 70-80-х роках XX століття багато журналістів вважали себе місіонерами у політичній сфері. Вони боролися за ідею, тоді – за східну політику примирення зі сусідами, що її проводив Віллі Брандт, до речі, журналіст за професією. Нині ж політично-місіонерська свідомість журналістів послабилася, більшість з них вважає себе просто посередниками. Вимирає покоління видавців, які мирилися з мільйонними збитками, щоб утверджувати вищі вартості, справді поважно трактували роль публіциста. Зараз витворюються олігопольні структури, усім керує обчислювальна машина. Публіцистичне розмаїття зникає. Ще одна обставина: хоч у законах про пресу записано право на «контрвідображення» (за умови перекручення фактів), ним пересічний громадянин не може скористатися через величезні судові затрати⁵⁶.

⁵⁵ Printmedien in Deutschland. Друковані медіа у Німеччині // Deutschland. – 1999, – № 2 (квітень-травень). – С. 30.

⁵⁶ Боротьба за щоденні заголовки: засилля інформації? // Deutschland. – 2000. – № 1 (лютий-березень).

Джерело: BDZV

45

Історичні традиції зобов’язують. Виявляється, що замало наголошувати на «чіткій межі між новинами і коментарем»⁵⁷ здійсненні «моніторингу за діяльністю органів влади»⁵⁸, на обов’язку «дотримуватися в роботі високих професійних і етичних стандартів»⁵⁹, хоч ритуально згадуються й пошук правди і служіння суспільству. Правила ринку несумісні навіть з цими деклараціями – адже інтереси витісняють вартості, змагальність – солідаризм, домінування – милосердя. Оскільки людина повинна розвиватися, дослідження й оцінка варіантів розвитку світу не знімається з порядку денного. Саме щоденна преса, журнали, спеціальні видання найбільше зберігають прогностичний потенціал, продукують (журналісти й експерти) нові ідеї на міждисциплінарних перехрестях, забезпечують на макрорівні, разом з іншими інституціями, пошук закономірностей самоорганізації суспільства. Людинотворчий етап, в який вже вступило людство, на перший план висуває творче мислення. Комп’ютери виконуватимуть рутинну роботу.

Пасіонарна, позитивна, мобілізуюча енергетика текстів майстрів слова якраз і спроможна поступово виелімінувати із журналістики фальш і цинізм, деконструкцію найпростіших слів не тільки в мисленні, а й у дії. Українка Олена Теліга вчить нас віднаходити правдиві глибини і висоти духовності; грузин Чабуа Аміреджибі – розуміти аромат і силу простих істин, нагромаджувати добро як особливий вид енергії; аргентинець Ернесто Сабато радить не інформувати, а формувати, пам’ятаючи, що слово «виховувати» за етимологією означає розвивати те, що приховане в зародку, що криється в ньому як потенціал, тому Дон Кіхот – реальний, бо він означає тривалість, вічність; росіянин Сергій Аверінцев нагадує, що релігійні традиції – найміцніші, їхня здатність виживати в екстремальних умовах надзвичайна, тому їх треба плекати, не піддаватися сумнівному секуляризмові; колумбієць

⁵⁷ Общество профессиональных журналистов США. Кодекс этики // Фонд защиты гласности. Профессиональная этика журналистов. Т. 1. – Документы и справочные материалы. – М., 1999. – С. 34.

⁵⁸ Софийская декларация 1997 г. // Фонд защиты гласности. Профессиональная этика журналистов. Т.1. – Документы и справочные материалы. – М., 1999. – С. 290.

⁵⁹ Великобритания. Кодекс поведения // Фонд защиты гласности. Профессиональная этика журналистов. Т. 1. – Документы и справочные материалы. – М., 1999. – С. 107.

46

Габріель Гарсія Маркес, який не розділяє своєї літературної творчості з публіцистичними виступами у пресі, відтак шеститомник його репортажів читається як захоплюючий роман, – орієнтує на доконечну потребу заглиблюватися у щоденне життя, бути в найгарячіших точках планети, усе побачити власними очима; англієць Грем Грін вчить, що кодекс честі – не порожні слова для журналіста, застерігає від рефлексу брехні; південноафриканський письменник і публіцист Андре Брінк наполягає, що творча людина насамперед повинна бути віддана своїй свідомості, щоб уберегти віру в щось прекрасне, щось значуще в цьому жахливому світі, щоб спонукати людський розум шукати й здобувати знання; американець Ральф Емерсон упевнено задекларував, що найбільше багатство – діяльна душа, а француз Антуан де Сент-Екзюпері – так само вселяє упевненість, що бути людиною якраз і означає відповідати за все. Висновки:

