4. Уникати підміни понять

Минали століття, змінювалися цивілізації, зміщувалися акценти у дослідженнях сфери комунікації, але – закономірно! – повертаємося до плодотворних орієнтирів європейської культури. Наша українська традиція від Мономаха («не лютувати словом») до Шевченка («пошли мені святеє слово, святої правди голос новий..., щоб людям серце

⁴⁰ Наше наследие. – 1990. – Ч. IV. – С. 3.

⁴¹ Кур’єр ЮНЕСКО. – 1994, лютий. – С. 35.

108

розтопило») і аж донині (Ліна Костенко, Євген Сверстюк) спирається на моральний тип мислення, в основі якого основоположне – «Люби ближнього як самого себе». Те, що месіанський етап журналістики не закінчився, засвідчує й такий факт: у Римі проведено ювілейні заходи до 2000-річчя Різдва Христового. На Днях журналістів виступив Іван Павло II. Подаємо три промовисті витяги: «Сидячи перед екраном і натискуючи на клавіші, людина може піднятися до висот людського генія, який перебуває десь на іншому кінці земної кулі, або спуститися на найнижчі щаблі деградації духу»; «Попри майже необмежені можливості сучасних ЗМІ, вони є і завжди залишаться тільки інструментом, який можна використати як для добра, так і для зла. Вибір між тим і тим залишається за нами»; «Журналісти мають завжди пам’ятати, що ніяка свобода, включаючи свободу висловлювання, не є абсолютною – - вона обмежена обов’язком поважати гідність та свободу інших людей. Нічого, хоч би яким воно було захоплюючим, не може бути написане, показане або трансльоване, якщо воно несе в собі ущемлення правди. Маю на увазі не тільки правдивість фактів та репортажів, але також «правду про людину», гідність особистості в усіх її вимірах»⁴².

Як і в інших царинах життя, у журналістиці відбулася підміна понять. Скажімо, слово «інформація» – латинське. Informatio (виклад, тлумачення, роз’яснення) походить від слова informo, що перекладається, як «формую, навчаю, виховую». Акцент очевидний. Від відомостей, які шкодять людині, застерігає вже Біблія, інформуючи про кару, що спіткала Адама і Єву, коли вони сягнули за плодом з «дерева відомостей доброго і злого».

Найновіші технології не відіграють жодної ролі у розв’язанні проблем. Факт подвоєння чи потроєння швидкості передачі новин не є автоматичним подвоєнням нашого знання. Розуміння найчастіше є наслідком рефлексії, самоаналізу, а не нагромадження чи навіть актуалізації фактів. Аналогічно з постулатом «Хто володіє інформацією – володіє світом». Навіть найновіша історія спростовує цю привабливу метафору. Кілька прикладів: у 1988 році майже усі політологи, авторитетні публіцисти (за винятком 3. Бжезінського, А. Безансона), маючи повну інформацію про реформи й наміри М. Горбачова, прогнозували

⁴² Гудзик К. «Репортери» віри приймають виклики ринку // День. – 2000. – 11 лип.

109

демократизацію радянської системи і велике майбутнє СРСР, а він незабаром розсипався за три дні; західні економісти гостру фінансову кризу в кількох азійських країнах потрактували як тривалий процес, а буквально через рік-два ці країни, зігнорувавши «радників» з МВФ і всупереч схемам англійського журналу «Економіст», знову стабілізували ситуацію. Більше того, щоб захистити свій валютний ринок від фінансових спекулянтів, Японія, Китай, Республіка Корея, Сінгапур, Бруней, Таїланд, Філіппіни, В’єтнам, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, М’янма приступили до створення власного монетарного союзу, який має об’єднати третину всього населення планети з сукупним ВВП сім трильйонів доларів⁴³. Як російські, так і західні фахівці напевно володіли докладною інформацією про параметри, можливості колишнього атомного підводного човна «Курськ», і все ж катастрофа застала усіх зненацька. Даремно «Комсомольская правда», Радіо Свобода, інші ЗМІ роз’ятрювали пристрасті, нацьковуючи одну частину російського й світового суспільства на іншу – усі ці стоси списаного паперу й години ефірного часу ні на йоту не прояснюють ситуації, адже не ставлять перед собою мети розсіяти невігластво й «амортизувати» фанатизм, прислужитися моральному та духовному добру як людини, так і суспільства. А це добро полягає у припиненні гонки озброєнь і знищення довкілля, у тому, щоб інтерпретувати буття у поняттях світла й знання, а не тільки сили й дії. Як кажуть на Сході, «осліпнути набагато легше, ніж прозріти». Під «осліпнути» мається на увазі не фізичний стан, можна осліпнути у ненависті, себелюбстві, гніві, захланності, гордині.

