6. «Рятувати від загуби»

Історична свідомість – найвища етична і духовна вартість людини. Не випадково за І. Франка воюють сучасні «друзі народу». Наскільки думки етичного інтелектуаліста, яким був І. Франко, потужно діють на читача, засвідчує намагання або паразитувати ними, або переінакшувати, пристосовуючи до політичної кон’юнктури, або повністю солідаризуватися з ними. Така доля кожного генія, і можна було б не зачіпати цього питання, якби українські псевдосоціалісти, тим паче комуністи-«інтернаціоналісти», не намагалися пропагувати захоплення ідеями «вічно живого учення». Науковці діаспори давно розвінчали ці маніпуляції предтеч сучасних безбатченків. Тепер маємо послідовно розкрити широкому загалові на материку справжній сенс спроб І. Франка пізнати кожне вчення, що з’являлося за його часів і впливало на суспільність. Як приклад високопрофесійного наукового дослідження цього плану назвемо серію статей М. Жулинського під назвою «Признаюся, я ніколи не належав до вірних тої релігії...», вміщених у грудні 1996 р. в газеті «Час»¹⁶. Водночас, доконечно потрібно вчитися в І. Франка відповідальності за слово, за все, що діється доокруж, адже призначення еліти, інтеліґента – служити шляхетним ідеалам, «рятувати від загуби» загал. Рівно ж І. Франко брав на себе обов’язок «витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя» – і закликає до цього подвижництва молодь. Водночас застерігає її від «усякої моральної гнилизни»¹⁷, щоб не загубити «скарби духу». Якщо ми відмовимося від себе, знов і знов повторював І. Франко, то один на рідній ниві буде вид: безладдя, зависть, пиха пустая і служба ворогові.

У ті часи І. Франко мав підстави нарікати, а то й гостро картати галицьку інтеліґенцію за партикуляризм мислення й дії, невміння (чи не бажання частини «провідників») зосередитися над вирішенням доленосних питань розвитку нації. Дуже рано, маючи енциклопедичні знання, досконало осмисливши спадок багатьох цивілізацій, І. Франко усвідомив,

¹⁶ Див.: Час – 1996, Ч. 46-50.

¹⁷ Докладніше див.: Баган О. Іван Франко і теперішнє становище нації. – Дрогобич, 1991. – С. 9.

312

що інтегральна істина речей – істина передовсім духу. Звідси покликання письменника і публіциста – нарощувати моральну енергію народу, допомагати людям ставати кращими, свідомішими. Скільки правди у таких судженнях: «Занадто високо розуміючи покликання письменника, я не раз у критичних хвилях не вагався стати вперекір пануючим напрямкам і ніколи не переставав виступати проти безтямности, тупоумія та заско-рузлості не лише серед суспільности, але також і, особливо, серед тих, що беруться провадити та просвічувати її»¹⁸. Брак ясності духу йшов від матеріалістичного виховання, а звідси – зміщення пріоритетів і залежність від вторинних життєвих обставин. Споживацький світ достатку та голого інтересу плодить ледарів та боягузів, ось чому духовна аристократія, яка стоїть на сторожі моральних засад, повинна брати на себе відповідальність за окреслення й впровадження вищої правди життя.

Отже, І. Франко й тут гостро актуальний. В. Липинський у «Листах до братів-хліборобів», ніби відповідаючи на запити свого великого попередника, говорив про «слабких духом», зажерливих матеріалістів, вважав, що еліта має творити вищу громадську мораль і вищі організаційні форми свого громадського життя. У своїй статті «Діяльний патріотизм» Є. Сверстюк, ратуючи за моральний максималізм, бере у свідки Каменяра: «Бо не герої ми і не богатирі, ні, ми невільники, що добровільно взяли на себе пута»¹⁹; в іншій статті – «Інтеліґенція як самоусвідомлення нації» – Є. Сверстюк у властивій йому проповідницько-апелювальній манері так визначає орієнтири тим, хто хотів би себе відносити до еліти: «Українська інтеліґенція несе місію підіймати моральний дух народу, культивувати ясний і тверезий погляд на себе і на народ... Гнітюче слово зневіри, холодний душ гістерії, цей вияв моральної немочі, не мас права публічності». Посилює арґументацію автора поклик на П. Куліша, який недвозначно вказував: «Задачею інтеліґенції мусить бути подавання народові доброго і спасенного погляду на самого себе», так само, як і слова пророка Ісаї: «Коли б Господь не лишив нам насіння, то ми стали б, як Содом, і подібні були б до Гоморри»²⁰. Аристократія –

¹⁸ Докладніше див.: Молода Україна. – 1926. – Кн. 6. – С. 10-12.

¹⁹ Сверстюк Є. Діяльний патріотизм // Українське слово. – 1994. – 8 верес.

²⁰ Сверстюк С. Ітеліґенція як самоусвідомлення нації // Час. – 1996. – 2 лют.

313