1. Журналістика, яка народжується в координатах системи антропологічної експансії: тоталітаризму ідей ненависті, панування чи зиску, споживання, а загалом – розтринькування ресурсів людини і природи (лат. consumere саме й означає розтринькувати), завжди блукатиме між добром і злом, прислуговуватиме гендлярам і міняйлам, забуватиме бачене раніше, зневажатиме непорочний ідеалізм розуму й поривання шляхетного серця як «анахронізм», зіштовхуватиме людей, народи, цивілізації. Плекаючи й підживлюючи зарозумілість, з якої й вилупилося зло, засоби масової інформації неминуче мусили перетворитися на знаряддя засобів масової дезінформації, на маніпулятивного монстра – ГУЛАГ мас-медіа, який сприяв (через увертюру слів) появі усіх концентраційних таборів або комфортабельних ґетто, що в обидвох випадках означає пониження людини.

2. Нинішня інформація без контексту, до того ж – переважно негативістська, нагадує вавилонське стовпотворіння, яке лише заплутує не тільки людину, а й цілі спільноти, паралізує суспільства, оскільки для загалу окремі дані, озвучені фрази, кадри більше не творять (логічно) єдиного цілого. Впоратися з цим герменевтичним завданням сучасна людина, як правило, неспроможна. Метафізика багатьох передових статей, словесної еквілібристики колумністів, а назагал – мультимедійного галасливого чи візуального ескалаційного насичення, витворила,

47

з одного боку, відсторонено-скептичне ставлення до світу, культивування якого стає однією з характерних ознак західної цивілізації, з іншого – акустичний каталізатор такої мови, яка вже не містить жодного сенсу; тобто голос втрачає свою комунікативну функцію, а слова перетворюються у дуже виразні шумові ефекти.

Тоталітаризм обидвох варіантів матеріалістичного нігілізму, таким чином, довів, що зруйнувати можна все, включно із сутністю людини.

3. Щоб зупинити тенденцію духовної дезінтеграції, плеонексії (несамовитої пристрасті до могутності й максимальної вигоди під маскою ідеалу справедливості й моралі), а також мегаломанічне прагнення до створення нової дійсності розумом «інтелектуалів» – для окупації свідомості «мас» сучасним варіантом ідеалу «хліба і видовищ» – необхідно повернути елемент стійкості в сучасне мислення. Переплетення моралі, права і політики мало б розблокувати це мислення, але це неможливо здійснити магічним заклинанням про «природне право», чим, принагідно, маскувалися колоніальний імперіалізм, більшовизм, фашизм, націонал-соціалізм, тобто негативний універсалізм. Відколи мас-медіа наділили прерогативами хірургічного втручання у структури дійсності, зміщено центри мислення, зігноровано міжкультурний діалог, дискурсивне знайомство з поглядами усіх учасників світового процесу. За допомогою терору модних слів, фрагментарного підходу, ситуативної моралі нам щоденно нав’язують стереотипи втрати шансів на виживання автономних партикуляризмів, тимчасом зникнення бодай однієї мови, традицій багатьох з 14 тисяч народів рівнозначні катастрофі усього людства.

Зазначений вище елемент стійкості в мисленні можна відновити за умови повернення «на круги своя», коли співвідношення між технологією, культурою і релігією набере властивої пропорції. Людина – істота релігійна. Релігію – діахронічно й синхронічно – слід трактувати як універсальний феномен. Журналістський аналіз не має права залишати поза увагою релігійний аспект людини, адже це – вирішальний чинник.

4. Оскільки нинішня гротескна комунікація, технології завтрашнього дня – мікроелектроніки, комунікаційної та інформаційної техніки, генотехнології, як виявилося, не можуть бути чинними поза

48

межами людської культури, самої історії людини, зокрема історії її душі, – журналістика як сфера духу не повинна бути комерційною та догматичною. Новітній централізм (американська модель) слід замінити інтеркультурним та інтеррелігійним діалогом. Ми повинні максимально чітко з’ясувати, які права людини мають розглядатися як центральний елемент у системі цінностей XXI сторіччя, чи (а якщо ні, то чому) швидка світова комунікація через слово та образ сприяє зростанню взаєморозуміння між культурами, які мають різні традиції, яким чином повернути в журналістику правдолюбство і моральний пафос, апостольство, щоб не керуватися законами конкуренції заради сумнівних осягів (наклади, рейтинги, прибутки), а допомогти людям прозріти, зайнятися ґрунтовним дослідженням та роз’ясненням, які б сприяли збереженню життя на планеті.