Завдання журналістів якраз і полягає у тому, щоб допомагати людям прозріти, – саме тепер, на межі тисячоліть, коли фактів стає щораз більше, коли зростає сума суперечливих повідомлень. Вони неминуче приходять у протиріччя з раніше створеною схемою. Отже, потрібно дати нову, несуперечливу аргументацію, по-новому потрактувати старі й нові факти, врахувати відхилення, щоб усе це стало, на деякий час, основою для подальшого нагромадження й осмислення наступних даних. Цей евристичний алгоритм промовляє сам за себе. Оскільки інтегральна істина речей – істина духу, маємо намагатися спрямовувати рух думки вгору: відповідальністю її перед цілістю, соборністю світу та інтегрованою

⁴³ Приходько О. Не МВФом единым, или азиатские ценности // Зеркало недели. – 2000. – 17 июн.

110

особистістю. Ми навчимося уникати руху вниз – до маніпулювання суспільною свідомістю з прагматичною метою чи сумнозвісного конформізму за умови служіння не тільки історичній правді (істині фактів), але й моральній (істині принципів). Моральний підхід до аналізу дозволяє оцінювати ідеї. Якщо правда історична спрацьовує пост-фактум, то моральна правда більше є застереженням для майбутнього.

Приклад багатьох публіцистів засвідчує: не може згаснути високе почуття обов’язку творчих особистостей, які шукають самореалізацію у служінні словом найвищим ідеалам. Якщо назагал політично-місіонерська свідомість журналістів послабилася, усе ж не припиняється пошук, випрацювання сенсів та ідей, що базуються на системі вартостей власних культур, створення того духовного поля, де усі сторони народного життя здобувають цілісність й мету. Сила публіцистики, рівень її переконливості – не лише у системі доказів, а й у внутрішньому вогні, стилі. Аргументи й моральні міркування допомагають змінювати спосіб мислення. Ми кажемо: «благослови» – тобто обдаруй словом, принеси благо у слові. Проте збагнути суть речей, священне, нетлінне, непроми-нальне, так само, як будь-яке божественне й трансцендентальне, можна лише шляхом аналогії. Священне постає у сяйві довершеної слави, яка затьмарює всі інші вартості, висвітлюючи їхні неясності та неточності. Прагнення до ідеалу – незбориме. Передчуття зміни історичного вектора, поступового переходу комерційної цивілізації в духовну, неминуче вимодельовує публіцистичний текст як носія певної світоглядної системи. Рятуючи сучасне пам’яттю про минуле, ми рятуємо й майбутнє людства. Джерело моральності – культура. Слабкість нашого суспільства є результатом слабкості його релігійного й філософського забезпечення. Треба намагатися не брехати від’ємно, замовчуючи. Публіцист зобов’язаний звертатися за знаннями до першопричини, не забуваючи при цьому про грамотність душі. Навіть правда, якщо вона злісна, переростає у кривду. Кожне слово має довготривалі наслідки. Той, кого навчили, повинен вчити інших.

Ольга Федик справедливо наголошує, що найвищий час створити таку концепцію українських ЗМІ, щоб вони «виконували державотвірну, націотвірну та духовну функції»⁴⁴. Додамо, що життєздатні культури

⁴⁴ Федик О. Українська журналістика: «алгоритм» становлення // Українське слово. – 1992. – 25 листоп.

111

(за великим рахунком, українська культура – саме така!) рідко піддаються нігілізмові: на перешкоді йому стає самоочевидність культурних вартостей. Проте, щоб настала нова творчість, треба збудити дух, розірвати порочне коло ілюзій та розчарувань. Так твориться нова свобода – ментальність національної солідарності, яка не може і не повинна допускати приватизації правди власть імущими, до того ж – такими, яким бракує державного й національного сумління. Знову наведемо думку О. Федик: «Неправильною в своїй основі є теза про причини складного економічно-соціального стану нашого народу. Політики, оглядачі, урядовці, вчені називають різні причини: перехоплення влади партійно-номенклатурними кланами, слабкість національно-демократичних сил, їх політичні помилки, безсилля влади та подібне. На мою гадку, найголовніша причина одна: Україна в значній мірі продовжує жити у чужій большевицько-московській системі, яка відкидає український менталітет та європейськість в усіх ділянках життя: господарство, наука, культура, побут»⁴⁵.

Правильно, однак до цієї системи за останні роки у національну тканину цілеспрямовано індоктринують специфічні ліберальні вартості, хоч вони репрезентують «завершені суспільства» (вислів Астольфа де Кюстіна). На це звернула увагу Ліна Костенко у філософічній статті «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала». Ось ці рядки: «Буквально на очах відбувається варваризація суспільства, що особливо небезпечно для націй, які не пройшли ще своїх «престижних» стадій, які в рецепціях світу ще не мають духовної аури, і раптом одержали доступ до світової культури в її плебейській транскрипції»⁴⁶. На нашу думку, недостатньо осмислені історичні трагедії переповзають з епохи в епоху. Вивчення історії – це самопо-передження людства. У медійній сфері суспільно потрібні не тільки ті, які орієнтуються на завтрашній день, але й передбачливі. Мусимо зважитися відрізняти проминальне від остаточного. Відтак – оцінювати свої можливості, міру своєї відповідальності, свій обов’язок пробуджувати.

⁴⁵ Федик О. Нам по дорозі тільки з правдою // Вісті Комбатанта. – 1997. – Ч. 5-6. – С. 8-9.

⁴⁶ Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала // Урядовий кур’єр. – 2000. – 26 лют.

112