5. Цільова шляхетно мотиваційна журналістика мусить повернути собі панівне місце у царині впливу на масову свідомість. «Бог довірив нам слово спасіння, якого спрагло чекає кожне людське серце. Євангеліє – наче коштовна перлина, яку ми всі шукаємо» (пор. Мт 13, 45-46). Щоб повернути усе найсвятіше, вигнане зі світу, першим логічним кроком до депатологізації одержимих мамонізмом людей, соціальних груп, ширших спільнот має стати безоглядна відданість кожного журналіста правді й доброті. У цю утопію треба повірити! Сповідуючи нездоланну силу духу, творча особистість зобов’язана бути поборником правди-справедливості й любові, служити універсальному суспільному благові, утверджувати «якісну ідею свободи», привчаючи суспільство керуватися не інстинктами, а вартостями.

Той, хто долучає своє творче зусилля до організованого зла середовища деморалізаторів, у якому зобов’язує синдром сутенера, хто толерує усе, що розпаношує інстинкти, – абсолютно не розуміє суті професії журналіста. Нічого спільного з журналістикою класичного взірця не має така діяльність, яка, образно кажучи, відчиняє вікно для морального хаосу, інакше – толерує наркоманію, фашизм тіла, порнографію, злочинність на вулицях міст, цинічну політику, тобто видає своєрідну перепустку злу.

6. Термін «незалежні ЗМІ» посутньо є щонайменше непорозумінням. Засоби масової інформації автоматично ставлять себе у позицію повної залежності:

49

– від ідеї служіння спільноті, навіть у позитивістському варіанті: інформувати, допомагати суспільству здійснювати самоуправління, пильно стежити за діями властей;

– «контактність» влади і ЗМІ неминуче створює спіраль взаємозалежності. Згадаймо слова Христа: «Віддайте кесареве кесареві, а Боже – Богові» (Мт. 22:22). Держава як порядкуючий чинник суспільства зацікавлена у підтримці мас-медіа, щоб якомога ширше й швидше розповсюдити програму, політику, результати діяльності влади, натомість мас-медіа черпають від неї матеріал для інформування громадськості, коментування дій владних структур, коригування своєї інформаційно-публіцистичної діяльності; критерії оцінок закономірно бувають різними, але це вже інша проблема;

– від споживача інформації, якими б намірами він не керувався; саме цю обставину максимально експлуатує бульварна журналістика, яка орієнтується на постулат «попит породжує пропозицію», хоч співвідношення має бути протилежним – усе починається з пропозиції;

– автентична журналістика – «аванґард духу», за М. Шлемке-вичем, неминуче залежна від плідних, шляхетних потреб епохи, від ідеї служіння «святій правді» (Т. Шевченко, І. Франко), справедливості;

– від доконечної потреби зборювати зло, пропонувати ліки від нього, від вимоги тримати громадську розважливість насторожі, аби не припуститися цілковитого безглуздя, тобто, щоб не позбутися притаманної буттю органічності;

– від усієї інфраструктури суспільства (чинник технології, матеріальної бази, розповсюдження, фінансових механізмів та ін.).

Наділена часткою божественного розуму істота, тим паче така, яка обрала журналістику за покликанням, зобов’язана керуватися принципом «Не можу мовчати!». Орієнтир у цьому випадку однозначний на всі часи – проповідувати Слово, яке було спочатку, повернути шляхетне слово-критерій суспільному життю, аби воістину душа оволоділа пізнанням, знанням і мудрістю. Навіть медіапрацівники (media-worker) мають бути узалежнені від пошуку істини – через суто відображальну журналістику, матеріалізм фактів.

7. Авторитет Слова, його трансцендентність можуть забезпечити такі особистості, які мотивують своє життя пізнанням зерна сенсу, розумінням того, що людина потребує Абсолюту. Відтак, вони виробляють

50

у собі й допомагають іншим випрацювати імунітет проти неправди, корупції, цинізму, страху. Володіючи трибуною, якої, до речі, немає в абсолютної більшості громадян, журналіст може висувати нові ідеї, відстоювати принциповий погляд, виступати з критикою. За таких умов маргіналізація творчої сфери є професійною капітуляцією перед злом. Упродовж усієї історії людства світоглядна публіцистика/журналістика була співтворцем духовної культури, совістю нації, об’єктивним розумом народів. Журналісти гостро відчували свій обов’язок розкривати причини усього, що приховане від зору, бути дзеркалом життєвих глибин і виявом таємниць душі людини. Вони будили, отямлювали людей, критично оцінювали суспільний, політичний і культурний простір, але ця критика не була репресивною, паче того – справжні професіонали ніколи не вилучали себе з-під критичного погляду опонентів і знаходили засоби виправлення ситуації. Судження, оперті на міцні засади, неодмінно спонукатимуть ступати в напрямку репрезентованого ними ідеалу досконалості, моральної довершеності. Наше покликання полягає у виявленні зв’язку людей із подіями, подій із тенденціями, тенденцій із процесами, процесів з ідеями.

8. Щоб уникнути спотвореного відображення дійсності, слід брати до уваги усі сфери життєдіяльності, усі культури, спадок усіх цивілізацій. Цілісне сприйняття навколишнього обіцяє звільнення людської природи від рабства чуттєвості. Маємо орієнтувати загал на досягнення вершинного пізнавального ідеалу. Тому до цілком правильних й вмотивованих висновків документу Папської Ради «Етика в комунікації» про те, що «комунікатор-християнин має особливе пророче завдання, або покликання: голосно й виразно викривати фальшивих ідолів сьогодення – матеріалізм, гедонізм, споживацтво, націоналізм тощо»⁶⁰, варто було б додати, на нашу думку, таке: «Водночас завданням журналістів має бути розвінчання космополітизму, вульгарного релятивізму, який знищує культуру свободи, інформаційного чи культурного імперіалізму, постмодернізму у комунікативістиці, цинізму слова та образу, вульгарності вибору світоглядної позиції, моделювання образу ворога», запобігання перед мамоністами тощо». І тоді предметніше сприймалися б слова про увиразнення для всіх моральної правди,

⁶⁰ Папська Рада з питань соціальних засобів комунікації // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. Вип. 21. – Львів, 2001. – С. 387.

51

«що ґрунтується на ідеалах гідності людини та її прав, першочергової уваги до бідних, універсального призначення земних дібр, любові до ворогів і безумовної поваги до кожного людського життя...»⁶¹.

9. Журналістика/публіцистика постійно створює преамбулу для майбутнього. Оскільки принципи влаштування світу мають бути змінені, епічне бачення дійсності, проекція на історію й на майбутнє знову на часі. Публіцист може багато зробити для канонізації святинь, вибудовуючи таку історико-політичну концепцію, яка, по-перше, прагне сплатити борг вдячності попереднім поколінням, а це означає зазначення, плекання тих життєвих соків, що випливають із кореня духовності і не вичерпалися з плином часу, по-друге, ставить завдання виявити плідність принципів, які належать до нетлінного спадку народів і культур, по-третє, утвердити засади справедливості у щоденному житті, те, що визначається терміном «соціальне милосердя».

10. Маємо навчитися розрізняти, аналізувати мотиви дій сучасних акторів історії. Вона не може бути лише зовнішнім феноменом, а неодмінно мати сенс і зв’язок із абсолютним життям, тобто повинна бути онтологічно запрограмована. Метафізичною першоосновою історії є свобода. Допомогти людям запастися основоположними вартостями – неодмінне завдання журналіста. Майбутнє – за синтезом науки та релігії, тобто гармонійним поєднанням знання й мудрості. Переказуючи іншим моральні засади, концепцію світу, що сприяє наближенню «цивілізації любові», журналіст/публіцист допомагатиме суспільності відкинути все зужите, творити новий світогляд, який має стати воістину світопізнавальним і людинотворчим чинником, вибудувати нову культуру буття.

⁶¹ Папська Рада з питань соціальних засобів комунікації // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. Вип. 21. – Львів, 2001. – С. 387. 52

Запитання для самоконтролю

1. Від комерційного віку – до духовного.

2. Чи правильний діагноз: «Сфера думки занедбана»?

3. Окресліть концепцію професії журналіста (публіциста).

4. Дві орієнтації мас-медіа.

5. Сі-Ен-Ен – актор у сучасних мілітарних конфліктах.

6. Орієнтир: благочестивий спосіб мислення, жертовне служіння.

7. Д. Мацціні про суть творчості.

8. Точка зору на газету і професію журналіста Олегаріо Гонсалеза де Кардедала.

9. Розтлумачте думку Є. Сверстюка: «Справжня культура йде від внутрішньої свободи слова».

10. Творче кредо телекоментатора Волтера Кронкайта.

11. Авторитет щоденної якісної газети.

53